«Молоде покоління повинно пам’ятати історію рідного села»

Старше покоління ільничан добре пам’ятає Дошку пошани, яка знаходилася в центрі села Ільниця, що на Іршавщині. Тут вміщувалися портрети людей, які служили прикладом для молодих людей. Сюди приходили школярі, молоді подружжя, гості села, аби побачити наших сучасників − героїв.

 

Та з часом про дошку почали забувати. Відродити стару славу взявся депутат районної ради Іван Клим. Він підготував депутатські звернення на адресу райдержадміністрації та Ільницької сільської ради, де прохав відновити архітектурну споруду “Дошка пошани” та територію, яка прилягає до неї. “В такий спосіб, − йдеться у зверненні, − ініціюємо підтримати всеукраїнську тенденцію щодо збереження культурної спадщини та зберегти дану споруду по її цільовому призначенню”.

− Молоде покоління, − каже Іван Клим, − повинно пам’ятати історію рідного села, звичаї батьків, шанувати традиції, які складалися віками.

Серед таких людей, які багато зробили для села, Іван Дмитрович назвав колишнього директора Ільницького заводу МЗУ Івана Юрійовича Трикура.

− Це була людина діла, − продовжує розмову І. Клим. − Він ніколи не кидав слова на вітер. Іван Юрійович був не тільки керівником підприємства, а й дбав про село, людей. За це йому щиро вдячні ільничани. Його добрі справи пам’ятають й дотепер.

Іван Юрійович був великою людиною свого часу. Розпочинав свою трудову діяльність із створення цеху допоміжного зварювального устаткування Мукачівського верстато-будівного заводу. Наказом управління загального машинобудування Львівського раднаргоспу його було призначено директором. Завдяки своїй інтуїції та мудрих рішень уже через шість місяців підприємство випустило першу продукцію − роликові стенди та шлангові тримачі. Ця продукція мала велиий попит, тому з часом виникла необхідність розширення заводу.

Багато уваги приділяв І.Ю. Трикур розвитку соціальної сфери села. Працівники на роботу добиралися заводськими автобусами. Для того, щоб молодь займалася спортом, були облаштовані стадіон, волейбольні та баскетбольні площадки.

За кошти підприємства було зведено зразкове двоповерхове дитяче містечко. А для заводчан побудовані житлові будинки, поліклініка. За свої власні кошти завод спорудив газопровід середнього тиску від урочища Стремтура, 40 кілометрів якого проведено за кошти підприємства.

Був створений і діяв заводський хор та танцювальний ансамбль, які були знані далеко за межами області. Вони брали активну участь в республіканських оглядах художньої самодіяльності. Виступали також з концертними програмами на фестивалях інтернаціональної дружби у Чехії, Словаччині, Угорщині і Німеччини. Популярним був також духовий оркестр.

… Наразі місце, де буде відрожено сільську Дошку пошани, має певніший вигляд (на фото). Воно заросло травою і чагарниками. Та віриться, що за участі активу села і районної влади, воно стане окрасою Ільниці. Треба оберігати і примножувати те, що зробили наші батьки і діди. Адже без минулого немає майбутнього.

У шахтарському селі чимало достойних людей, чиї імена можуть бути занесені на Дошку пошани. Серед них − директор абразивного заводу Василь Дубішко, директор Ільницької ЗОШ І-ІІІ ступенів Омелян Вовканич, футболіст збірної команди колишнього Радянського союзу Віктор Пасулько, найкращий автоперевізник України і Чехії Іван Рега, письменник Василь Феннич, професор Ужгородського університету Іван Андрусяк, відмінник народної освіти Гаврило Турянчик, директор Ільницького заводу МЗУ Дмитро Матіко та ін.

Свого часу подібні Дошки пошани були в центрі Іршави, на промислових підприємствах, в будівельних організаціях, колективних сільгосппідприємствах, а також у великих населених пунктах.

Аналогічні засоби морального заохочення кращих працівників використовують і відомі міжнародні корпорації. То чому б не реанімувати подібну практику в сучасних умовах в сільських громадах.

Василь ШКІРЯ

 

24 квітня 2014р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів