Підліткова злочинність: тюрма мало кого здатна виправити!

Що робить поліція для того, аби наші діти не ставали на слизьку стежину криміналу, цікавимося в нашого гостя – очільника «дитячої» служби ГУНП в Закарпатській області підполковника Василя Мадяра. 

– Василю Васильовичу, чим живе зараз колишня «дитяча» міліція?

 

– «Дитячою» міліцією нас називали по-народному, а офіційна назва в нашої служби була – відділ міліції у справах дітей. Нині офіційної назви в нашого підрозділу ще нема, але думаю, що у складі поліції ми залишимося.

 Ми займаємося категорією неповнолітніх злочинців, а також дітьми, котрі стали жертвою злочинів. Я не хочу, щоб «дитячою» поліцією лякали дітей. А щоб до поліцейського була повага й довіра в суспільстві.

 

– У вашому підрозділі є свої слідчі?

 

– Є система ювенальної юстиції: ювенальні судді, прокурори тощо. Від слова «юн»  (у перекладі з латинської - підлітковий, молодіжний). Відповідно, є і в поліції слідчі, які розслідують злочини, скоєні неповнолітніми. Там є багато нюансів. Скажімо, допити неповнолітніх проводять не так, як з дорослими, і т.д.

 

– Чому така посилена увага приділяється підлітковій злочинності?

 

– Тому що неповнолітні не здатні усвідомлювати наслідки своїх вчинків. На жаль, в Україні у місцях позбавлення волі перебувають багато підлітків, які могли цього уникнути. Наприклад, за крадіжки мобільних телефонів, велосипедів тощо. Часто підлітки крадуть, аби довести ровесникам власну «крутизну». Тож буває достатньо просто провести з юним правопорушником профілактичну бесіду. Попрацювати психологічно, аби він усвідомив, що був неправий, і уникнув у майбутньому ув’язнення.

 

 

– Існує стереотип, що крадуть в основному діти з неблагополучних родин. Це так?

 

– Ні, це стереотип ще з радянських часів. Нині специфіка дитячої і підліткової злочинності помінялася. Нерідко на скоєння злочинів, тих же дрібних крадіжок чи вуличних пограбунків, ідуть діти з цілком забезпечених сімей. І навпаки – з неблагополучних родин виростають цілком законослухняні діти, які стають корисними для суспільства.

 

 

 

Нерідко неповнолітні вчиняють злочини з цікавості. Їм просто цікаво: впіймають чи ні? Був такий випадок, коли неповнолітній скоїв крадіжку з магазину. А далі крутився поруч і спостерігав, як міліція розшукувала злочинця. Тож дуже здивувався, що його так швидко вирахували… Справа в тому, що він поцупив з магазину кілька батончиків  шоколаду та пачок вафель. Та на свою біду прихопив ще й магнітофон, по якому його й вирахували. Якби не той магнітофон, ми б його, мабуть, і донині не знайшли…

До слова, з цим хлопцем ми спілкуємось. В тюрму він не сів - отримав умовний термін ув’язнення. Що цікаво, працює тепер приватним підприємцем, має невеличкий магазинчик, з якого теж нещодавно вкрали продукти…

 

– І як він сприйняв крадіжку?

 

– Казав, що злодіям треба обов’язково дати по вухах… До речі, на момент крадіжки він сам походив із досить благополучної родини. Усвідомив те, що накоїв, тож дуже добре, що не опинився за гратами. Адже тюрма мало кого здатна виправити. Маємо за останні 15 років 24 неповнолітніх, які повторно скоїли злочин, вийшовши з тюрми. З профілактичною метою ми регулярно проводимо для «проблемних» підлітків екскурсії в СІЗО…

 

– Що змінилось за останні роки у вашій роботі?

 

– Раніше кримінальна міліція у справах дітей в основному виявляла й карала юних злочинців. Десь з 2012 року акцент став робитися на профілактику підліткової злочинності, на індивідуальну роботу з неповнолітніми. До кожної дитини потрібен індивідуальний підхід, аби вберегти її від біди в майбутньому.

Нині на профілактичному обліку перебувають 212 юних правопорушників. А це 212 юних доль. Не знівечити їх тюрмою – це наше завдання. 

Досвід показує, що неповнолітні  злочинці жорстокіші за дорослих. Часто діти не усвідомлюють, що таке добро, а що зло. Вони лупцюють інших, не усвідомлюючи, що таке біль. Дитяча психіка, як чистий аркуш, сприймає всю інформацію. І чим більше дітям казати, що вбивати й красти не можна, а працювати й займатися спортом це добре – тим більше користі з цього буде. Якщо сучасну молодь виховувати в такому напрямку, то через 10 років будемо мати позитивний результат – законослухняне суспільство.

 

– А чи можна обмежити дітей від насильства з Інтернету й екранів телебачення?

 

– Я прекрасно розумію, що повністю обмежити доступ неповнолітніх до матеріалів, які пропагують культ насильства, нині неможливо. На жаль, багато дітей замінюють реальний світ на віртуальний. Але потрібно  їм пояснювати про небезпеку цього.

 

– Чи часто неповнолітні стають жертвами домашнього насильства?

 

– На жаль, діти нерідко повідомляють про такі факти. До прикладу, син заступався за маму під час сварки, й батько його побив. Ми намагаємось такі випадки тримати на контролі.

 

– На всіх дітей не вистачить поліцейських…

 

– Справді, маємо в краї понад 289 тисяч дітей. Звісно, усіх їх охопити не можемо, але  співпрацюємо з іншими службами - дільничними інспекторами, співробітниками карного розшуку тощо. Маємо власну сторінку в Інтернеті. Співпрацюємо з громадськими організаціями. Це дає результат. Буває, на 102 телефонують діти й просять «дядю з дитячої поліції»…

 

– Як батьки можуть вберегти дітей від криміналу?

 

– Головне – це контакт між батьками та дітьми. Є порозуміння, то буде й зворотній зв’язок. Перші проблеми починаються тоді, коли між батьками та дітьми немає  контакту. Найважче проходить підлітковий період, тоді особливо важливою є довірлива атмосфера в родині, сама наявність батька й матері, з якими дитина може щиро порадитися. Тож завжди цікавтеся особистим життям сина чи доньки. Спілкуйтесь з його класним керівником у школі, поговоріть з друзями.  Перевіряйте щоденник. Якщо дитина навчалася успішно, а тепер у неї погані оцінки чи зауваження вчителів – з’ясуйте, в чому причина.

 

– Нерідко діти  вкорочують собі віку. Чому вони це роблять?

 

– Щоб привернути до себе увагу. Нерідко це трапляється, коли в підлітка з’являється  менший братик чи сестричка, яким, зрозуміло, батьки приділяють всю увагу. Часто причиною підліткових суїцидів стають перші любовні переживання. Для прикладу, 14-річна дівчина хотіла накласти на себе руки, бо не подобалася 17-річному хлопцю… Носила при собі ножиці, лезо. А мати навіть не здогадувалася про наміри доньки. Разом з психологом ми навідалися до цієї родини, провели профілактичну бесіду з дівчиною. Зараз вона вже не шантажує хлопця, що вкоротить собі віку. До речі, як показує  життя, хто справді хоче вчинити суїцид, той все одно це зробить…

 

– А хто винен, коли з дитиною стається нещасний випадок: вона падає з балкону, або на неї щось падає? 

 

– Я думаю, що винні в цьому батьки. Адже дитина - це велика відповідальність для батьків. Якщо ти дав дитині життя, то ти за це відповідаєш. Що в дитину заклав, те з неї й виросте. Дитина - це копія своїх батьків. Якщо батько б’є маму, то і син, коли виросте, таке робитиме, бо в дитинстві для нього це була звична річ. Якщо дочка бачить, як мати живе то з одним, то з іншим дядею, то й сама так робитиме, коли виросте. Якщо старший брат краде гроші від батьків, то й молодший буде так робити.

Ми не працюємо з самим неповнолітнім правопорушником, тому що він не винен. Ми намагаємось   говорити з дорослим – призвідником біди.  

Стараємось робити все для того, щоб дитина не стала на кримінальний шлях. Долучити до цього соціальних працівників, депутатів, сусідів. Забрати той фактор, який негативно впливає на дитину. Причому чим раніше це буде, тим краще. З 9-11-класниками важко працювати.

  

– Чи варто прививати дітям любов до тварин? Чи добрішими від цього вони виростуть?  

 

– Дитині нічого не треба нав’язувати, не треба пригнічувати її почуттів. Скажімо, я з  дитинства не люблю котів…  Домашні тварини теж різні бувають. Наприклад, якщо вдома живе бійцівська собака, а батько возить сина на бої, то добра з того мало…

 

– А якщо діти жорстоко поводяться з тваринами? Ось був випадок у Хусті, коли підлітки влаштували фотосесію з мертвим лелекою й розповсюдили ці фото в Інтернеті.

 

– Це, в першу чергу, недопрацювання батьків, садочка, школи, які не привили  дитині людяності. Адже лелека - це символ України! Нині цих хлопців ми тримаємо на контролі.  Вони визнали, що це був прояв дурості, й змінили свою думку. Просто діти стали свідками, як лелека вдарився об високовольтну лінію й впав, опісля вирішили сфотографуватися з мертвим птахом.

 

– Як поліція бореться з таким явищем, як дитяче жебракування?

 

– Ми завжди реагуємо на такі факти, проводимо рейди. Існує кримінальна відповідальність за втягнення неповнолітніх у жебрацтво.

 

– Чи були такі випадки, коли діти просили гроші задля розваги?

 

– Якось двоє дівчаток переконували перехожих, що в них немає що їсти. А насправді в них цілком благополучні родини. Просто хотіли «легких» грошей…

 

– Чи правда, що мати-жебрачки дають немовлятам наркотики, аби ті спали й не заважали своїм плачем «бізнесу»? 

 

– Я чув про таке. На жаль, ми видаємо гроші на дітей безконтрольно. Років через 20  будемо мати ромську країну... Часто ромки народжують дітей тільки заради грошей, які вони будуть отримувати від держави. Люди звикли так жити.

 

 – Ви перевіряєте умови проживання таких родин?

 

– Проводимо спільні рейди з соцслужбами, хоча це не наша основна компетенція. Часто там жахливі умови для дітей. Тоді створюється комісія, яка визначає: забрати дитину з сім’ї чи залишити.

 

– Чи розкаюються в скоєному малолітні злочинці?

 

– Мені часто пишуть листи з тюрми неповнолітні. В більшості дякують за те, що ми їх спіймали й посадили: мовляв, у тюрмі я зрозумів, як треба жити… Мені ніколи не погрожували ті, хто вийшов з тюрми. Справа в тому, що я ніколи не образив жодного  злочинця, тим паче жодної дитини.

 

– Знаю, що ви врятували кількох підлітків від заробітчанства?

 

– Це окрема категорія - безвісти зниклі діти. В таких випадках одразу відкривається кримінальне провадження за ст.115 Кримінального кодексу України (Навмисне вбивство). Це вважається дуже резонансною справою, коли надходить заява про  зникнення неповнолітнього. Буває, що батьки інформують нас не одразу. Пізніше ми знаходимо зниклих дітей у різних областях України: у Харкові, Києві, Тернополі, Кіровоградській області тощо.

 

– Чому вони втікають з дому чи дитячого притулку?

 

– Причин багато. Торік п’ятеро дітей втекли з дитячого притулку. Всіх п’ятьох ми знайшли у різних областях України.  Один шукав у Тернополі батька, якому був не потрібен. Двоє поїхали в Київ  на заробітки. Інші - до Харкова.

Часто діти втікають через непорозуміння з батьками. Або хочуть доказати одноліткам, що можуть бути дорослими…  Наприклад, у Макареві на Мукачівщині син 4 місяці не повертався додому, доки батько не поїхав на заробітки...  Днями 14-річна дівчина пішла до музичної школи, а додому не повернулася. З інтернатів часто втікають у пошуку  батьків.

 

– Чи має можливість поліція привити дітям любов до музики, спорту?

 

– На то є відповідні гуртки, секції. Ми ж запускаємо школу юних помічників поліції.

 

– Ще маєте проект по обміну дітей між Сходом  і Заходом України…

 

 – Це дуже  позитивний  проект. Якщо цей формат патріотичного виховання діяв би з років незалежності  України, війни на сході сьогодні б не було.

 

 – А наші закарпатські діти патріотичні?

 

– У нас дисципліновані діти, більша частина з яких ще й релігійні. Діти всіх моїх знайомих, близьких гордяться Україною. На жаль, є й такі, яким це все абсолютно «пофіг». Хтось вважає своєю країною Угорщину…

Ми започаткували в травні конкурс під назвою “З лелекою у серці”. Цей проект націлений на патріотичне виховання молоді. Також заплановано конкурс творчих робіт:  малюнок, твір, вірш, в яких би відображалася любов до Батьківщини, до рідної землі.

 

– І на завершення, що б ви побажати  нашим юним читачам, їх батькам?

 

– Перш за все - любити свою державу, своїх дітей, близьких. Творіть побільше добра, і воно до вас повернеться сторицею.

 

uzhgorod.net.ua за інформацією відділу комунікації ГУНП в Закарпатській області 

 

 

30 березня 2016р. -->