«Великій» сусідці не терпиться приєднати до себе угорців і русинів?

Не зважаючи на постійно привернуту увагу населення до «східного питання» та війни на Донбасі, за останній час сталось декілька подій, що актуалізували проблему сепаратизму ще в одній точці Україні, проте, в зовсім іншій – на Закарпатті. Питання так званого «русинського сепаратизму» не є чимось новим для Україні, але завжди воно сприймалось як щось другорядне і справді виглядає досить незначним в порівнянні з агресивними настроями російської меншини в південно-східних регіонах, які активно підживлювались правлячими колами Російської Федерації.

Вперше на політичній сцені України «русинська проблема» стала помітною років 10 тому, коли зазвучали вимоги культурної автономії та визнання русинів як національної меншини. На той час дане питання виглядало мало актуальним, адже в самому «русинському» середовищі існували значні проблеми з ідентифікацією, що підтверджувалось переписами населення. Місцеві ініціативні лідери русинів були швидко звинувачені в зв’язках з проросійськими партіями та російською агентурою.

На той час основним політичним центром, на який орієнтувались закарпатські сепаратисти, була Москва. Як не дивно, лідером русинів виявився духовний сановник УПЦ МП Дімітрій Сидір. Після звернення до РФ з проханням визнати незалежність «Підкарпатської Русі» у 2008 році почався чотирьохрічний судовий процес, за результатами якого  Д. Сидір відправився до тюрми за посягання на територіальну цілісність України. Втім його тюремний строк закінчується в 2015 році, тому в найближчий час русини зустрічатимуть свого політв’язня. Навряд чи це не вплине на ситуацію в Закарпатті.

Після майже десяти років затишшя тема «русинського сепаратизму» знову вийшла назовні з новим наголосом. Це було зумовлено загостренням уваги на темі сепаратизму. До того ж за цей час, не отримавши достатньої підтримки з боку Кремля, лідери русинських сепаратистів знайшли більш зручного і ближчого покровителя в обличчі Будапешту. Угорські державні прапори стали невід’ємним атрибутом політичних заходів русинів.

Військові події на сході України автоматично поставили на будь-яких автономістських тенденціях штамп сепаратизму і підвели їх під межу законної політичної діяльності. В той же час стало зрозумілим те, що подібні настрої неможливо ігнорувати, на них потрібно реагувати тим чи іншим способом. Але в будь-якому випадку е ігнорувати, пускаючи у вільне плавання між берегами великої політики.

Крім цього кілька місяців тому сталась подія, що прибавила гостроти «русинському питанню». Мова йде про заяву одного з офіційних облич Будапешту Яноша Лазара, який публічно розповів угорським парламентарям про активну діяльність спецслужб на території України. Подібна заява не могла не шокувати офіційний Київ, особливо зважаючи на проросійський характер чинної угорської влади.

Орієнтація закарпатських нацменшин на Будапешт не є чимось новим, як і масова наявність подвійного громадянства в даному регіоні. Проте, таке «щире» зізнання від офіційного представника країни-члена НАТО та ЄС надало нового характеру ситуації в західних областях. Особливо зважаючи на те, що заходи по захисту «своїх громадян» офіційною Москвою в Україні завершились розчленуванням території останньої та кривавою війною.

Особливістю закарпатської ситуації став той факт, що крім переживань за угорську етнічну меншину офіційний Будапешт взяв на себе відповідальність за долю русинського населення. Суперечка про походження та етнічну приналежність закарпатських русинів не є чимось новим, а лише набуває нових наголосів з втручанням великої політики. Якщо офіційний Київ вважає русинів етнічними українцями з регіональними особливостями, а Москва – залишком «русского мира», то більшість європейських сусідів України в кращому випадку не погоджуються, а в гіршому – намагаються використати дане питання в своїх політичних інтересах.

Надзвичайно зацікавлений в даному питанні угорський імперіалізм навіть придумав красиву історію угорсько-русинської дружби. Мовляв, в часи коли угорські племена кочували в пошуках плодючих земель, пращури русинів перевели їх через карпатські перевали, де й виникла сучасна Угорщина. Проте, це лірика, яка найкраще підходить для вербування молодих ідеалістів для війни за територію. Та й сама «русинська меншина» за останній час перетворилась скоріше на політичну ідентифікацію ніж етнічну приналежність. З останньою в багатонаціональному регіоні взагалі дуже проблемно. Для великої політики потрібно дещо інше – менш красиве, але більш юридично значуще.

В даному випадку мова йде про референдум 1991 року, згідно з яким Закарпаття наділялось статусом спеціальної території з самоуправлінням. Скандальний закон про особливий порядок самоуправління в окремих районах Донбасу і підтримка Будапешту лише загострюють суспільні настрої та політичну ситуацію в Україні. Оскільки ні офіційний Київ, ні європейський політикум не поспішають задовольняти прагнення закарпатських русинів та їхніх покровителів в Будапешті, то останні роблять ставку на власні спецслужби.

Зважаючи на загострення конфліктів між Будапештом та владними колами ЄС, можна впевнено прогнозувати, що у випадку виникнення ситуації на зразок подій на Донбасі, сучасна угорська влада чи її ідейні послідовники скоріше оберуть приєднання нових територій, заселених своїми громадянами, ніж подальше членство в ЄС, який переживає, м’яко кажучи, не найкращі часи.

Підливають масла у вогонь різного роду праві маргінали, серед яких найбільше прославився «Правий сектор» під час недавніх подій в Мукачево. У відповідь русинські організації проводять марші під гаслами «Ні тероризму та екстремізму», які дуже оперативно висвітлюють проросійські сайти та ЗМІ. Свідомо чи ні, але і «Правий сектор» і закарпатські сепаратисти працюють в одному напрямку, дестабілізуючи ситуацію в Закарпатті та створюючи нові гарячі точки на території України.

Не зайвим буде згадати, що ще рік тому Закарпаття відвідав скандально відомий угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан, відомий своїми проросійськими симпатіями. Тоді він прибув на відкриття нового корпусу Закарпатського угорського інституту з серйозним ескортом та охороною, що теж багато про що говорить. Втім, офіційний Будапешт поки-що утримується від гучних заяв, обмежуючись загальними закликами до діалогу. Така позиція виглядає досить адекватною в порівнянні з тезами різного роду «гарячих голів» типу угорських реваншистів з партії «Йоббік». Проте, навіть незначне загострення ситуації в регіоні може швидко змінити настрої зацікавлених осіб за кордоном і підлити масла в нову потенційно гарячу точку.

Максим Оверко

 

03 вересня 2015р. -->