Як домашній рецепт буштинської цукерки із закарпатським чорносливом успішно завоював «шоколадний» ринок

Приватні підприємці із Буштина починали свою діяльність 6 років тому. Пані Людмила розповідає, перші солодощі виготовляла на власній кухні, доводячи рецепт до досконалості. А вже нині це не просто сімейний бізнес, а справжня міні-фабрика з виготовлення шоколадних цукерок.

Як розповідає приватний підприємець Людмила Галамбіца,  кондитерська фабрика сьогодні виготовляє 5 асортиментів. В основному, це сухофрукт в шоколаді (чорнослив, курага, персик, інжир, фінік). А ще кілька місяців тому ми запустили на ринок нову цукерку – солодкий секрет: це «метелик» горішок в чорному шоколаді, зліплений білим шоколадом. Поки що це ексклюзивні замовлення.

Технологія виготовлення – одна із найскладніших у кондитерській промисловості. Щоб ласощі не псувалися, їх потрібно зберігати за спеціальної температури – не вище 19 градусів. Із недобросовісними реалізаторами, які не дотримуються температурного режиму, пані Людмила більше не працює. Вимоги високі, але й відповідальність не менша, каже підприємець: «Робота дуже важка: від початку, до кінцевого процесу. Треба мати сильні руки, добрі очі, бути загартованим. Це дуже велика відповідальність, адже продукт іде в населення. За якість перед покупцями потрібно відповідати».

Аби дотримуватись високих стандартів, сировину для власної продукції закуповують лише найвищого ґатунку. Шоколад для фабрики виготовляють за спеціальним рецептом на Дніпропетровщині, обладнання закупили теж українського виробництва. А от, основний елемент цукерки – чорнослив, в Україні майже не вирощують промисловими масштабами. Тож його доводиться завозити з Ірану і Туреччини. Звісно, якщо знаходять дрібних місцевих заготовлювачів, використовують лише закарпатський продукт. Адже, саме срібна земля здавна славилась величезними садами, де вирощували найкращі фрукти.

Приватний підприємець Людмила Галамбіца розповідає: «Колись були заготівельні пункти, де заготовляли, сушили фрукти. Але, сьогодні їх немає. Дуже багато колгоспних садів скасовано, посадки дерев немає. Тому, ми змушені закуповувати сировину для нашої продукції, у тому числі за кордоном. Якщо населення пропонує нам сиру заготовку із власного саду, то звісно, ми її забираємо (купуємо), самі сушимо. Ми обов’язково заготовляємо, нашу сировину. Тому, що нашу, закарпатську сливу з жодним іншим регіоном чи країною, зрівняти не можна. Вона має особливий смак».

Щоб змінити ситуацію із закупівлею сировини, 4 роки тому родина Галамбіци заклала сад на 100 гектарів. Сподіваються, вже наступного року зможуть вийти на потрібну кількість заготівельної продукції. Адже секретом найкращої цукерки називають саме, виробництво без консервантів. На фабриці у дві зміни працює понад чотири десятки людей із трьох навколишніх сіл. Вже до кінця року підприємство планує розширювати своє виробництво. Любов Яцюк на підприємстві із самого його початку. Вона має доступ до справжнього рецепту, але підписала контракт, за яким розголошувати деталі не має права. Зізнається, пробувала зробити цукерки і вдома. Однак, золотий фрукт їй так і не вдався.

Працівниця шоколадної фабрики Любов  Яцюк каже: «У мене на кухні не виходить, не знаю чому. Процес складний і важкий фізично. А ще, обов’язково треба вкладати душу у кожну цукерку. Тому що, якщо людина робить це механічно, без особливого трепету, ласощі не матимуть ні доброго вигляду, ні смаку. Найперше, що потрібно у нашій роботі, це душа і бажання робити солодше життя людям».

Кажуть, аби покращити настрій, треба з’їсти плитку шоколаду. А щоб продукція на шоколадній фабриці була справді смачною, її треба робити з душею і гарним настроєм. Чи не тому, пані Людмила своїм працівникам дозволяє їсти цукерок досхочу. Головне, аби їх робота добре впливала на імідж підприємства.

Євгенія Фанта для Ужгород.net

  Надіслати другу