Андріїв: Пройшовши певний життєвий етап, починаєш навколо себе змінювати щось на краще

Людина, яка всього досягла сама, своєю наполегливою працею, своїм бажанням вдосконалюватися і міняти навколо себе світ на краще.

 

Успіх приходить лише до тих, хто не боїться діяти, хто завжди рухається вперед, коли ти самостійно пройдеш нелегкий шлях випробувань, досягнень і помилок. Такої думки і Богдан Андріїв – цілеспрямований, амбітний, успішний бізнесмен та щирий меценат.

- Пане Богдане, загальновідомо, що ми є 90% копією наших батьків. Ким були ваші батьки?

- Батьки – прості роботящі люди. Вони не виховували нас із братом у класичному розумінні цього терміну – на своєму прикладі вчили, як правильно жити: не цуратися будь-якої роботи, бути самостійними і відповідальними, цінувати родинні традиції, постійно збагачувати свої знання.

Мама усе життя працювала на землі: в особистому господарстві, потім у колгоспі. Батько – оператором на станції підземного сховища газу поблизу села Угерсько. Батьки були віруючими людьми, особливо, мама. Без вечірньої молитви ми з братом Андрієм не сміли лягти спати! І я дуже щасливий, що мені випала унікальна нагода принести мамі маленький хрестик, посвячений самим Папою Римським. Сьогодні мої вечірні молитви  для мене є ностальгійним спогадом безтурботного дитинства. Наша родина і в радянські часи святкувала Великдень, Різдво. Це завжди було гарно, піднесено і дуже смачно. Наша мама вміє дуже добре готувати.

- Який із спогадів дитинства спадає на думку найчастіше?

- Напевно, найщасливіший момент – коли дитина вранці прокидається і перед собою бачить найдорожчу людину у світі. Це мама.

- Як починалось ваше самостійне життя поза батьківською хатою?

- Перше, що згадується з юнацьких років – служба в армії.

Службу я проходив у зенітно-ракетному дивізіоні протиповітряної оборони, котрий базувався у Костромській області. Це було друге кільце протиракетної оборони Москви. До речі, я саме був на чергуванні, коли над нами пролетів на своєму спортивному літаку й приземлився згодом на Красній площі у Москві німецький «турист» Матіас Руст. Ми вели його на наших радарах, але після інциденту з корейським «Боїнгом» ніхто не наважувався його чіпати.

Після демобілізації вступив до Одеського інституту харчової промисловості, який згодом перейменували в Одеську державну академію харчових технологій, закінчив виш у 1995 році.

Студентські роки запам’яталися безтурботним та веселим життям. А особливо – походами у гори. Взагалі, гори – моя пристрасть і друга любов! У горах я почуваю себе дуже комфортно. Це неймовірне відчуття, коли гори дозволяють тобі крокувати на своїх багатомільярднотонних плечах, відкриваючи шлях до неба!..

Серед моїх найбільш яскравих вражень від гір – похід на Ельбрус! Це неповторно і на все життя!

  • Якими були ваші перші враження від Ужгорода?

- Вперше я приїхав до обласного центру Закарпаття у 1990 році у гості до брата Андрія, який на той час уже працював інженером-технологом на місцевому м’ясокомбінаті. Контраст між фешенебельною Одесою та маленьким Ужгородом був разючий. Але люди та місцевий колорит, особливо кухня – підбивані лопатки та токан у «Молочарні», гомбовці у «Білочці» повністю все компенсували!

Кожен, хто пов’язав своє життя з Ужгородом, має свою історію стосунків із цим містом. Карма тих міст, котрим волею долі судилося стати адміністративними, культурними чи промисловими центрами така, що вони притягують до себе людей активних, ініціативних, практичних, прагнучих сповна реалізувати власний потенціал. Такі міста швидко розвиваються якраз за рахунок енергії та знань людей, одержимих мотивацією.

  • Який цінний життєвий урок можете пригадати просто зараз?

- Не хотів би згадувати щось конкретне. Життя – це кожен день поради, кожен день іспит, випробовування. Тому на одному епізоді зупинятися – це неправильно.

- Для чого вам політика?

- Коли людина йде по життю і щось робить від душі (а я саме так працював завжди - як мені підказувало серце), то, пройшовши певний життєвий етап, починаєш намагатися змінити щось навколо себе. Людина ж не ходить із закритими очима. Мене хвилює місце, де я живу, працюю. Коли приїжджаю з-за кордону, то перша думка (я це помітив неодноразово) - як добре було б зробити так у нас, як добре було б, щоб наші діти так жили, наші батьки.

Помітив за собою, що думаю про це все частіше. У мене є мета, бажання зробити наше місто кращим. Багато спілкуючись з людьми, іншого варіанту наразі, ніж іти в політику, щоб впливати на цей процес, не бачу. Будучи там, вважаю, зможу більше користі принести для свого міста.

- Ви багато подорожуєте. Яка країна вам найбільше сподобалася або найбільше вабить?

- Важко сказати. Дійсно, я побував у багатьох країнах, але… Не треба плутати туризм з еміграцією… Вдома найкраще!

- Які риси цінуєте в чоловіках?

- Насамперед гідність.

- А в жінках?

- У мене є чудова дружина і я ціную усі її риси. Взагалі, дуже важлива – мудрість. Мудра жінка – це, як у Біблії написано, – корона для чоловіка. А ще – почуття гумору.

- Ви сказали, що гори – ваша друга любов. То?..

- Так, моя дружина – моя перша і неповторна любов! Моя дружина є моїм справжнім тилом. Вона для мене ще й справжній друг, найближчий і вірний порадник. І, звичайно, берегиня сімейного затишку. Я дуже поганий помічник по господарству. Спочатку я щиро намагався допомагати коханій, але крім проблем, майже нічого не створював навколо себе своєю бурхливою діяльністю – то щось розіб’ю, то щось так покладу «на своє місце», що потім довго ніхто не може ту річ знайти.

Взагалі, за кожним успішним чоловіком стоїть розумна й любляча жінка, так говорить народна мудрість. Дружина, що вірить і підтримує свого чоловіка у всіх його досягненнях, надихає, сприяє особистісному росту й розвитку чоловіка.

  • Ви маєте двох чудових дітей...

- Так, ми виховуємо двох прекрасних дітей – сина Олега та доньку Олесю. Ми з дружиною намагаємось приділяти їм максимальну увагу, щоб наші діти всебічно розвивалися. Іноземні мови, спорт – Олеся та Олег не засиджуються перед телевізором чи в Інтернеті. Ми не лишаємо їм для цього шансу! Син серйозно займається тенісом, а донька – художньою гімнастикою.

- Що викликає у вас захоплення? Розчарування?

- Захоплення – люди. І розчарування теж. Іноді ловлю себе на думці, що абсолютно не маю почуття заздрощів, якщо бачу, коли людина щось досягла. Це викликає у мене тільки щире захоплення.

- Головна риса Вашого характеру?

- Думаю – вимогливість. Це позитивна риса. Негативна – я дуже довірливий. За що мене моя дружина завжди дуже сварить – мовляв, відносини з людьми треба будувати обережніше. Гадаю, довіра – це основа спілкування між людьми. Як же без неї жити серед людей?

- Що є на Закарпатті такого, що більше ніде не знайдеш?

- У нас дивовижна атмосфера, зіткана з мультинаціональних краян, які привнесли в життя нашої області неповторні традиції, культуру, звичаї. Безсумнівно, Закарпаття – перлина України!

 

 

13 жовтня 2015р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів