Усе, що варто знати про замок Канків і палац Перені – дві історичні перлини Виноградова родом із глибини віків

Усе, що варто знати про замок Канків і палац Перені – дві історичні перлини Виноградова родом із глибини віків
Дві культові споруди мальовничого Виноградова попри свою суттєву різницю у віці все ж нерозривно пов’язані одна з одною через свого володаря. Ідеться про замок Канків, руїни якого височіють над містом під Чорною горою, та палац барона Перені, котрий і сьогодні приваблює око кожного, хто проходить повз нього. Про ці два об’єкти і йтиметься у нашому матеріалі. Але про все по порядку.

 

Фортеця на Чорній горі

Перші поселення на території сучасного Виноградова з’явилися задовго до того, як над містом зависочіли могутні мури замку, який охрестили Канковом. Історики та археологи мають дві версії і припускають, що його назва походить від угорського слова, що означає кам’яну брилу, або ж від аскетичного одягу монахів – плащів із овечої вовни, які називали «канко».

Севлюш із його околицями та укріпленнями не одне століття поспіль переходили із рук у руки угорських феодалів. З іменами одних із них пов’язаний розквіт замку, а з іменами інших - занепад. Так, першим будівничим дерев’яної фортеці на Чорній горі вважають королівського казначея Беке Барші. Вже за рік після цього, у 1308 році, Канків з’являється у перших офіційних документах. Через королівсько-феодальні міжусобиці через 10 років після завершення будівництва, у 1317-му, місто і замок захопили війська короля, а замок був сильно пошкоджений. Наступною володаркою замку після його відбудови стала королева Марія. А вже трохи більше ніж через півстоліття замок перейшов у володіння свого фактично останнього володаря - знаного роду магнатів Перені, влада якого поширювалася на цих землях наступні чотири століття. З часом його володіння охопили значну частину Угочанського комітату, а його нащадки були найбільшими землевласниками в краї.

Для короткої історичної довідки зазначимо, що рід Перені - один з найбагатших і знатних родів Закарпаття. У 1399 році король Жигмунд подарував місто Севлюш з навколишніми землями роду Перені за активну і ефективну участь в битві з турками. Трохи пізніше, за придушення заколоту, до цього додали замок «Нялаб» (сучасне смт. Королево) із землями навколо нього. Перені володіли виноградівськими землями майже чотири століття. Це вони подарували францисканцям замок Канків, вигнали в середині XVI століття з Севлюша католиків, у 1556 році посварилися з імператором Фердинандом, перейшовши на бік трансільванського князя Жигмунда, за що замок Канків був зруйнований. Варто зауважити, що після антигабсбурзької змови, в якій брала участь сім'я Перені, за наказом імператора Леопольда I замок Нялаб теж був зруйнований.

Угорський король Жигмунд, роздаючи магнатам землі в пограничних районах королівства, наділяв їх не лише повнотою економічної, адміністративної та судової влади, але і покладав на них обов'язки захищати кордони своїх володінь. Тому не тільки дозволив їм відбудовувати старі зруйновані захисні укріплення, але і всіляко заохочував будувати нові. Таким чином, на місці старого земляно-дерев'яного замку зусиллями Перені з’являється могутній кам'яний – «для зміцнення могутності держави, збереження миру і спокою для дворян і їх підданих, щоб вони могли жити без страху», як сказано в грамоті від 5 листопада 1399 року.

Відбудувавши Канків, Перені з родиною на початку XV століття перебирається у замок Нялаб у Королеві, а фортецю над Виноградовом залишає монахам-францисканцям, котрі перетворили оборонні мури у стіни монастиря. Так тривало трохи більше століття, аж поки нащадок барона Перені, перейшовши у протестантство, не вигнав монахів із замку. У 1556 році він нападає з озброєним загоном на монастир францисканців. Ченців, котрі чинили опір, він наказав убити, а тіла скинути в замковий колодязь.

Ця подія не могла не знайти своєрідне трактування в народній творчості. Одна з легенд розповідає про те, що монастир був зруйнований за наказом барона Перені тому, що ченці заманили туди його дочку, виховану в протестантській вірі, і тримали її в ув'язненні довгі роки. Звільнив її зрештою один паломник, але вона вже була хвора і незабаром померла.

Коли ідеї епохи Ренесанс у XV-XVI столітті поступово проникають і в наш край, новий життєвий стиль дворянства приносить і нову побутову культуру. Похмурі лицарські замки з їх тісними, холодними стінами перестають задовольняти дворян. Тому недивно, що і магнат Перені наприкінці XVI - на початку XVII століття будує собі в Севлюші нову резиденцію - палац. Зводить його не на безлюдді, а в самому місті, щоправда, на околиці, недалеко від замку, аби в разі небезпеки мати можливість сховатися за його надійними стінами. До того ж з нової резиденції Перені було зручніше керувати справами своїх великих володінь. Саме новий палац став місцем проведення пишних званих вечорів та прийомів, до чого аскетичні приміщення замку Канків зовсім не були пристосовані.

Перлина Севлюша

Сьогодні палац роду Перені у Виноградові – один із найстаріших і поза сумнівом, одна з найпрекрасніших споруд цього типу в Закарпатті. Підіймаючись старими гвинтовими дерев’яними сходами, здається, ніби і зараз чуєш шурхіт розкішних суконь молодих панянок, які приїжджали сюди на звані вечори чи прийоми…

Спочатку палац був одноповерховим, і лише у XVII ст. був надбудований другий поверх. Будівля досить велика, масивна, прямокутна. Зовнішні чотирикутні вежі мають радше архітектурно-декоративне призначення, аніж оборонне.

Численні реставрації та перебудови надали палацові барочного вигляду, так що тепер ніхто не може сказати, як він виглядав спочатку. На фасадній стороні розміщений стильний портал, над ним, на високому фронтоні,— герб баронів Перені. Стіни палацу товсті, масивні, кімнати і двері порівняно низькі. Під будовою розмістилися просторі склепінчасті підвальні приміщення.

Перший поверх використовувався під господарські потреби, на другому поверсі були житлові приміщення і великий зал. У залі знаходилася фреска із зображенням Агасфера і цариці Есфір (Естер).

Палац розташований серед стародавнього парку, в якому багато екзотичних і рідкісних дерев. Це унікальна пам'ятка садово-паркової культури ХІХ ст., яка нині носить ім’я свого засновника. Тут ростуть такі дерева, яких і в ботанічних садах не знайдеш. Саме в період життя барона Зигмунда припадає розквіт впливовості роду Перені, а за його ініціативи територію навколо палацу було розчищено і закладено парк на 12 гектарів. Дерева підбиралися оригінальних і рідкісних порід, дизайн був розроблений з елементами французького паркобудування, клумбами геометричної форми та спорудою амфітеатру. Між насадженнями у ті дні проходили доріжки для катання на конях і прогулянок.

У середині ХІХ ст. після смерті графа через відсутність заможного і впливового власника парк поступово заростає. У ХХ ст., після 50-х, парк називають ім'ям Максима Горького, облаштовують, будують кінотеатр і атракціони. Наприкінці століття, старі іржаві гойдалки демонтують, а кінотеатр зносять. Нове життя старовинному парку повернули всього кілька років тому силами місцевих небайдужих підприємців. Сьогодні, як і колись, це улюблене місце для тихих прогулянок у затінку могутніх дерев.

Палац розташований в глибині помістя. Його сьогодні від метушливої вулиці, як і кілька сотень років тому, відділяє парадний двір із в’їзними воротами. 

Нащадки знатного роду Перені жили тут до 1944 року, та  навіть тепер, після десятиліть зовсім інших часів, аристократичний дух ще зберігається в цих приміщеннях, навіть попри те, що у них розмістилися кабінети районного відділу освіти.

Сюди нерідко заїжджають гості, часто і з Угорщини – просто, аби подивитися на резиденцію роду Перені, прогулятися стежками парку, та туристи, аби на власні очі побачити розкішний палац, який завдяки зусиллям свого володаря став об’єктом нових культурних віянь у нашому краї.

Олександра Машіка для uzhgorod.net.ua  

 

 

 

 

14 липня 2016р.
-->

До теми

Коментарі:

  1. Ольга, Чернівці 2016-08-12 / 16:00:51

    цікавий матеріал, але... "Вкінці століття...? винтовими дерев’яними сходами...?"