Рефрижератор із тілами загиблих намотує за день до шестисот кілометрів (ВІДЕО)

РОДИННА ІСТОРІЯ ЗМУСИЛА ЗАЙНЯТИСЯ ПОШУКАМИ ЗАГИБЛИХ ПІД ЧАС ВОЄН. У 1940-х репресували мого діда – Франца Штайнера з Ужгорода. Вислали у Караганду в Казахстані. Через сім років бабці повідомили, що він помер у концтаборі. На початку 1990-х дідуся реабілітували. Я почав шукати його могилу. В архівах СБУ натрапив на листи, які він відправляв додому. Їх перехоплювало КДБ. Писав, як любить дружину й чотирьох дітей. Просив, аби чекали. Десять років розшукував його могилу – не знайшов. Тоді почав досліджувати поховання загиблих під час Першої та Другої світових воєн. Тепер шукаю тіла в зоні АТО.

НАЛЕЖИМО ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ "СОЮЗ "НАРОДНА ПАМ'ЯТЬ". ­Після початку АТО Міноборони запропонувало співпрацю. Музей Збройних сил та "Народна пам'ять" зібрали волонтерів. Із Закарпаття – четверо. По 10 чоловік виїжджали на місце недалеко від окупованої території. Одна експедиція обходиться в 40–50 тисяч гривень. Винаймаємо житло в зоні АТО – це так звана база, де їмо, миємося, спимо. Оплачуємо комунальні – світло, воду. Основні кошти йдуть на захисні костюми, бензин, залізничні квитки.

У НАС ТРИ АВТОБУСИ, ОДИН ІЗ НИХ – РЕФРИЖЕРАТОР. Відправляємо його у дніпропетровський морг. Машини постійно ламаються. У день по 600 кілометрів, а то й більше, намотуємо. Колеса постійно пробиваються. Дороги, узбіччя всіяні осколками.

.

 

Олександр РУСИН, 41 рік, волонтер місії ”Чорний тюльпан”. Народився в Ужгороді на Закарпатті. Батько працював на заводі ”Турбогаз”, мати – на телефонній станції. Має на 10 років старшу сестру Катерину. Закінчив історичний факультет Ужгородського національного університету. Був підприємцем. Працював у магазині зброї, пройшов шлях від продавця до директора. З 1999-го розшукує загиблих воїнів у Першій та Другій світових війнах. Очолює громадську організацію ”Пошук-Захід”. З листопада 2014 року бере участь у місії ”Чорний тюльпан” – на територіях, захоплених сепаратистами, шукає тіла загиблих українських бійців. В експедиції їздив тричі. Найдовша тривала 26 днів. З дружиною Оленою разом прожили 17 років. Торік розлучилися. Виховали 26-річного від першого шлюбу дружини сина Сергія, який працює шеф-кухарем, та 17-річну доньку Грету – студентку Ужгородського комерційного коледжу. Мисливець. Любить готувати бограч, рибну юшку

МАЄМО ХІМЗАХИСТ – РУКАВИЦІ, РЕСПІРАТОРИ. Жодного разу не було, аби хтось підчепив інфекцію. Хворіють морально. Бувало, хлопці другий раз їхати відмовлялися. Перший раз сам не знав, чи зможу повернутись. Але пройшов природний добір. Працюємо групами тиждень, потім – ротація. Бо тяжко і морально, і фізично. Однак після повернення додому через два тижні знову хочу їхати на пошуки.

ІЗ СЕПАРАТИСТАМИ ДОМОВЛЯЄТЬСЯ голова "Народної пам'яті" Ярослав Жилкін. ­Волонтери їдуть із військовими до блокпоста. Їх зустрічають тамтешні жителі і супроводжують по місцях боїв. Якось потрапили під шалений обстріл – півтори години лежали. У сепаратистів не було завдання нас убити. Просто комусь у голові замкнуло.

УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ПО КІЛЬКА МІСЯЦІВ ЧЕРГУЮТЬ НА БЛОКПОСТАХ. На одному караульний постійно віддавав нам честь, вшановуючи загиблих. Ми привозимо бійцям воду, ділимося пальним. Часом до нас ставляться підозріло. Роздягали до нижньої білизни – перевіряли, чи не вивозимо зброю.

ПРАЦЮЄМО З 6.00 Й ДОКИ ВИДНО – під контролем сепаратистів. Під час пошукової роботи чоловік похилого віку казав: "Бандеровцы бандеровцев забирают". Дехто не дає забрати тіла. Виступають: "Укроп пришел нашу землю завоевывать, пускай гниет". Не реагуємо.

ІЗ СЕПАРАТИСТАМИ НЕ ГОВОРИМО НА ПОЛІТИЧНІ ТЕМИ. Спочатку весь час мовчали. Потім один до одного звикли. Розмовляємо про ціни, погоду, сім'ї. Вони ніколи не скаржаться. Кажуть, що в них все буде добре, що процвітатимуть. Дехто глузує, злиться, грає на нервах – постійно клацаючи затворами автоматів.

ГОЛОВА СЕЛА ПІД ВОЛНОВАХОЮ поховав кількох українських військових на цвинтарі, поставив хрест. Вибачався, що не знайшов кошти на труни. У нього не українська позиція – просто хотів тіла передати землі. Часто місцеві дзвонять, повідомляють про поховання. Не знаю, як отримують наші контакти.

БУВАЄ, СЕПАРАТИСТИ ПОВЕРТАЛИ РЕЧІ ЗАГИБЛИХ. Документи в кишені не є гарантією, що це – саме та людина. Їх міг забрати побратим. Знаходили жетони бійців. Але сказати, кому вони належать, важко. Тіло розірване.

ЗА 26 ДНІВ У ДЕБАЛЬЦЕВОМУ РОЗШУКАЛИ 58 ТІЛ. Деякі були закопані.

ПРИПУСКАЄМО, ЩО ЗА ВЕСЬ ЧАС ЗНАЙШЛИ 609 ЗАГИБЛИХ. Насправді, ніхто не скаже, скільки їх було. Багато фрагментів тіл є в елементах обгорілої техніки.

У ЛИСТОПАДІ ЗА ТИЖДЕНЬ РОБОТИ В ШАХТАРСЬКУ виявили 14 мертвих військових. Були закопані в парку. Лише троє – з документами. В кулеметника з Дніпропетровська лежав дитячий малюнок і лист від дружини: "Андрей, мы тебя очень-очень-очень сильно любим и ждем. Ты – самый лучший муж и папа. Твоя Аня и Богдана". Нестерпно усвідомлювати, що вдома хлопців досі чекають.

У СЕЛІ ЛОГІНО ЗНАЙШЛИ ТІЛО ЖІНКИ. Лиця не бачили, тільки педикюр на ногах. Скоріш за все, волонтер-медик. Натрапили на тіло медика зі Львова на прізвище Шевченко. Був у бронежилеті. Сепаратисти його землею притрусили.

ДОВОДИТЬСЯ ЗБИРАТИ І МЕРТВИХ СЕПАРАТИСТІВ. Привозимо їх у морг, тоді обмінюємо тіла. Сепаратисти на нашій території своїх загиблих не шукають.

УБИТИХ РОСІЯН НЕ БУЛО – їх одразу забирають.

ТІЛА ТРАНСПОРТУЄМО У СПЕЦІАЛЬНИХ ПАКЕТАХ. Разом із речами передаємо експертам для збору матеріалів ДНК. У морзі викликають криміналістів, відкривають кримінальне провадження. Перевіряють за базою ДНК. У родичів безвісти зниклих теж беруть проби. Ідентифікувати кожного неможливо. З одного танка витягаємо багато дрібних кісточок. Скільки там було людей – невідомо. По совісті, мали б робити ДНК кожної кісточки. Але навряд чи ­роблять. Один ДНК-аналіз коштує 2–2,5 тисячі гривень.

ОБГОРІЛУ ТЕХНІКУ місцеві ріжуть на метал. Якщо вчасно не забрати кістки, вони пропадуть.

У ДЕБАЛЬЦЕВОМУ БУЛИ СЕЛА, РОЗГРОМЛЕНІ НА 100 ВІДСОТКІВ. Їдеш дорогою – пустка. Дебальцевого практично нема. Лише собаки й коти лишилися. Люди – тільки старенькі, які не мали можливості виїхати, або ж не хотіли.

АФЕРИСТИ В КИШЕНІ ЗАГИБЛОГО ЗНАХОДЯТЬ ТЕЛЕФОН ЖІНКИ, МАТЕРІ. Дзвонять – як сепаратисти, так і наші. Кажуть, що можуть повернути. Одного разу вимагали 50 тисяч доларів, родичі 30 заплатили. Досі невідомо: живий він чи мертвий.

Юлія Ліпч

  Надіслати другу