Отто Ковчар: «Я оптиміст. Якщо ми справді хочемо зміни, то нам це треба робити швидко!»

Які макроризики сучасної економіки та які конкретні кроки треба зробити, аби підняти економіку з колін,чи збирається бізнес згортати свою діяльність на Закарпатті - в актуальному інтерв’ю з віце-президентом Торгово-промислової палати України, президентом Закарпатської ТПП Отто Ковчаром.

 

 
  • Говоримо про макроризики сучасної економіки. Які вони, на що впливають у першу чергу?
  • Ситуація складається неоднозначно, що стосується будь-яких економічних контактів із нашими зарубіжними партнерами. На превеликий жаль, те що сталося, і те, що відбувається в Україні, у жодному випадку не допомагає економіці. Економіка розвивається там, де є стабільність, де є передбачуваність. Про це нині ми говорити не можемо. Звичайно, є ризики, є побоювання. Будь-яка співпраця робиться з ризиком, більшим або меншим. Але, коли подібне стається у державі, це, звичайно, збільшує рівень ризику. Я постійно провожу зустрічі з членами палати, їжджу за кордон, бачу на власні очі розвиток між державами, контактую з партнерами особисто. Сьогодні, з-поміж суб’єктів господарювання на Закарпатті, більшість  це підприємства, які працюють з іноземним капіталом.  Будь-який іноземець сьогодні задає собі питання, чи доцільно так ризикувати? Чи є можливість здійснювати господарську діяльність, розширяти зв’язки в інших місцях, там де менший ризик. У міжнародних діалогах я завжди намагаюся пересвідчити людей в тому, що ми хороші партнери, ми готові працювати. Проблеми є. Вони є не лише в тому ракурсі, який ми сьогодні бачимо на телеканалах, читаємо з газет, інтернет-стрічок. Проблеми є й іншого характеру, законодавчого плану, які були закладені раніше. Якщо, до прикладу, ми порівняємо ситуацію на Закарпатті 10-річної давнини і сьогодні, то я скажу ті речі, які не вносяться в статистику. У сфері спокійності ведення бізнесу, ми втратили. Один із найширших ляпасів по економіці Закарпаття -  це відміна або призупинення дії спеціальних економічних зон, сприятливий інвестиційний режим. Нам повірили, ми декларували одне. А з прийняттям одного із бюджетів, ми просто зупинили дію цих законів. З того часу до нас відносяться з великим острахом. Ми й так не викликали великої довіри, тому що у нас завжди був інший спосіб ведення господарської, економічної діяльності(інший, я маю на увазі, від західної, ринкової економіки). Про це ми говорили, але, на жаль, на практиці не завжди дотримувались задекларованого. Це був перший нехороший симптом, потім пішли інші. Сьогодні ми бачимо, що робиться з курсом національної валюти і ми можемо тільки закликати людей, бізнес утримуватись від будь-яких різких рухів.  З одного боку ми можемо зрозуміти намагання партнерів зберегти зароблене майно. Там, де є мільйони, вони давно виведені з держави, на жаль. І перекачування кредитних ресурсів, які так чи інакше отримувала наша держава, і переведення коштів на особисті рахунки, причому за кордоном, воно й призводить до такої ситуації, яка складується сьогодні в Україні. І скільки б кредитів ми не брали, за якими б хорошими відсотками вони не були, поки ми не будемо відновлювати виробництво, ми до тих пір завжди будемо з протягнутою рукою. І незалежно, який це буде уряд, хто керуватиме державою, поки ми будемо ходити з протягнутою рукою, ми завжди будемо програвати. Нам треба змінити свою концепцію до економічного стану, до розбудови економіки і держави, і регіону. Останнім часом, і ця тенденція зберігається і до нині: спочатку все концентрується у столиці, а потім чекаємо, коли нам дадуть копієчку,чи на охорону здоров’я, чи на освіту, чи на дороги, чи на інші витрати. Де це бачено, в якій державі? Щоб бюджет міністерства внутрішніх справ, чи інших силових структур перевищував бюджет охорони здоров’я чи освіти. Це нонсенс! Для цього є свої назви, але я не політик, я займаюсь економікою з самого початку своєї трудової діяльності.
  • Ви практик. На вашу думку, які сьогодні конкретні кроки треба зробити, аби справді підняти економіку з колін, як державного, так і регіонального рівня? Що і хто має зробити?
  • На превеликий жаль, тільки у постулатах марксизму-ленінізму можна було сказати, що ми побудуємо комунізм в окремо взятій державі. І тому сказати, що в окремо взятій Закарпатській області зробити революцію в економіці, не змінюючи загальнодержавних стандартів, це просто не можливо. Ми пов’язані з тими угодами, які підписані на рівні держави, з тими законодавчими актами, з тими законами, які прийняті у нас в державі. І в жодному випадку не йдеться, що ми не будемо їх виконувати. їх треба змінювати, і чим швидше, тим краще. З практичної точки зору, перше і найголовніше – це зміна податкового законодавства, зміна бюджетного законодавства. Не  можна залишати регіони без коштів на їхнє існування. Інакше, ми знову поставимо все на ті місця, на яких воно було. І з зміною Іванова на Сидорова нічого не зміниться. Ми повинні поміняти підхід. Якщо ми у свій час, створивши умови для роботи іноземних інвесторів, в тому числі, і наших суб’єктів господарювання, чи то в рамках спеціальних економічних зон, чи ще раніше, у нас взагалі була пропозиція про створення вільної економічної зони. Це не політичний проект, це економічний проект. Сьогодні більша частина працездатного віку населення Закарпаття шукає роботу, це неправильно. Я людина, яка народилась і виросла у часи Радянського Союзу, дві освіти отримав у радянський період. Я дуже добре пам’ятаю, і можу порівнювати, як і інші люди мого покоління, що було зроблено для закарпатської економіки у ХХ столітті, і ХХІ.
  • Ви не політик, але сьогодні економіку будує та ж політика. Наскільки можна відмежувати ці поняття, як ви це бачите?
  • Ці дві речі, вони йдуть поряд. І це правильно, і вони завжди йтимуть поряд. Але, при певному рівні або досягненнях певного рівня, одне переходить в інше. Так було завжди, так є і сьогодні. Це проглядається у всі часи, феодального ладу, рабовласницького ладу, чи капіталізму. Після набуття певного рівня капіталу, людина пробує ним управляти, вона йде в політику. Така практика зафіксована чи не у всіх країнах, і у всі часи. Виняток – соціалістичний Радянський Союз. До речі, у мене дуже багато друзів з Росії, Білорусі, Прибалтики, Казахстану та інших країн, і сьогодні стільки телефонних дзвінків із тих держав, скільки раніше не було. Мова йде про події в Україні, про які там не повідомлені належним чином. До прикладу, друг із Росії не зміг відкрити жодного посилання на українські телеканали чи інтернет-ресурси, каже, все заблоковано. На цьому прикладі можу впевнено сказати, що х людьми треба вести розмову, їм треба давати інформацію. У лютому ми проводили міжнародні контактні дні, які були присвячені сільському господарству, переробці, але не всі міжнародні партнери змогли приїхати. Перше, що я зробив, дав перекласти прес-реліз на ту мову, представник якої до нас не приїхав(хорвати, серби, словени, австрійці та інші). У телефонних розмовах, листуванні, вони зізналися, що їх керівники бояться їхати до нас, в Україну, в Закарпаття. І жодні запевнення, що у нас спокійно, не спрацювали. Більше того, колега зі Словаччини, який зібрав 10 підприємств, вже у Міхайловцях розвернув кортеж назад, так і не  потрапивши на зустріч. Що спонукало бізнесменів, не відомо. Поміж того, ми зібрали чимало представників закордонного і вітчизняного бізнесу. Відкриваючи той захід, я наголосив – будь-якому уряду потрібні гроші, а гроші є тільки з економіки. Якщо економіка не працює, ні про інше говорити не можна. Можна. Просити кредит, але це боргова яма, в яку ми заганяємо себе, дітей, онуків. Покоління будуть розраховуватися. Нам треба працювати, нам треба створювати матеріальні блага, треба шукати можливості. В системі палат, наше завдання, яке ми не припиняємо робити за будь-яких обставин, це знаходження партнерів, запрошення їх сюди до роботи. Як? Як у приказці, якщо гора не йде до Магомета, Магомет іде до гори. Тому, ми організовуємо, домовляємось, виїжджаємо. Я сподіваюся, що вся ця ситуація, якнайшвидше стане на місце. 18 березня заплановане засідання ради ТПП України, і як її віце-президент, буду вносити свої пропозиції. На жаль, згідно нашого законодавства, палата не є тим органом, з ініціативи якої можуть прийматися ті чи інші закони або поправки до законів. Але ми будемо шукати шлях. І це стосується не тільки Закарпаття. До прикладу, наша палата була однією з перших в Україні, хто працював із грантовими програмами. На жаль, після прийняття законодавчих актів, які сьогодні діють і регулюють це питання в Україні, ми потрапляємо в цейтнот. Якщо ми стаємо беніфіціарами (а за двома програмами ми виграли, ми стали беніфіціарами), то нам необхідно буде розраховуватись із своїми партнерами з Угорщини, Словаччини, Чехії, Австрії, Польщі та іншими. Але, коли від палати забирають більшу частину грошей, про яке виконання грантових програм може йти мова? Ми вже кілька тижнів шукаємо вихід із ситуації. І коли «піднімаємо» законодавчі, підзаконні акти, які зроблені, ми приходимо до таких цікавих речей: є наказ міністра фінансів України, є положення про реєстрацію неприбуткових установ  і організацій, є положення про їх оподаткування, хоча палата не для цього створена. ЇЇ мета – надавити допомогу суб’єктам господарювання, і кошти, які так чи інакше внаслідок цього надходять, мають надаватися тим самим суб’єктам. То як бути з грантовими програмами? Так, до неприбуткових організацій система палат сюди взагалі не внесена. У той час, як світова, так і європейська системи палат із цим працює. І це нормальне явище. А в Україні нам закрили дорогу. Повторюся, на засіданні Ради я буду ініціювати через відповідні відомства, міністерства внесення змін до законів. І це в першу чергу треба робити. Такі речі, як відновлення дії закону про спеціальну економічну зону, про режим інвестиційної діяльності і так далі. Ми зараз поставлені перед фактом, коли за кілька років, крок за кроком, було знову все централізовано до верху, і внизу залишились, як росіяни кажуть, «просітелі». Хоча матеріальні блага творять саме вони. Тут треба внести зміни, це треба змінити. На жаль, це довгий і  величезний механізм, який прописаний у підзаконних актах. Вони практично зв’язали руки й ноги тим, які б могли привести гроші в державу.
  • Про які втрати можна говорити: кого і скільки?
  • Великі втрати не тільки на рівні регіону, а й держави. В першу чергу, це втрата довіри. Був період, коли наш парламент певний час не працював, не приймав жодних рішень. так це був один із кращих періодів. Він був стабільним. Не вносилось ніякого хаосу. Поганий, тому що не все було вирішено. Але він був стабільним ( J ). Можна приводити багато прикладів, коли людина, і все що нею створено, поставлене в такі умови, що треба шукати вихід. І воно його знаходить. Як заборони, так і вихід завжди можна знайти. Це все творіння рук людських і розуму.
  • Конкретизуйте, будь ласка, яка сфера постраждала найбільше, які підприємства?Ніхто не збирається згортати бізнес?
  • За увесь цей складний період я не знаю підприємств, які б пішли. Але, це не означає, що на іноземців це не впливає. Такі рішення не приймаються одразу. Вони готуються: так само, як прихід на певний ринок, так і  вихід з нього, потребує певного часу на роздуми, зважування ризиків, які виникають і таке інше. Низка підприємств з іноземними інвестиціями, які сьогодні працюють в області, і з керівниками яких мені доводилось зустрічатись, не просто вони розважують чи роздумують про такі питання, а їхні власники, їхні керівники над цим задумуються. І якщо ми втратимо довіру, то це буде гірше. Повернути ще раз буде дуже важко. У нас є «живий» приклад, «Флекстронікс». Дуууже важко! Щось вдалося повернути, і то завдячуючи тій системі зустрічей, переговорів, особистій довіри, лише це дозволило частково відновити співпрацю. Але, спочатку, через, так би мовити, нерозумний діалог, вони пішли. Так, вони пішли недалеко, в сусідню область. Відтак, величезний завод збудували в Стрию, там створили сотні робочих місць. А могли зостатись на Закарпатті. Ми завжди думаємо, що в економіці можна робити спонтанні кроки (спочатку заборона, потім дозволяємо, потім знову – регулюємо). Але, економіка має свої закони розвитку, і такі рішення, як правило, призводять до негативних наслідків. Ще один приклад, з практики ТПП: за минулий рік ми втратили близько 13% того обороту послуг, які ми надавали в 2012р. В цьому році (січень, лютий) – аналогічно, йде падіння. На превеликий жаль. І те, що у нас допущені такі речі, що великі природні монополії переходять у приватні руки, я вважаю абсолютно невиправданим. Ще один момент негативізму, про який ми неодноразово говорили, сперечалися, шукали вихід, - передплата за енергоносії. Вам виставляють авансові платежі, а ви ще не створили продукцію, вже навіть не говорю про її продаж (щоб отримати прибуток або доходи, з яких і сплачуються рахунки). Але, вам висувають умову, якщо не сплатите, електроенергію відключать. На мою думку, це називається: різати гілку, на якій самі сидите. Завтра це підприємство зупиниться і не буде працювати. Це нонсенс. Такі ж умови виставляли і ТПП. Але, ми не є виробником, ми надаємо послуги. Якщо до нас не прийде суб’єкт, ми не матимемо доходів. І це природно. Звідки ж я можу сплатити наперед за електроенергію.
  • Хто винен?
  • Це спірне питання. Воно знову стосується законодавчої бази, тому що власники і депутати, про лобіювали прийняття таких законів. Ось, маємо. Але цього допускати не можна! Ми, якщо хочемо жити в нормальній державі, ми у першу чергу маємо давати можливість розвиватись виробництву. Воно наповнює бюджет, відтак науку, освіту, медицину і все інше. Бюджетна сфера утримується за рахунок виробничої. Не за рахунок кредитів. Бо, якщо кредит, то це вже не є нормальна державна економіка. Це моє глибоке переконання. Можливо, я помиляюсь…:-)

Розмовляла Євгенія Фанта для Ужгород.net

 

15 березня 2014р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів