65-річний Москаль - людина, якій нічого втрачати?

Коли таке було? Регіональна політика здавалася чимось покритим мохом. Не те, що вируючий центр, пише Укрінформ. І раптом до керівництва областями прийшли Коломойський і Тарута. Мільярдери. Олігархи. Чи був експеримент успішний?

З Коломойським - так. В тому сенсі, що він показав: коли нависла небезпека - потрібно діяти нестандартно, не заморочуючись правилами хорошого тону. Якщо треба - послати самого Путіна. Лаючи Коломойського, ми не повинні забувати: він нам показав, якою може бути вага глави обладміністрації. Помилка його в тому, що корпоративні інтереси він поставив вище державних.

Тарута і Кіхтенко не справили враження. Війна вимагала рішучості: узяв дві гранати і вперед - під танк. Спроби «увійти в становище сепаратистів» були не зрозумілі суспільством. Як і в інших областях - бажання застовпити пости за наглядачами.

Москаль здався спочатку не дуже вдалою кандидатурою. Далеко не юнак, з темною історією служби різним президентам, «недолюстрований». Не рівня омріяним хлопчикам із Оксфорда. Матюкливий. Але безпосередність, з якою він вів себе у спілкуванні з сепарами, сподобалася. А коли виявилось, що кордони діряві не лише на сході, але й на заході, нікого окрім Москаля для їх штопання не знайшлося.

Ігор Коломойський

Саакашвілі теж за словом в кишеню не лізе. Але жертвами виявилися не сепари, а свої негідники. Виявилось, не посада робить людину впливовою, а людина посаду.

Волонтер Георгій Тука на чолі Луганської області - ще один експеримент. Хоча, якщо добровольці командують бригадами і батальйонами, чом би не спробувати їх на гражданці? Характер у Туки, судячи з усього, не подарунок. А прецедент з Саакашвілі, коли чиновники спробували з ним боротися і програли, багатьох протверезив. Може й вийде...

Втім, з народною любов'ю у них складні відносини. Москаль наїхав на «Торнадо» і це не сподобалося тим, хто вважав його «своїм». Саакашвілі «підмочив» свій образ російською помічницею. Чиновницька еліта теж невдоволена. Обох вважає «хамами» і «вискочками».

Це усе тому, що рушиться система. Вона давно мала рухнути, але поки чіпляється за стару цеглу і трухлі водопровідні труби. Москаль і Саакашвілі, а можливо і Тука - це не будівельники, це санітари. Не має стояти те, чому вже час бути демонтованим і складеним у штабелі. І після цього підметене. Якщо не розібрати, рухне і поховає.

Міхеіл Саакашвілі

Цього ніхто не хоче. Але й розбирати не бажає. Жити у блощичнику - звично.

З часів Кравчука і до каденції Порошенка включно у нас вирощений і нині живе деякий психологічний тип регіонального керівника, нездатний до змін. Вірніше навіть три типи.

Перший тип, це - феодал. Кліщ, що смокче соки з регіону, розбухає на його природних ресурсах. Він закорінений в регіон сімейними і кумівськими відносинами. Він уріс хоботом у корупційні схеми. Він повновладний хазяїн своєї вотчини. Його не просто повалити: за феодала завжди заступляться васали і родичі, утримуючі блокпости в столичних відомствах. Феодал - стародавній вид, народжений за часів Кучми, епохи бандитських воєн за переділ соціалістичного добра. Феодал отримав мандат на грабіж в замін на спокій у регіоні і збір податків. Він править залізною рукою і для слабкого режиму просто необхідний. Це зовні ефектний тип «міцного керівника». Але як всякий паразит він знекровлює організм держави і повільно, але вірно веде його до загибелі.

Другий тип: дорученець. Він ніколи і нічого самостійно не вирішує, але сумлінно виконує вказівки центру. Він живе за принципами: за ініціативу карають, а державна служба - робота із зворотним потенціалом (це коли за креатив не хвалять, але за допущені при цьому помилки карають). Дорученець не заморочується стратегією. Він намагається витримати баланс, живучи у світі як з громадськими активістами і партіями, так і з бандитами. Він рідко виходить на люди, а з журналістами спілкується на брифінгах в ОДА. Щоб його не здуло часом, дорученець зливається з довкіллям і залишається непомітним. Він умілий укладач переможних звітів. І тільки випадкові конфлікти (на зразок того, що стався в Мукачевому) показують, як усе в області запущено! Безликі люди, канцелярські щури - породження глибоко ієрархічної системи влади, яку будував Янукович.

Третій тип: пересильні. Це виконавці-одноденки. Вони бачать себе у великій політиці, але змушені відбувати номер у провінції. Чи то спокутувати провину, чи то нарощувати політичну мускулатуру на майбутнє. Це відставні політики, які вірять у свою затребуваність, куми, мажори та інші члени сім'ї, залишені наглядати за бізнесом Великого Тата. Вони - бренд правлячої партії, що усміхається з білбордів, і часто - нічого окрім бренду. Це - красені, які уміють говорити і частіше світяться в телевізорі, ніж у віддалених селах своєї області. Грозні на вигляд популісти, вони в житті тихі і мирні люди, яким по барабану проблеми регіону. Цей тип виплеканий в інкубаторах перших років Незалежності. Його «друге цвітіння» припало на часи Ющенка-Тимошенко.

Усіх їх об'єднує одне: центр їх життєвих інтересів знаходиться за межами кола обов'язків. У нашій країні надриватися на держслужбі взагалі  - не камільфо. Державний пост - це доступ до ресурсів, можливість збагатитися, влаштувати дітей і в розкоші зустріти старість. А креатив проявляється в тому, де і що розпиляти, як улаштувати віллу в Ніцці, як гідно зустріти у себе боса або який його портрет повісити у себе в кабінеті.

Усе це вважалося нормальним за часів благочестивих бандитів, дешевого газу, і українсько-російської дружби. І цим навіть пишалися.

Революція і війна зламали шарманку, вона зашепелявила і перестала крутитися. Для нового оркестру знадобилися нові музиканти. І з цим трапився облом.

Ніхто із справжніх в плані реформ нічого не зміг. Ну хіба, що успіхи дуже законспіровані. Почалися пошуки нових типажів.

Георгій Тука

Перші ластівки і перші помилки дещо позначили. Життєздатним виявився тип губернатора, в інший час абсолютно немислимий. Судячи з усього, він повинен мати дві несумісні якості: позамежну амбітність і повну відсутність прагнення нажитися на країні. Тільки до такого різні капліни не посміють прорубатися сокирою. Тільки такого не ризикнуть люструвати у сміттєвому контейнері. Такий тип можна назвати «державною людиною». За аналогією з державною людиною, але не государевою, а саме - державною.

Пам'ятаєте скандал з Квіташвілі? Інтелігентна людина, міністр охорони здоров'я просидів як бовдур півдня на профільному комітеті зі своїм реформаторським законом, а йому не дали слова. Колишній бос Міхаїл Саакашвілі дорікнув земляку в нестачі агресивності і порадив з цієї причини піти у відставку. Сам Міхо навряд чи усидів би в колі опонентів, покірно чекаючи, коли його прокинуть.

Агресія погане слово, коли йдеться про напад агресора. Але коли потрібно розчистити дорогу новому, без неї не обійтися.

Людина, яка представляє нову державу в регіоні, має бути агресивною. І має уміти виходити за рамки своїх повноважень. Так, саме так! Підставлятися, якщо того вимагає ситуація. І не чекати співчуття за провал. Це має бути людина, якій нічого втрачати.

Що втрачають 65-річний Москаль, іноземець Саакашвілі і волонтер Тука? Страх можливої невдачі мучить зазвичай молодих кар'єристів...

По-друге, вона має бути публічною. Нав'язлива публічність - це не піар, це захист від підкилимових інтриг. Публічного і тому шанованого народом керівника важко зняти або прогнати з кабінету купкою куплених протестантів.

У його очах не повинно бути страху за життя і репутацію. Заради серйозних цілей доводиться ставити на кін і перше і друге. Чим вище пасіонарність людини, тим менше вона водить з собою охорони. Справжній чоловік не думає про кілерів, які чекають його. Януковича згубила служба безпеки: нав'язана йому ідея можливої насильницької смерті паралізувала мізки.

Тільки людина, яка не боїться наслідків для себе особисто, наважується на креатив.

Звичайно. Це ідеал. Ми, як відома гоголівська героїня, зліпили з того, що було - у одного узяли «губи», у іншого «ніс». Де в нашій країні знайти таких?

Ми сподівалися на висуванців Майдану. Але вони виявилися без роботи. Мусій, Булатов, Нищук...  Вони ж були міністрами, керували хоч і галуззю, але в масштабах країни. Ми мріяли про владу молодих - Соболєва, Чорновіл, Ігоря Луценка, Найєма, Лещенка? Невже не готові?

А стара гвардія - Тимошенко, Парубій, Юрій Луценко? Так-так, розуміємо, що не царська це справа для Юлії Володимирівни, піднімати якусь Запорізьку область. Але хіба філіпіки на адресу уряду на каналі у Фірташа - це по-царськи? Можливо, Ярош захоче де-небудь в провінції просунути економічні напрацювання партії? З таким креативом, як «емісійна оплата громадських робіт» або система «Державних колекторів»?

Геннадій Москаль

Можливо, ми таки вимучимо нашу децентралізацію. І тоді центр політичного життя зміститься в регіони - області, райони, великі міста. І як усе нове, реформа таїть небезпеку - спробу тих самих феодалів, з приватними арміями, з контрабандистами і хабарниками, з прихованими сепаратистами підім'яти під себе регіон. І треба буде не втратити контроль. А губернатори, ставши префектами, втратять у повноваженнях. Залишиться тільки авторитет, публічність, повага суспільства і підтримка країни.

Хто має це багатство? Як знайти таких і заявити в команду?

Вирішувати суспільству. Але може згадати, що губернатори сьогодні, а префекти завтра, швидше за все, призначатимуться президентом з подачі Кабміну. І чом би не зробити обговорення їх кандидатур на Кабміні публічним, у присутності преси? Щоб ми дізнавалися про нові призначення в області не з чуток в інтернеті і не тоді, коли нового начальника їдуть представляти, а якось взяли участь у цьому процесі. І щоб ми знали, ким на цей Кабмін кандидатура подана. Адже у нас є одна цікава комісія (пам'ятайте, підбирала директора Антикорупційного бюро?), чом би не використати її досвід у підборі персоналій префектів?

Публічність відбору створить суспільстві атмосферу толерантності до дій такого чиновника, дасть йому карт-бланш на ризик, на агресивність, навіть (накличемо на себе гнів юристів!) на перевищення повноважень і відступ від законів. Оскільки закони ці створювалися медведчуками і портновими виключно для того, щоб систему неможливо було демонтувати. Революційна доцільність можлива, але вона вимагає схвалення усього суспільства!

І, можливо, нам ввести в практику наступне: допускати до президентських виборів тільки тих, хто пройшов школу управління регіоном? Адже деяким із торішніх кандидатів на цей пост сьогодні і мерство непросто дається. А інших і до сільради допускати не можна.

Чомусь здається, що час симпатій до «рішучих» критиків проходить. Це було проявом сміливості за часів Януковича, в Росії це і сьогодні подвиг. Але коли тих, хто критикує виявляється більше, ніж тих, хто здатний цю критику утілити в реальність, система зависає. Не лише наша, неповноцінна - будь-яка інша. На зміну ері кабінетних стратегів має прийти ера реальних полководців.

...А у наш час командувати областю, за розмахом - це майже як фронтом.

Євген Якунов, Віктор Мішковський

  Надіслати другу