Захищаючи пам’ятник Тараса Шевченка

Представники громадськості Закарпаття — письменники, митці, науковці Срібної Землі, обурені рішенням Ужгородської міської ради про перенесення пам’ятника Тарасові Шевченку з площі Народної в Ужгороді, звернулися з цього приводу до Президента України В.Ющенка та Голови Верховної Ради О.Мороза.

Шлях Кобзаря до Ужгорода, нагадують вони, виявився тривалим, адже тільки в 1945 році Закарпаття ввійшло до складу УРСР. Радянська влада вважала за необхідне увіковічувати в монументах партійних вождів. Символам національного духу не знаходилось місця в Ужгороді. Тільки у період Незалежної України, силами громадськості було зведено в обласному центрі бронзові монументи бу-дителеві Олександру Духновичу, президенту Карпатської України Августину Волошину. Відновлюючи історичну правду, повернуто на попереднє місце пам’ятник угорському поету Табору Дойко, встановлено пам’ятник Шандору Петефі.

Ключовою подією духовного відродження на Закарпатті, читаємо далі у листі, стало відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку. Мабуть, нема родини в Ужгороді, нема трудового колективу в області, які б не внесли свої кошти в зведення цього монумента. Довкола місця для пам’ятника Кобзареві точилися професійні дискусії, своє слово сказали творчі спілки, науковці й освітяни, національно-культурні товариства. Так і було визначено місце — площа Народна в Ужгороді. 9 березня 1999 року урочисто відкрито монумент. Пам’ятник став духовним символом України на її західних теренах.

Прикро, пишуть добре знані в краї люди, що на земельну ділянку, де стоїть монумент Кобзареві, зазіхнула обласна філія Національного банку України: чомусь саме тут забаглося їм звести нову адміністративну будову. Невже шановні банкіри регіонального рівня на національних банкнотах розпізнають тільки цифри і не бачать, що на тих банкнотах засвідчено духовність України в образах Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського і самого Тараса Шевченка!

Перенесення пам’ятника Кобзареві не можна відшкодувати грошима, нагадують автори листа. Бо святинями не розкидаються. Місце, де стоїть Шевченко, вже освячено духовними молитвами, над ним — аура, яку надто небезпечно руйнувати.

Звертаючись до Президента і Голови Верховної Ради України, вони висловлюють прохання даною їм владою припинити всякі посягання на монумент Т.Г. Шевченку в Ужгороді.

Як повідомляє газета "Новини Закарпаття", під листом стоять ПІДПИСИ:

П.ХОДАНИЧА, голови Закарпатської організації Національної спілки письменників України; П.СКУНЦЯ, письменника, лауреата національної премії ім. Т.Г.Шевченка; М.ВЕГЕША, ректора Ужгородського національного університету; І.НЕБЕСНИКА, ректора Закарпатського художнього інституту; Л.БАЛЛИ, письменника, лауреата міжнародної премії ім. І.Франка, державної премії Угорщини ім. Лайоша Надя; Ю.ГЕРЦА, художника, лауреата національної премії ім. Т.Г.Шевченка; М.ДЕЛЕГАНА, директора Державного архіву області, кандидата історичних наук; М.МИХАЙЛЮКА, скульптора, автора пам’ятника Т. Г.Шевченку; Ю.БАЛЕГИ, голови об’єднання демократичних організацій області УНРЗ; В.ІЛЬНИЦЬКОГО, головного редактора газети "Срібна земля "ФЕСТ".

 

06 березня 2007р.