Після мукачівських подій «Правий сектор», як і всяка організація подібного штибу, хвора на сектантство

Легітимність держави в очах українців впала до катастрофічно низького рівня. Мукачівська стрілянина – це не одиничний ексцес, не випадковість. Це прояв одразу кількох системних проблем, які знищують нині Україну.

Проблема перша. Кримінально-політичні клани

Те, що сталося у Мукачево, – це, насамперед, прояв боротьби кримінальних кланів, які намагаються монополізувати контрабандні потоки в одному із ключових для цього «бізнесу» регіонів. А МВС, СБУ та бійці «Правого сектору» – просто найманці, обслуговуючий персонал конфлікту.

Лідер закарпатських «правосеків» Роман Стойка сам розповів у відео зверненні, записаному після стрілянини, що він та його бійці приїхали на «переговори» з народним депутатом Михайлом Ланьом, а той, «начав мені розказувати свою «політику», що тут його територія, тут його земля і контрабандний «бізнес» весь його і вони з Шараничем (начальником УМВС України в Закарпатській області Сергієм Шараничем – iPress.ua) нас сюди не допустять. І що за ними стоїть Медведчук».

Ключова фраза «нас сюди не допустять». Не допустять до контрабандних схем та потоків. Зрештою, для того, щоб «боротися з контрабандою» зовсім не потрібно їхати на «переговори» з нардепом Ланьом, більше відомим на Закарпатті як «авторитет» на прізвисько «Блюк».

Відео, на якому Роман Стойка пояснює причини і обставини конфлікту у Мукачевому:

У цьому контексті варто нагадати, що Роман Стойка – відомий у регіоні контрабандист, спочатку «кришував» її, будучи співробітником МВС, а після звільнення з міліції кілька років доволі успішно особисто «контрабасив» сигарети у Європу. У 2013 році його навіть затримували після спроби незаконного перетину кордону зі Словаччиною разом з великою партією сигарет. Щоправда, завдяки заступництву батька – у минулому високопоставленого співробітника СБУ в Закарпатській області – зумів вийти сухим із води.

Втім, Стойка – доволі дрібна фігура на політико-кримінальній мапі Закарпаття, і у конфлікті з нардепом Ланьом він лише забезпечував силовий тиск в інтересах конкурента «Блюка» – народного депутата Віктора Балоги.

Ось що розповідає  Ярослав Галас, у минулому закарпатський журналіст «Дзеркала тижня», а нині прес-секретар Геннадія Москаля:

«Цілком очевидно, що це – конфлікт над контрабандними потоками між Балогою і Ланьо. Люди, котрі розбираються в ситуації, впевнені, що жодної іншої причина подій в Мукачево немає.

Я не знаю деталей їхніх домовленостей, але чув, що вони поділились: один нібито займається контрабандою сигарет через КПП, інший – через «зеленку». Напевно порахували, що хто заробляє більше, ніж інший. Усні домовленості за кілька тижнів до цих подій не принесли результатів і тоді залучили хлопців з «Правого сектору».

Вони (Балога і Ланьо – iPress.ua) часто то сварились, то мирились. Ці хлопці десятиліттями займаються бізнесом і були давно знайомі. Але, як щодо бізнесу, так і щодо політики, то були разом, то їхні шляхи розходились.

Напевно поїздка «Правого сектору» мала на меті залякати, продемонструвати силу, а все вилилось у побоїще.

А «Правий сектор» Балога використовував для різних розбірок вже давно. Наприклад, минулого року під час захоплення дачі Медведчука якраз на хвилі ейфорії Майдану..

Були ще й інші факти нальотів ПС. В Хустському районі на будівництво ГЕС, що не подобалось Балозі... Влітку минулого року «Правий сектор» намагався увірватись в будівлю СБУ, і тоді був поранений один з міліціонерів, яких викликали на підмогу».

Балога та Ланьо – давні господарі Закарпаття. Колись партнери, що виросли під патронатом Віктора Медведчука. Свого часу Балога допоміг Ланьо уникнути покарання за зґвалтування. Зараз ці закарпатські «барони» – вороги.

Ланьо має рацію, називаючи Балогу «раковою пухлиною Закарпаття», однак сам він є таким же злоякісним утворенням, яке отруює життя регіону. Обоє контролюють місцевих силовиків, ЗМІ, органи місцевої влади, суди та найбільш прибутковий бізнес, у тому числі й незаконний.

І обоє – «недоторкані». Ланьо – член парламентської групи «Воля народу», яка «страхує» своїми голосами президентські ініціативи, він тісно пов’язаний із Віктором Медведчуком – одним із переговорників між Києвом та Москвою.  

Клан його зайшов у парламент одразу чотирма представниками – троє братів-Балог та їхній двоюрідний брат Василь Петьовка. Родинні узи пов’язують Балог із керівником Управління державної охорони  та екс-міністром оборони Валерієм Гелетеєм. У голови клану Віктора Балоги – давні дружні та партнерські зв’язки з президентом Петром Порошенком…

Хто ж чіпатиме настільки шанованих та потрібних людей?

І такі ж клани існують практично в усіх регіонах країни. Вони зберігають свій вплив попри зміни влади у Києві, попри революції та війну. Вони – важливий елемент механізму збереження та відтворення корупційної вертикалі у масштабах країни. Не позбавивши їх влади, не знищивши корупційної павутини, яку вони сплели, не покаравши за скоєні уже злочини годі сподіватися змінити країну.

Проблема друга. Партія з гранатометами

Держава має монопольне право на насильство – це аксіома сучасного світу. Винятки – це країни, де триває громадянська війна або ж поруч з офіційною владою діють потужні кримінальні угрупування на кшталт латиноамериканських наркокартелів. Інколи у країнах із слабкою владою виникають воєнізовані політичні структури – як це було, скажімо, на початку 1990-х у Грузії, де діяла організація «Мхедріоні». «Вершники», а саме так у перекладі з грузинської звучить назва цієї організації, відіграли важливу роль у відстороненні від влади першого демократично обраного президента Грузії Звіада Гамсахурдіа, а також у грузино-абхазькому конфлікті. У 1995 році організацію звинуватили в організації замаху на президента Едуарда Шеварднадзе та заборонили.

Власне, саме з «Мхедріоні» нині порівнюють український «Правий сектор». Така ж організація вождистського типу із власним військовим формуванням на фронті. А головне – з цілковитою зневагою до держави та її законів. 

Активісти, лідери та прихильники «Правого сектору» не бачить проблеми у тому, що бійці ПС носять і застосовують зброю на відстані тисячі кілометрів від фронту.

«Вони добули цю зброю у важких боях. Без зброї їм не можна», – так пояснив застосування кулемета та гранатометів у мирному Мукачево командир 8-го окремого батальйону ДУК «ПС» Андрій Гергерт.

Фото: Дмитро Ярош/facebook.com

Дійсно, як можна бути «правосеком» і при цьому бути неозброєним? При тому, що ще улітку минулого року провідник «ПС» Дмитро Ярош заборонив своїм бійцям вивозити зброю з фронту. Але і Ярош не бачить жодної проблеми: «Мій наказ про вивезення зброї від 17 серпня 2014-го року є чинним. Справа в тому, що серед бійців є ті, хто воює з самого початку, і вони використовують зброю, яку вивезли раніше цієї заборони».

Тобто, заборона є, але якщо хтось вивіз до її появи – ради Бога, здавати не потрібно.

До речі, до конфлікту у Мукачеві, правоохоронці десятки разів вилучали зброю в активістів «ПС» – у різних регіонах країни. Ще більше, мабуть, вилучити не вдалося. Тому залишається лише сподіватися, що коли наступного разу у когось із членів «ПС» виникне бажання негайно домогтися справедливості, мирні українці не постраждають. Навіть ті, хто вітає застосування зброї «Правим сектором» проти міліції.

Проблема також й у тому, що «Правий сектор», як і всяка організація подібного штибу хвора на сектантство. Сектантство в тому сенсі, що її члени та керівники ніколи не визнають вини своїх і готові захищати їх за будь яку ціну. Винен – хто завгодно, але не свої.

Прихильники ПС уже охрестили мукачівавських бійців «повстанцями».

Повстанцями проти кого? Проти української держави?

А тому замість того, щоб очистити свої ряди від контрабандистів та бандитів, «Правий сектор» відкрито погрожує державі. Устами свого речника, до речі, громадянина Росії, організація оголошує ультиматуми країні, заявляє про можливий відхід бійців ДУК «Правий сектор» із займаних позицій на фронті на похід на Київ! Заяву швидко спростували, проте запитання до «ПС» залишилися.

До речі, про очищення рядів. У «ПС» системна проблема з якістю кадрів. У листопаді минулого року Дмитрові Ярошу навіть довелося розпустити два обласні осередки організації у Запоріжжі та на Полтавщині, оскільки тамтешній «ПС» узяв під контроль кримінал, який спробував силовими методами узяти під контроль відвали металургійних комбінатів – ще один ласий кримінальний бізнес по-українськи…

У ситуації, що склалася, вибір у «Правого сектора» невеликий: стати класичною політичною силою, відділивши Добровольчий український корпус «Правого сектора» від партійної надбудови, провести очищення рядів від криміналу. Або ж спробувати протиставити себе державі і загинути. Можливо – під уламками цієї держави, за яку нині гинуть на фронті добровольці ДУКу.

Проблема третя. Втрата державою легітимності

Реакція на події в Мукачеві засвідчили: влада практично вичерпала кредит довіри, виданий їй після Революції Гідності.

Українська держава не надто змінилася з дореволюційних часів – це все той же неефективний, розбалансований механізм, який утримує від розвалу корупційна вертикаль. Нинішні і не намагаються цю вертикаль знищити – вони намагаються її очолити.

У нас все та ж корумпована, абсолютно відірвана від країни владна еліта. І єдина її відмінність від попередників – крадуть дещо обережніше.

Нічого не змінилося у системі «правосуддя».

Не реформовані за півтора роки правоохоронні органи.

Як наслідок, рівень легітимності держави в очах українців впав до катастрофічно низького рівня. Суспільство не хоче миритися з відсутністю змін, та косметичними піар-реформами, які пропонує їй чинна влада. Людям потрібні радикальні дії і вони готові визнати «повстанцями», «месниками» кого завгодно – аби ці «месники» були проти системи.

Це дуже небезпечна тенденція, наслідком якої може стати як анархія, отаманщина та фактичний розвал країни, так і прихід справжньої «хунти». Будь хто, хто задекларує готовність навести порядок (негайно посадити, а ще краще стратити корупціонерів, як «учорашніх», так і представників чинної влади) і продемонструє здатність це робити отримає легітимність в очах країни без будь-яких виборів.

Обидва варіанти розвитку подій є дуже деструктивними. Але не менш деструктивним буде спроба зберегти ще на якийсь час чинний стан справ. Бо події в Мукачеві – це не перший дзвіночок, який сигналізує про потенційну небезпеку. Це тривожний дзвін, який сповіщає: пожежа уже палає.

  Надіслати другу