Гори зліва, гори справа, вас вітає Колочава (фото)

Цей та інші перли народної мудрості знайшли ми у Колочаві.

 

Наприклад, «Коли вільна Україна вилазить із берданкою, всім снайперам хана» або «Та шо таке оце ваше «малопьющий»? «Малопьющий» — це коли скільки б не випив, а тобі все мало!»

Люди, обличчя, гори, вівці, бджоли, сюрреалістичний музей старого села — усі враження сплелися в одне велике «АААААААААААААААААА!!!» Я от пишу зараз і досі не знаю, як умістити все це велике і прекрасне колочавство в один маленький огляд. Тому він буде не маленьким. Але ви ж дочитайте обов’язково, а ще краще — просто зараз сідайте в машину і приїздіть сюди.

Місцезнаходження і дорога

Місцезнаходження — у горах Закарпаття. 30 км від озера Синевир, 208 км від Львова по трасі Київ˗Чоп. Дорога нормальна, місцями чудова, в тому числі і в самій Колочаві. Не їзда, а цілковите задоволення.

Оцінка — 8. Моя нудна училка з фізики завжди говорила, що на 5 знає тільки Бог, на 4 — учитель, а найрозумніші з вас — лише на 3. Так от, за аналогією, оцінка 10 можлива лише на трасі Київ-Бориспіль, 9-ка — на трасі Київ-Львов, ну а далі тільки вісімка і нижче.

1253 2

Характеристика місця по суті питання

Колочава — найдовше село в Україні, протяжністю понад 40 кілометрів. Але справа зовсім не в цьому, а в тому, що мешкають у ньому дивовижні люди. Наприклад, колишній колочавець, а нині ― киянин, історик і бізнесмен Станіслав Аржевітін вкладає в рідне село усі вільні кошти, відновлюючи його по найменших історичних крихтах. У результаті маємо «село десяти музеїв», і це ще не межа.

Природу описувати утримаюсь, просто покажу промовисті фотографії Андрія Горба та Іванки Яковини.

Оцінка — 10.

213524

Інфраструктура

У Колочаві є все, а раптом чогось немає — вам це знайдуть і доставлять. Таке враження, що в усіх людей цього села життя-місія: розповісти, що Колочава — найкраще місце на Землі. Але не шукайте тут нічних клубів (найближчі ми бачили, коли проїжджали поворот на Славське — «Нічний клуб «Наташка»), пафосних ресторанів і такого іншого.

Оцінка – 9.

Один бал знімаємо за те, що тут абсолютно немає де вигулювати красиві легкі сукні, якщо ви на них розраховували. А якщо ні — тоді всі 10 балів для Колочави.

kRI6MjG8UuB8HZIHFJhDig3WOvGK_Y_mvutWXowRWWw

Проживання

Місцевий преміум-готель «Ажіо» на 30 місць. Затишно, цивілізовано, сауна в готелі, зручності в номері, а кухарка пані Ляля зайняла перше місце на фестивалі кнедликів (місцева національна страва). Вимагайте у пані Лялі кнедлики і смачнючий суп з білих грибів.

Вартість номера для сім’ї з 3-х чоловік — 250 гривень.

Телефон «Ажіо»: 08 (031) 462-41-82

Є й альтернатива — садиба Миколи Марковича: дерев’яний будиночок з банькою, на 7 місць (60 грн. за місце). Дзвоніть: 098 617 28 32

«Ніч у музеї» в Колибі Лісоруба коштує 20 грн. (повторююсь)! Дзвонити: 067 215 09 85

Із харчуванням у Колочаві проблем узагалі немає. Проблеми є тільки з моєю волею усе це НЕ

їсти. Смачно, дуже недорого, порції ВЕЛИЧЕЗНІ. Наприклад, тарілка з сімома сирниками-чемпіонами з домашньою сметанкою — 20 гривень. Велика чашка чаю — 8 гривень. І все у такому ж дусі.

Поїсти можна і в кафе, яких тут небагато, але ж вони є. Але краще і правильніше за все харчуватися там, де ви живете — місцеві жителі готують чудову домашню їжу з національним колоритом.

Оцінка — 8. Два бали знімаємо через відсутність великих готелів для великих груп людей, але нас запевнили, що все у процесі. А для родини варіантів достатньо, не переймайтеся:)

O04H_keyjDTSVw8zjtqzvbBupMnVZ5x_uC7Ud9GlM-c

Розваги

Їх тут багато.

1. По-перше, у самій Колочаві є музей під відкритим небом «Старе село». Ні-ні, це не аналог київського Пирогово. На території села представлена справжня церковно-приходська школа, де багато хто з нас навчався:), майстерня лабутенів середини минулого століття і справжнісінька вузькоколійка, яку зберегли селяни ще з 1959 року, коли її використовували для перевезення лісу. Зараз на ній катають туристів, а вони радісно верещать.

Крім того, там є навіть спецнамет, де можна зупинитися на ночівлю всього за 20 гривень зі зручностями і потім розповідати усім про вашу особисту «ніч у музеї».

Екскурсовод-адміністратор «Старого села» Дербак Василь Михайлович, дуже аутентичний дядько, розповідає так, що заслухаєшся. Він знає про Колочаву все, а під час історії про Герско Вольфа (у музеї є «Крамниця Вольфа») ми майже плакали: цього прекрасного єврея стратили у часи ВВВ, але до цього він встиг дуже багато зробити для рідного села.

2. Музей «Стара школа» — радянські шкільні роки в усіх подробицях, аж до інформаційних табличок.

3. «Любов і папуги» Макара Василя: єдина в Україні приватна птахоферма із понад 2000 порід папуг і голубів. А ще Макар Василь знає пташину мову і розуміє, про що вони говорять одне з одним і з вами.

4. Бджолина лікарня і Чарівна Пасіка. Лікування бджолами випробувано на собі! Відбувається це так: у маленькому дерев’яному будиночку встановлена лежанка, під якою гудять 300 тисяч бджіл. Ти лягаєш і слухаєш цей ледь чутний гул, дихаєш прополісом ― і твій світогляд змінюється на позитивний, емоційний фон налаштовується на вселенську любов, суглоби починають працювати, як у 20 років. Це щастя коштує 50 гривень за годину, але якщо ти раптом заснув, будити тебе ніхто не буде і плату, більше ніж за годину, не візьмуть.

А ще я влаштувала там шопінг 120 рівня: прополісна мазь «від усього», крем для рук і обличчя на основі прополісу, мед із різнотрав’я і м’ятно-медова настоянка. Ох ця настоянка — вона краще чачі! І вдало доповнює результати лікування бджолами. Особам, які не досягли 18 років, не продають:)

5. І головне враження подорожі — сходження на Стримбу. Пішки. Тобто ногами. На шляху траплялися дуже круті схили, але в нас була мотивація: по-перше, панорамні фото неймовірної краси, по-друге, досягти найвищої точки з позначкою «Стримба. 1719 м» біля хреста (сільський оберіг), а по-третє, відвідати школу вівчарства, яка знаходиться високо в горах. Величезне спасибі нашому терплячому гіду Юрі Радівілову з колочавської туристичної компанії «Ажіо Тур», який організував нам усе це дивовижне диво! Якщо є бажання прокачати сідничні м’язи в поході або подоїти вівцю ― ось вам телефончик: 067 215 09 85, спитати Юру)))

Ще одне величезне спасибі нашій чоловічій частині експедиції — великому і сильному Андрію Горбу, який іноді просто тягнув нас на собі, не давав пасти попою в болото, та й просто розкиснути.

Окремо розповім про знамениту на весь край школу вівчарства. Це, взагалі-то, не те щоб школа. Це стая (дерев’яний намет) високо в горах, де вівчарі живуть усе літо ― пасуть овець і кіз з усього села, доять їх і роблять сир. Чому у горах? Щоб не заважати процесу заготівлі сіна на зиму і залишити нижні пасовища для цих цілей. Робота у хлопців каторжна, але почесна, та ще й передається з покоління в покоління. Їх троє: «старшук» (старший у групі) і два його помічники. Режим дня приблизно такий: випас худоби, вранішнє, денне і вечірнє доїння (чітко по годинах: 05:00-12:00-17:00), виготовлення сиру та бринзи, відлякування вовків та ведмедів від отари.

Ведмеді і вовки — часті гості тут. Поруч із місцем ночівлі вівчарів (під відкритим небом, а від дощу захищає тільки намет) лежала вбита вовком біла коза. Позбавитися від її трупу не мають права, бо треба пред’явити хазяїну кози, щоб не виникало питань, куди поділася власність. Між тим, трупи тут бувають рідко, частіше вдається відбити або попередити напад.

Біля намету завжди горить вогонь. Не лише для захисту від хижаків чи для обігріву. Це традиція справжніх вівчарів: ватра не повинна згаснути. Ніколи. Ні за яких обставин. Ні на хвилину.

Заробляють хлопці небагато: 100-130 гривень з однієї рогатої голови в сезон. В отарі зараз близько 200 голів. Тобто, наприкінці літа хлопці отримають близько 22000 гривень на трьох — і це за 4 місяці.

Замерзлі, втомлені, щасливі, ми доїли овець, підкидали дрова у ватру, їли місцеву овечу бринзу і куштували овече молоко.

До речі! В овечого молока є секретний секрет: воно мега-жирне, просто так його не п’ють, але це ДУЖЕ сильний афродизіак, крутіший, ніж віагра. Тож, якщо є проблеми — вам допоможуть 15 км уверх до школи вівчарів, що у Колочаві. «Мені молочка», — з якомога байдужою інтонацією скажіть їм. Вони пригостять:)

Далі просто перерахую: форелева ферма, чани з мінеральною живою водою, заповідник з ведмедями, озеро Синевир (30 км) і ще 101 розвага чекає на вас у Колочаві.

Але головне!

Підніміться трохи в гори і поспіть на місцевому лузі з різнотрав’я. Загалом, навіть заради цього варто було приїхати.

Оцінка – 10!!! Дарма, що не 100.

Можливість відпочинку з дітьми

Колочава однаково підходить усім: свіжопознайомленим романтикам, сімейним парам зі стажем і дітьми, компанії друзів і навіть одинакам у пошуках істини.

Оцінка — 10 навіть без коментарів.

10492488_447399625397097_7383053778791117765_n

Чистота

У Колочаві ідеально чисто. Скрізь, крім маленької гірської річечки під мостом, де купаються сільські діти. Тому купатися радимо у чанах з мінеральною водою, на водоспаді чи в озерах у межах 15-кілометрової досяжності.

Оцінка — 7.

WI-FI, мобільний зв’язок

Wi-Fi є, але ледь дихає.

Оцінка — 4.

Безпека

Оцінка — 10. Максимальна. Тому що тут тебе прикривають з усіх боків. Кожен, з ким ти зустрічаєшся, несе за тебе персональну відповідальність. Коротше кажучи, пропасти не дадуть:)

Ну, і сповнений глибокого змісту висновок

В Колочаву варто приїхати хоча б раз. Особисто для нас це місце стало відкриттям. Можливо, мій текст видасться вам надмірно емоційним, тому я хочу повиправдовуватися. Ні, цей огляд зроблений не за гроші. Ми повсюди платили, окрім першої вечері гостинності. Але я більше ніде не бачила такого некомерційного ставлення до туриста. У Колочаві усі керуються любов’ю.

Приїздіть і скупайтеся у цьому.

findinukraine.com.ua

 

31 січня 2015р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів