Нарколабораторія працювала під прикриттям виробництва напівфабрикатів

У лабораторії виготовляли синтетичний наркотик первентин. Арештували п'ятьох підозрюваних, яких потім відпустили під заставу. Однак її "куратор" арешту уник — втік до сусідньої Угорщини.

 

— Дело ясное, что дело темное. Я колись у міліції працював. То треба й начальству угодити — показати, что работаєш, і зі своїми не хочеться свариться. От і получається, як у Ключарках: викрили нарколабораторію — показали, что не дурно хліб проїдають. А затримати когось — кишка тонка, вони ж з їхніх рук кормяться. Шуму наробили і всіх отпустили. Тепер знайдуть якогось алкоголіка, на нього все повісять. Зроблять найкрутішим закарпатським наркобароном, — каже таксист Владислав Шепель, 47 років. Автомобілем "Ауді" з Мукачевого Закарпатської області везе у село Ключарки.

16 липня начальник слідчого управління СБУ Григорій Остафійчук заявив, що у Ключарках виявили нарколабораторію:

— Вона належала злочинному угрупованню, до якого належить народний депутат Михайло Ланьо на кримінальну кличку Блюк. Нарколабораторію маскували під ­пельменний цех. Керував нею права рука нардепа на ­прізвисько Тайсон. У матеріалах прослуховування є телефонні переговори нардепа з помічником.

У лабораторії виготовляли синтетичний наркотик первентин. Арештували п'ятьох підозрюваних, відпустили під заставу. Тайсон — Олег Фірцак — переховується в Угорщині, пише Юлія ЛІПІЧ, Газета.ua.

— Вони ніколи не доведуть, що лабораторія Блюку належить. Він і не з таких справ сухим із води виходив, — продовжує Владислав Шепель. — Виходець зі села Куштановиця Мукачівського району. У 1990-х зв'язався з бандов. Кримінальним авторитетом на Закарпатті був Михайло Токар — Гєша. Контрабандов і розбоями грошей багацько нажив. Усі свої справи розділив на легальний і нелегальний бізнеси. Для легального йому треба було когось мудрого, з го­ловов — він Балогу поставив. Для негального взяв Блюка — впертого, злодійського. 1998-го Гєшу розстріляли (36-річний Михайло Токар був депутатом Закарпатської обласної ради. — "ГПУ"), а розподіл бізнесу лишився. Балога з Блюком то сварять, то мирять. Тепер, видко, знову посварилися.

Їдемо трасою Київ — Чоп — уздовж села по обидва боки стоять сучасні особняки за високими парканами. У Ключарках живуть 2600 людей. Тут два ресторани. Зупиняємося біля одного з них "Мартинузі". Поряд — пельменний цех. Надвір виходить місцевий 33-річний Михайло, закурює.

— Тайсона шукаєте? — сміється. — Не знайдете, бо його в сто раз крутіші від вас шукали і не знайшли. У нього в Ключарках мати живе, але я її давно не бачив. Вона — вчителька, на пенсії. Батько — Володимир Юрійович — довго в нашому селі головував. Коли у нас паводок був (1998 року в Закарпатській області розлилася річка Тиса, затопила будинки, городи. — "ГПУ"), його в місті начальником МЧС зробили. Так бідов сі перейняв, що його на нараді серце схопило. Доки "скора" приїхала, Юрійовича не стало, царство йому небесне, — хреститься. — Олег Фірцак, як з армії прийшов, роботи не мав. Попросився до Ланя — у нього були магазини, торгівля. Той його сторожем узяв. Олег здоровий такий, накачаний, тому Тайсоном прозвали. Знаєте, хто його родич? Відомий на весь світ закарпатський силач Іван Фірцак — Сила (український боксер, борець вільного стилю, силач, артист цирку. 1928 року був визнаний найсильнішою людиною планети. — "ГПУ"), — стискає руки в кулаки, напружується, аби показати, які мав м'язи.

— Ланьо Олега Фірцака помічником зробив, довіряв йому. Тепер, як стрілянина сталася, цех знайшли — всьо на нього спирає, — каже. — Старий Фірцак із Ланьом другом був. Як головував, йому землю під забудову виділив. При в'їзді в село великий будинок стоїть — то Ланя. Тепер у Ключарках тесть Блюка головує. Як про наркотики заговорили, він: я ніц не знаю.

Минулого літа в Ключарках тоже було два скандали, — продовжує Михайло. — Біля ресторану були розбірки, різали одне одному колеса, стріляли в повітря. Але його зам'яли. За якийсь час в іномарці трупа знайшли. Куля з голови стирчала, казали, що снайпер працював. Вбитого Віталіком звали, був не місцевий, хату в селі купив. Видно, комусь дорогу перейшов. Свідкам 50 тисяч гривень обіцяли. Може, хто щось і бачив-чув, але до міліції не йшов. Потом одного тут затримали. Казали, у нього вдома зброю знайшли, марихуану.

З Михайлом вітається 37-річна Терезія. Йде в крамницю по хліб. Чоловік цілує їй руку.

— У тій справі обідно, що чесні люди потерпають, — зітхає жінка. — Той ресторан з цехом у 2000 році поставили Фтома і Марія Мартинузі. Вони тяжко працювали. Спершу вдома пиріжки й пончики пекли — Марія на базарі продавала. Грошей заробили — кафе одкрили. Їжа була от­мєнна. Усе свіже, домашнє. Так на ресторан і цех заробили. Їхні пельмені "Томі бачі" найкращі в області були. З натуральним м'яском, перчиком. Десь зо три десятки жінок із села на роботу взяли, добре їм платили. П'ять років тому Мартинузі в Угорщину перебралися, бізнес дітям залишили. А син Іван такий вже непутьовий получився — випити любить, скандалить. От кажуть, що цех в оренду почав здавати. Там далі пельмені ліплять, тепер дозналися, що ще й наркотики роблять.

— Та они ті наркотики не робили, — спльовує Михайло. — Ти була всередині? Не була. А я був. Якби то була нарколабораторія, як СБУ розписало, то були би якісь пробірки, дистилятор води, ще якісь хімічні пристрої. А там — пусто. Може, хіба фасували тут. А Кольку — царство йому небесне — тепер наркоманом зробили. Не вірю. На мотоциклі ганяв — да, жінку любив — да, але не наркотики. Він зимов на вулиці останнього алкаша підбирав, у лікарню віз.

Михайло показує, як пройти на вул. Шевченка. Там із родиною мешкав 36-річний Микола Кельман. 15 липня мотоциклом на трасі Київ — Чоп зіткнувся з трактором. Загинув. Міліціонери заявили, що в барсетці Кельмана знайшли 35 запаяних медичних шприців з амфетаміном і поліетиленовий пакет з 3 г марихуани. Припускають, що працював у нарколабораторії.

— Люди нічого святого не мають. Колю поливають брудом, бо на мертвого легше все списати, — плаче вдова 36-річна Юліанна Кельман. Сидимо на лавці під мурованою хатою. Поряд — металевий гараж. — Якби він наркотиками займався, невже ми так ті копієчки рахували б? Он, на зиму дровами запаслися, бо газ дорогий, — замовкає. — З дев'ятого класу зустрічалися. Мій батько ремонтував машини, навчив його. Коли поженилися, від тата відокремився, почав працювати з братом. Один час було дуже тяжко — за роботу мало платили. Почали металолом збирати. Коля водітєлєм найнявся. Я захворіла — дві операції перенесла. Одну треба було за кордоном робити, ми в борги залізли. Коля тоді працював удень і вночі, мої батьки допомагали. Он, у гаражі три машини на ремонт стоять. Металолом досі принімали, перед похороном за хату сховали.

15-річна Катерина з будинку виносить фотографію батька.

— Йому за шість днів до аварії виповнилося 36. Навіть не думали, що то останній день народження, — витирає сльози.

— Коля з 2002 року почав мотоциклами цікавитися — то було його вдохновєніє, розрада. Погазував ручку — уже легше ставало. Він ганяв, але з розчьотом. У селі їхав повільно, на трасі розганявся, — каже Юліанна. — Тепер його оббріхують, що був під наркотиками. Звідки вони в нього? У чоловіка за всю жизнь тілько один друг був, і той два роки тому загинув. Коли ключарські хлопці його куди й кликали, відмовлявся — казав: у мене сім'я. Ми даже із сусідами тілько — добрий день, до побачення. Помогти комусь — да, но не дружить. Ні в одну хижу з Ключарок не заходив, боявся таких обществ. Колись на заправці оті з цеху стояли, то він тілько до них головою махнув — поздоровався. Тепер міліціонери використають любу аварію, аби показати роботу. А Коля про такі справи, певно, й не чув.

 

28 липня 2015р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів