Як виховати в собі справжнього дворянина

8 принципів дворянського виховання, які актуальні й сьогодні
 

 

Княжни і графи. Їх стиль життя, манера поведінки і навіть зовнішній вигляд - результат особливого виховання, орієнтованого на ідеал. Але як буває з ідеалами, чітких приписів, як їх досягти не існує. І все-таки ми спробували охарактеризувати найбільш важливі принципи дворянського виховання, пише terrawoman.ua.

Почуття власної гідності

Маленьким дворянам з самого дитинства вселяли, що "кому багато що дано, з того багато і запитає". Отже, народився дворянином - добрий відповідай - бути хоробрим, чесним, створеним і не для того, щоб досягти слави і багатства, а тому що ти зобов'язаний бути саме таким. Звідси ж витікає і концепт "дворянської честі", згідно з тодішніми уявленнями "честь" не дає людині ніяких привілеїв, а навпроти, робить його більше уразливим, ніж інші. Порушити це слово - означало раз і назавжди згубити свою репутацію. Відомі випадки, коли людина, визнаючи свою непоправну провину, давала чесне слово застрілитися - і виконувала обіцянку.

Хоробрість

Боягузтво погано поєднується з благородними поривами, тому у дворян особлива увага приділялася хоробрості і вважалося, що її можна і необхідно тренувати шляхом вольових зусиль і тренувань. Причому стосувалося це не лише юнаків, які служили в армії і на флоті, виконуючи важкі завдання і тим самим заслуговуючи повагу, але і панночок.

Княжна Катерина Мещерська згадувала, що будучи дівчинкою боялася грози, а старший брат утягнув її на підвіконня розкритого вікна і підставив під зливу. Від страху Катя втратила свідомість, а коли прийшла в себе, брат витирав її мокре лице і засуджував: "Ну, відповідай: ще боятимешся і боятимешся грози?" Потім він додав: "А ти, якщо хочеш, щоб я тебе любив і вважав своєю сестрою, будь сміливою. Запам'ятай: соромніше боягузтва вади немає". Мабуть, до такого доходити не варто, але віддати належне культу хоробрості при вихованні дітей все ж необхідно, якщо ви, звичайно, прагнете виростити княжну.

Фізична сила і спритність

Бути хоробрим і при цьому немічним не вийде, тому від дворян була потрібна відповідна фізична підготовка. Наприклад, в Царськосельському ліцеї, де вчився Пушкін, щодня виділявся час для "гімнастичних вправ": ліцеїсти навчалися верховій їзді, фехтуванню, плаванню і веслуванню. При цьому треба враховувати, що ліцей був привілейованим учбовим закладом, що готував, за задумом, державних діячів. У військових училищах вимоги до вихованців були незрівнянно строгішими.

Демонстрація фізичної витривалості була особливим шиком, тим паче, що хорошої фізичної підготовки вимагали "модні" розваги: мисливство і верхова їзда. Додамо, що кожен чоловік мав бути готовий вийти на дуель.

Самовладання

Воістину аристократична якість, яка завжди виділяла цей стан. Там де простий мужик обкладе усіх "по матінці", справжній дворянин і бровою не поведе і з однаковою стриманістю відреагує як на хороші, так і на погані новини. Його з дитинства тренували приймати удари долі мужньо, з гідністю, ні в якому разі не падаючи духом. Скарги, сльози, зайві сантименти - це за рамками етикету, справжній дворянин не міг дозволити собі легкодухості.

Можна, звичайно, звинуватити аристократів у фальші і лицемірстві, але за великим рахунком - вони праві. По-перше, нікому немає діла до ваших бід і не варто їх нав'язувати оточенню. По-друге, зберігаючи істинні емоції в секреті, ви захищаєте свій внутрішній світ від інтриг.

Турбота про зовнішній вигляд

"Бути можна діловою людиною, І думати про красу нігтів". Автора цих рядків ви знаєте. Дворянські діти, зобов'язані були виглядати добре, але не для того, щоб продемонструвати свій достаток, а з поваги до оточення! "Істинно розташована до людей людина не стане ображати почуття ближніх ні надмірною недбалістю в одязі, ні зайвою чепуристістю", - писав граф Честерфілда.

Культ прекрасного, що панував серед дворян, вимагав полірованих нігтів, укладеного волосся і вишуканого, але простого на вигляд одягу. Досить згадати туалети Ганни Карениной: "Ганна переодягнулася в дуже просту батистову сукню. Доллі уважно оглянула цю просту сукню. Вона знала, що означає і за які гроші отримується ця простота".

Уміння "подобатися"

На відміну від сучасної тенденції: "любіть мене такою, якою я є", дворяни щиро намагалися сподобатися усім і не з міркувань підлабузництва, а з етикету. Поводитися слід було так, щоб робити своє суспільство як можна приємнішим для оточення. І в цьому є резон, врешті-решт, бути приємним в суспільстві - хороший спосіб зробити перебування в нім приємним для самого себе.

Уміння подобатися було цілою наукою і розпочиналося з простих формулювань: "Відносься до інших так, як тобі хотілося б, щоб вони відносилися до тебе".

До складніших вказівок: "Постарайся розпізнати в кожному його достоїнства і його слабкості і віддай належне першому, і навіть більше - другому".

"Наскільки б порожньою і легковажною не була та або інша компанія, якщо ти знаходишся в ній, не показуй людям своєю неувагою до них, що ти вважаєш їх порожніми".

Хіба не корисна навичка, яка і репутацію зміцнює і нерви береже?

Скромність

Під скромністю малася на увазі не зажатість або сором'язливість (з нею якраз боролися, ввічлива людина не мала б приховувати свої манери), а стримане відношення до своєї персони.

Вважалося, що не можна встрявати у бесіди зі своїми коментарями або порадами. "Носи свою ученість, як носять годинник, - у внутрішній кишені. Якщо тебе запитають "котра година?" - дай відповідь, але не сповіщай час щогодини і коли тебе ніхто не запитує, ти адже не нічний сторож" ("Листи до сина" граф Честерфілд).

Або ще один прекрасний приклад, який варто узяти на озброєння і в наші дні: "Говори часто, але ніколи не говори довго - нехай навіть сказане тобою не сподобається, ти принаймні не натомиш своїх слухачів".

Доречна, ввічлива мова

Усі ми знаємо, що французька мова була мовою спілкування знаті. Стосовно мови було два негласних правила. Перше - справжній аристократ міг наговорити гидот і зневаги іншому аристократові, але тільки якщо вони оформлені у бездоганно ввічливу форму. Це вимагало особливого мистецтва володіння мовою, знання усіх прийнятих кліше світської мови, обов'язкових ввічливих формул.

Друге - мова дворянина має бути доречною, і якщо він виявлявся серед селян на базарі, то і там мав бути "своїм". Хоча це не означало, що йому дозволено скочуватися до хамства і вульгаризмів, але простодушні жарти цілком допускалися.

"СОММЕ IL FAUT" OU "JE NE SAIS QUOI" ("оскільки потрібно або я не знаю що" франц.)

Намагаючись визначити, що є істинна вихованість, британський граф Честерфілд порівнював її з деякою невидимою лінією, переступаючи яку людина робиться нестерпно церемонною, а не досягаючи її - розв'язною або невмілою. Тонкість полягає в тому, що вихована людина знає, коли слід нехтувати правилами етикету, щоб дотриматися хорошого тону.

Особлива невловима чарівливість і привабливість дворян передавалася "з рук в руки" і багато в чому полягала у благородній простоті і невимушеності поведінки.

Навчити невловимому comme il faut практично неможливо, але його можна "ввібрати", читаючи літературу. Наприклад, книгу Ольги Муравйової "Як виховати дворянина", яка лягла в основу цієї статті. У книзі ви зможете почерпнути більше прикладів аристократичної поведінки, але і не забувайте про прекрасну класику.

 

15 березня 2015р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів