Історія «вкраденого» комбінату

У радянському судовому законодавстві 60-70-х років існувала чітка і доволі проста градація: вкрав у держави 10 тисяч карбованців - отримуєш тюремний строк, вкрав 10 тисяч 1 карбованець - це вже особливо великий розмір і за нього передбачалася вища міра - розстріл. Покарання членів злочинного синдикату, викритого співробітниками тодішнього відділу БХСС у 1977 році, відбувалося саме за таким принципом. Це був один з найбільш засекречених економічних злочинів епохи застою.

 

ЗАГАДКОВІ АВТОЛАВКИ

У 60-70-х роках країна відчувала серйозний дефіцит трикотажних виробів. Купити пристойний купальник, блузку або білизну становило справжню проблему. Аж раптом із 1970 року по багатьох регіонах СРСР почали роз’їжджати автолавки з повним асортиментом трикотажної продукції: блузки, дитячі комбінезони, плавки, костюми, светри тощо. Усі вироби були високої якості, швидко реалізовувалися, і їхній збут не викликав жодних підозр. Але у 1973 році сталася дивна подія. На міському ринку білоруського містечка Мозер співробітники місцевого БХСС зауважили лоток, який жваво торгував дефіцитними товарами. Правоохоронці вирішили поцікавитися, звідки взявся цей крам, і оперативне чуття не підвело «сищиків». Під час перевірки документації продавці почали помітно нервувати. Причина з’ясувалася досить швидко. Замість розвішаних на вітрині дорогих джемперів, блузочок та костюмів, у фактурах були вказані майки, футболки, панчохи та інший д ешевий товар. Стало зрозуміло, що йдеться про якесь підпільне виробництво.

Щоб не сполохати більш серйозну «дичину», міліціонери продавців-невдах відпустили, обмежившись незначним штрафом. Але натомість вирішили прослідкувати за усім ланцюгом підпільного виробництва. За документами, продукція виготовлялася у місті Казах Азербайджанської РСР. Туди й попрямували олеративники. які вже за кілька днів з'ясували цікаві факти.

У 1968 році в місті з'явилося невелике підприємство - трикотажний навчально-виробничий комбінат для людей, що страждають на туговухість. Сподіваючись отримати професію і непоганий заробіток, сюди потягнулися інваліди з усієї республіки, і невдовзі комбінат дійсно розпочав випускати продукцію досить непоганої якості.

СПРАВЖНІ ВЛАСНИКИ КОМБІНАТУ

Однак, окрім глухих працівників, «сищики» зауважили на підприємстві чимало осіб, які аж ніяк не підходили під категорію туговухих та незаможних. Це були люди, які приїжджали на комбінат на престижних чорних «Волгах», носили масивні золоті персні та ланцюжки, були одягнені в імпортні костюми. Як з'ясували слідчі, вони там числилися у складі так званої «опікунської ради». З керівниками НВК у них склалися доволі цікаві стосунки. «Опікуни» фактично купили комбінат і керували його господарською діяльністю. За це офіційним керівникам - директору, головному бухгалтеру, головному інженеру, касиру, начальникам відділів постачання, техконтролю, збуту тощо «опікуни» акуратно

щомісяця виплачували додаткову до окладу солідну суму готівкою. Олеративиики дізналися, що в «опікунську раду» входило семеро осіб - переважно представники грузинсько-єврейської діаспори. Місце в «раді» кожному з них коштувало «якихось» 200 000 карбованців - фантастичну на ті часи суму. Для усвідомлення «значимості» цих грошей варто нагадати, що інженер тоді отримував, наприклад, 120-140 карбованців, автомобіль «Москвич» коштував 4 000 карбованців. Не дивно, що з такими статками ділки змогли просто викупити весь трикотажний комбінат.

Чим глибше олеративники занурювались у справу, тим чіткіше вимальовувалася грандіозна корупційна схема афери. Ділки дотримувалися серйозних засобів конспірації. Ролі у злочинному синдикаті були чітко розподілені. Одні займались пошуками ринку збуту, інші забезпечували комбінат сировиною, треті забирали плівку від реалізації неврахованого товару, четверті налагоджували зв’язок з «потрібними людьми» тощо. Як з'ясувалося, лідером ділків-розкрадачів був житель Тбілісі Бахмалов, а його поплічниками - Тагізаде, Казарян, Махмудов. Ботерашвіл,. Коюєлов та Ханкович. Усі вони були людьми «зі зв'язками», отож їх затримання здійснювали в режимі суворої секретності. Заарештованих доправили у Москву. Невдовзі вони почали давати свідчення, вдалося дізнатися, на чому комбінатори заробляли величезні статки. По-перше, замість одного виду продукції, підпільники виробляли інші. Наприклад, замість дешевих майок або шкарпеток, випускалися дорогі костюми та джемпери. Звітувалися за майки, а суттєву різницю в ціні ділки клали собі в кишеню. Ще одним джерелом доходу було додаткове, понад норму, постачання вовни. У ті часи усі підприємства отримували сировину через систему Держпостачаиня. Саме чиновникам цього відомства підприємливі шахраї носили серйозні хабарі, а ті виділяли додаткову дефіцитну продукцію. Хитрі схеми існували і в питаннях реалізації товару. Щоб не «світити ліву» продукцію, комбінатори додумались торгувати не в магазинах, а через автолавки. При цьому використовувались не тільки власні торгівельні точки, а й місцеві. Наприклад, в Одесі спритники торгували через автолавки магазину «Український сувенір», а в Харкові - через мережу «Харківсільбуду».

Страждали від ділків й інваліди. Замість запланованих 60% на комбінаті їх працювало лише близько 20% та й то лише для відволікання уваги. Насправді ж у цехах працювали висококваліфіковані робітники, яким добре платили. Загалом «опікуни» виявилися непоганими господарниками - стимулювали кваліфікованих працівників, ремонтували верстати, турбувались про якість продукції, нещадно боролися з «несунами». Комбінат у місті Казах працював у три зміни. Півтори зміни вважалися офіційними, а під час інших півтори - робота кипіла виключно в інтересах «батьків-опікунів».

ЗАВУАЛЬОВАНИЙ СУДОВИЙ ПРОЦЕС

Встановити точну кількість виготовленої та реалізованої продукції на казахському НВК спідчіи групі виявилося надзвичайно складно, оскільки уся вилучена звітність була фіктивною. Але за допомогою експертів зі статуправліиня таки вдалося підрахувати приблизний обсяг «лівої» продукції та її вартість. ифра вийшлв неймовірна: за три роки було вкрадено та реалізовано продукції на суму понад три міньйони карбованців. Судовий процес над членами злочинного угруповання проходив в 1978 році у Донецьку, де працював один з  підрозділів головного комбінату. Місце для суду було обрано не випадково - судові органи вирішили не проводити його у Тбілісі, остерігаючись акцій протесту та провокацій з боку грузинсько-єврейської діаспори. Четверо найактивніших членів злочинного синдикату були засуджені до вищої міри покарання - розстрілу, інші ділки-розкрадачі отримали від 7 до 15 років тюрми, позбулися посад і деякі високопоставлені чиновники у Міністерствах.

З певних причин ця справа не мала резонансу у суспільстві. Інформація про неї тільки промайнула у засобах масової інформації. Це й зрозуміло, адже як зізнатися в тому, що майже три роки у всіх на очах діяв підпільний комбінат, фактично вкрадений у держави, і при цьому ні місцеві правоохоронці, ні податківці, ні інші контролюючі органи нічого не бачили. Та й слово корупція тоді фігурувало лише у репортажах про життя «загниваючого Заходу».

З позицій сьогодення важко однозначно судити, чи було покарання злочинців надто жорстоким. З одного боку, вони нібито робили добру справу — виробляли для населення гостродефіцитну продукцію високої якості. Але водночас уся їх діяльність базувалася на викраданні, обмані, хабарах та незаконному власному збагаченні за рахунок держави. Хай там як. але злочинці повністю усвідомлювали, на що йдуть, а злочин так чи інакше має бути покараний, пишуть "Відомості міліції".

Uzhgorod.net.ua

 

 

23 листопада 2014р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів