Книгу львів’янина, який у душі закарпатець, презентували в Ужгороді

А 6 вересня в закарпатській організації Національної спілки письменників України відбувся творчий вечір письменника й журналіста та презентація дебютної прозової збірки «Каміння на всіх». Про цінність її говорить хоча б те, що під час цьогорічного Форуму видавців у Львові автору вручать Міжнародну премію імені Ірине Вільде.

Олександр Масляник, який нині проживає у Львові, стверджує, що у душі себе завжди буде почувати закарпатцем, бо звідси його родовід, тут рідні могили. «Якби можна було прожити життя ще раз, то жив би або в Зарічеві, або в Імстичеві. Я – три в одному: батько – лемок, мати – бойко, а я – гуцул. Я людина Всесвіту, яка знає, звідки його культура», - каже Олександр Масляник, який активно вивчає і пропагує гуцульську культуру Рахівщини.

Привітати письменника із виходом книги прийшли колеги по перу  - письменники, журналісти – та однодумці.

Письменник Олександр Гаврош зазначив, що багато розкидано закарпатців по світах, але мало хто робить для батьківщини стільки, як Олександр Масляник. «До цієї книжки сприймав колегу як фахового журналіста, а коли прочитав – то сприймаю вже і як фахового письменника. Бачу в ньому продовження закарпатської школи новелістики», - сказав Гаврош.

Заслужений працівник культури України Володимир Гаюк також прочитав збірку оповідань і висловився з приводу кількох із них – про проблему маленької людини, про любов емігранта до батьківщини, про пізнання душі жінки й пошуку меж правди і кохання тощо. «Цю книгу не можна випити махом, її треба смакувати», - сказав пан Володимир Гаюк.

За словами письменника Василя Кухти, новели збірки «Каміння на всіх» примітні емоційністю, психологізмом, умінням відтворити глибинні гуцульські характери. «Це новели нашої молодості. Вони надаються до постановки в кіно», - зазначив колега.

Під час зустрічі письменник представив видання свого видавництва «Тиса», розповів про плани на майбутнє тощо. А похвальні репліки колег щодо нової книги сором’язливо сприйняв як аванс і пообіцяв відпрацювати.

Письменники не змогли згадати, коли востаннє львів’яни-белетристи були на Закарпатті чи навпаки, тому Олександр Масляник запропонував ініціювати такі творчі обміни. Бо ж ще Духнович казав: «Бо свої то за горами не чужі».

uzhgorod.net.ua

  Надіслати другу