Василь Лемак: Необхідно навчити громади заробляти!

- Україна повинна навчитися впроваджувати нові методи контролю за місцевим самоврядуванням. Тобто, місцеве самоврядування це не спосіб місцевого народовладдя, як декому здається. Це дійсно місцева демократія, локальна демократія, яка діє жорстко в межах закону, в рамках правил – загальнодержавних, у тому числі.

- Ми сьогодні кажемо, як в Європі… Дійсно, областю повинна керувати та політична сила, чи та група еліт, яку обрали, якій довірили.  Сьогодні в Україні цього немає і ми бачимо неефективність роботи. Реально виконавчу владу контролює голова районної чи обласної держадміністрації, який призначається, гіпотетично, без врахування розкладу політичних сил за результатами останніх місцевих виборів. Цього не повинно бути, це без сумніву! Навпаки: місцеві вибори тоді мають смисл, коли виконавча влада в органах місцевого самоврядування перейде тим, кого обрали. Це цілком логічно. І досі цього в нас немає. Крім міст, селищ і сіл. Там обраний голова приходить і формує виконком. А от на рівні районів та областей цього немає.

- Реальні повноваження мають адміністрації. Зверніть увагу: обласна рада і районні ради є, але вони позбавлені виконавчих органів. Крім апарату, виконавчих органів у них немає. Ці функції якраз виконують адміністрації. Певний дисонанс тут є. І це неправильно з точки зору демократії. Тому що губернатор, як його називають, орієнтується на кабмін, який дав на нього подання, і на президента.  Так повинно бути, але базовими для нього мають бути інтереси громади. І це потребує змін до Конституції, і це буде зміненим обов’язково. Адже мова іде про ліквідацію адміністрацій у нинішньому вигляді.

- Але є ще більш важливий механізм. Мова іде про те, що необхідно навчити громади заробляти. Для цього їм потрібні повноваження і ресурси – вони повинні зрозуміти, що щось залежить і від них. Якщо ви відкриєте сьогодні бюджети місцеві, то зробите дивовижний висновок. Що будь-який бюджет, за невеликими винятками, формується згори. Тобто, ті кошти, які розподіляються через бюджетну систему, є левовою часткою державного бюджету. І це, крім іншого, вбиває мотивацію. От коли будуть знати ті політичні сили, що виграли вибори, що від того, кого з інвесторів вони «затягнуть» сюди, залежатимуть кошти, якими вони будуть розпоряджатися, вони будуть рахувати. І це, до речі, стосується сільської громади – все через призму ефективності. Ефективність! Спеціалісти і представники центральної влади допомагають, сприяють, але не вони беруть під себе. Ну, наприклад, уряд порахував кількість маленьких шкіл і розмірковує, чи зекономити на них, чи перевести їх до великих, що з ними робити… А що думають батьки? А батьки сядуть, подумають, і зрозуміють, як це непросто: чи треба дитину – в автобус і сусіднє село, але поряд з тим, що в селі реально немає навчального процесу! Почнемо з того, що громади сьогодні не утримують шкіл… Колись це було при Австро-Угорщині, коли село сідало і рахувало: ми можемо дозволити собі утримувати школу? Дуже важко це змінити, без сумніву не за один рік… Але до цього треба йти!

- Я хочу звернути увагу ще на одну річ! От яка корупція може бути в такій громаді? Коли ми будемо знати, що від нас залежить те, чи інше рішення.  Це, якщо не знімає, то принаймні, локалізує  багато питань, якими сьогодні навіть не цікавимося. От запитайте пересічного ужгородця: який стан міського бюджету – він цього не знає; що з водопроводом – він теж цього не знає; а скільки не вистачає коштів, а яка заборгованість… Тобто люди не цікавляться питаннями управління, вони цікавляться ними рівно настільки, наскільки воно їх зачіпає. Або кому роздані земельні ділянки в місті за 20 років?  От саме так потрібно ставити питання, і саме так показувати, наскільки важливим є брати участь в управлінні і налагодити систему контролю за ним!

Офіс реформ у Закарпатській області

 

04 вересня 2015р. -->