Закарпатці шукають шляхи відступу з України

З надією на краще, але все ж таки з запасним варіантом – закарпатці, як і загалом усе прикордонне населення нашої держави, за нагоди намагаються оформити будь-який документ, аби в разі чогось чи раптом колись мати можливість спрощеного виїзду за кордон. Той, хто має такий документ, часто переконує: це ж не громадянство, попри все, я залишаюся жити в Україні. Хто не має, нарікає і на державу, і на закони. Хоча в останніх щодо заборони таких посвідчень нічого не написано. Тож, виходить, можна спокійно шукати – власне коріння чи й запасний варіант?

Запасний варіант – теж ідея

«Так спокійніше», – каже Мар’яна, жителька с. Розівка на Ужгородщині, яка шукала й віднайшла своє коріння в Словаччині, в державному архіві Братислави. Жінка має непогані роботу й зарплату в Ужгороді, житло, тут її друзі та рідні, тому вона не хоче їхати за кордон. Тим більше, що, як сама каже, в сусідній країні жила б однозначно гірше – «там і з житлом проблеми, і заробітків немає, і людям живеться не легше, ніж у нашій державі». Тож краще все-таки тут, але про всяк випадок документ, який би дав можливість у разі якоїсь надзвичайної ситуації безперешкодно виїхати чи, принаймні, легше облаштуватися на перших порах за кордоном, – вона все ж таки отримала. «Це не громадянство іншої держави, що заборонено в Україні, тож я нічого не порушила», – каже Мар’яна.

Для ужгородця Віталія пошук власного коріння дав інші переваги – можливість легально працевлаштуватися в Європі. «Роками їздив на заробітки до Чехії, платив величезні гроші за те, щоб оформити собі документи й легально працювати, – розказує 42-річний чоловік. – А потім якось довідався, що можна таким чином оформити документи й мати принаймні значно менше проблем і затрат. Дід мій був чехом, тож я подав запит, отримав підтвердження. Зараз маю постійну роботу в Празі й за зароблене будую будинок в Ужгороді».

Ужгородський політолог Михайло Вальо каже, що офіційне працевлаштування та «запасний варіант» – основні причини оформлення статусів закордонних угорців чи словаків саме серед закарпатців. До них можна додати ще й бажання простішого отримання шенгенської візи. «У безвізовий режим, попри всі обіцянки влади, мало хто вірить, а якщо й вірить, то добре розуміє, що ця перспектива в українському виконанні може бути довготривалою, – каже експерт. – Але вже сьогодні закарпатці хочуть вільно подорожувати Європою, і неважливо, з якою метою – поїхати на термальні басейни в Хайдусобосло, на уїк-енд у Краків чи на роботу в Прагу». І, певна річ, не треба забувати, нагадує політолог, що статус закордонного словака чи угорця – це не друге громадянство, тобто ніякої відповідальності людина, котра отримала тільки статус, перед державою Україна не несе.

Знайти власне коріння

Попри «запасні варіанти», вистачає й тих людей, котрі таки цікавляться своїми предками. На хвилях національного піднесення, що час від часу накочуються на нашу державу, чимало закарпатців усе ж ставили собі за мету пошук власного коріння. Принаймні в цьому переконує голова Ужгородського товариства словаків Іван Латко. «Чеська та Словацька Республіки дають можливість дізнатися про своє коріння – по лінії батьків, дідів, аж до третього покоління, – розповідає Іван Степанович. – Усе робиться в рамках чинного законодавства цих країн. Фактично, сьогодні людина, яка живе в будь-якій країні світу і має словацьке чи чеське коріння, може звернутися й офіційно отримати відповідні архівні документи, за допомогою яких є можливість довести свою приналежність до тієї чи іншої національності».

Іван Латко нагадує, що з 1918 по 1939 роки нинішнє Закарпаття територіально входило до складу  Чехо-Словаччини. У грудні 1930-го в цій країні провели перепис населення, дані якого знаходяться в архівах Праги. Тобто, звернувшись до згаданої держустанови, можна отримати відповідне підтвердження.

Щоправда, виникає питання: а як бути тим, хто народився піс-ля 1930-го, але все ще в Чехо-Словаччині? Нині ж багато хто думає, що для того, аби отримати статус закордонного словака, достатньо бути нащадком людей, котрі народилися з 18-го по 39-й. «Насправді все не так просто – громадянство колишньої Чехо-Словаччини й навіть підтвердження не є виключною підставою для отримання статусу закордонного словака чи чеха, як багато хто думає. Основним критерієм, приміром, для статусу закордонного словака є наявність у родині корінних словаків по прямій лінії, аж до третього коліна включно, що й можна підтвердити документально (включаючи запит виписки з архіву Братислави), – каже голова словацького товариства. – Я днями повернувся з Братислави, і там мені повідомили, що можна таким чином шукати предків навіть до четвертого коліна». Щодо нащадків тих, хто народився після перепису населення й не потрапив до нього, – то їм не варто опускати руки. «Так, безперечно, в такому випадку важче доводити свою приналежність до тієї чи іншої національності, але є можливість отримати документи й на тих людей, котрі народилися після перепису, – каже Іван Латко. – Мова йде про те, що після 1930-го частина наших предків переїхала у Словаччину чи Чехію на постійне місце проживання. У цих країнах після 1945 року кілька разів проводився перепис населення, й відштовхуючись уже від них, також можна відшукати своє коріння. При цьому головне –  чітко знати, в якому саме населеному пункті жив ваш родич на мить перепису, тоді ми подаємо запити в архіви Братислави чи Праги й так само дізнаємося про предків».

Що статус дає українцеві?

Наразі говоримо про два статуси, які найбільш «ходові» на Закарпатті, – що вони дають закарпатцеві, котрий таки довів свою приналежність до тієї чи іншої національності. 

Отже, статус закордонного угорця. В нашій області так званий «зелений паспорт» почали видавати приблизно в 2003 році. Такий документ мав право отримати будь-який громадянин іншої країни за наявності одного з трьох чинників: бути членом будь-якого угорського національно-культурного товариства, володіти угорською мовою на розмовному рівні, бути членом сім’ї будь-якої особи, яка відповідає одній із перших двох вимог. І хоча ці посвідчення не давали якихось серйозних преференцій, однак ажіотаж за ними був аналогічний тому, який є зараз для отримання справжніх паспортів. Статус надають і нині, займаються цим безпосередньо консульські установи, й основною вимогою для його отримання є, насамперед, володіння угорською мовою. Щоправда, як кажуть у Генерельному консульстві Угорської Республіки в Ужгороді, наразі небагато бажаючих отримати такий статус. І все ж він дає тим, хто його має, низку пільг, про які більшість власників і не відає.

Отже, «зелений паспорт» від Угорщини дає право на знижку в розмірі 90% при поїздках Угорщиною на громадському транспорті на будь-яку відстань (4 рази на рік). Із документом можна дешевше купувати квитки на відвідування музеїв. Дає він право навчатися в угорських вузах зі знижкою в 50%, можливість підтримати заяву на шенгенську візу при запиті в КМКС (при цьому угорці раніше навіть повертали кошти за візу, як зараз – не вдалося дізнатися). «До речі, молодим людям, які хочуть навчатися в Угорщині, вигідніше мати «зелений паспорт», ніж офіційне громадянство, бо громадянинові не надають такі значні пільги при навчанні, як при статусі», – ділиться досвідом жителька Ужгородщини Андріана Береш, донька якої вчиться в Будапешті. 

При цьому в документі чітко прописано, що він не є посвідченням особи чи проїзним документом, не дає права на імміграцію або вид на проживання й право на в’їзд на кордоні.

З приводу статусу закордонного словака. Оскільки він не такий і поширений на Закарпатті, наводимо детальніший опис законної схеми отримання. Отже, як розповідає Іван Латко, в разі надходження архівних довідок про те, що ваші предки є словаками чи чехами, ви можете звернутися до Товариства словаків в Ужгороді й попросити допомоги в отриманні підтвердження належності до чеської чи словацької меншини в Україні. Для тих, хто має такий документ, Чехія та Словаччина надає певні привілеї. Насамперед, на основі підтвердження людина може отримувати багаторазову візу терміном і до 5 років, по-друге – може подавати прохання щодо постійного місця проживання.

«Фактично, громадянин отримає так званий «преуказ» – пластиковий документ, що підтверджує статус закордонного словака, на основі якого можна оформити перехідне перебування («преходні побіт») у Словаччині, можливість вільного пересування, при бажанні закордонний словак може придбати нерухомість, а також працевлаштуватися на території країни, – розказує Іван Латко. – У Чеській Республіці трішки інакше: на основі празького підтвердження заявник може собі робити постійне місце проживання в Чехії. Для цього слід надати низку документів, наприклад, докази того, що людина має кошти для проживання, що її хтось прописує тощо. На противагу словацькому, з чеським перехідним побітом громадянин має право працевлаштування по всьому ЄС. Також статус надає право на навчання в Словаччині та Чехії, при цьому власнику документа навіть виплачуватимуть стипендію».  

Зі слів голови словацького товариства, якщо раніше доволі мало краян шукали своє чехо-словацьке коріння, то впродовж останніх року-двох за місяць до них звертається 10 – 15 людей. При цьому далеко не всі отримують підтвердження.

Галина Солодка, "Закарпатська правда"