Хотіли в Європу, а потрапили в ...Мукачево!

Поліцейський із Афганістану, мати 6-х дітей із Сирії, безробітний із Сомалі – всі вони хотіли в Європу, а опинилися в… Мукачеві. Тікаючи від злиднів, голоду, тюрми та війни, шукачі кращої долі тепер живуть в одній кімнаті на 15 квадратних метрах гуртожитку разом із сім’ями. Харчуються на 15 грн. на день, які їм виділяє наша держава. І роками чекають милості від української влади на посвідчення статусу біженця…
Таких у центрі тимчасового проживання осіб, котрі очікують на статус біженця, в Мукачеві наразі 59. Половина – діти, 8 із них без супроводу дорослих. У кожного своя трагедія. Наприклад, афганець ХАРУН САРВАВ ЗАДЕ, якому 34 роки, колись працював поліцейським у своїй країні. Через нестабільну політичну ситуацію та страх смерті він рік тому зі своєю дружиною та маленькою 3-річною Сурією тікав до Європи. Вірніше, хотів, адже по дорозі його затримали російські прикордонники й відправили до України, а саме в Мукачево, в центр для людей, які проходять процедуру з визначення статусу біженця. Афганець сподівається на цей документ, який дасть йому можливість знайти роботу, житло, а через 3 роки навіть оформити громадянство. Журналісту "Закарпатки" зізнається, що йому подобається в нашому краї, тут добрі люди, і він би залишився в нас жити. Вже навіть непогано російською розмовляє. Щоправда, зараз переймається іншим – його 9-місячна донька, яка народилася якраз у Мукачеві, хвора на епілепсію. Тепер везе її в Київ на огляд фахівців. "Не знаю, чи їй допоможуть, зрештою, в мене немає ні грошей, ні нормальних документів, – каже чоловік. – Сподіватимуся на доброту лікарів". Розказує: попри всі негаразди додому не повернеться. "Якщо знову поїду в Афганістан, буду дурним", – сміється крізь розпач Харун Сарвав Заде…
Його цілком розуміє 23-річний ЧАРГА АЛІ з Сомалі. Він утік із дому, де триває постійна війна, і вже три роки живе у вищезгаданому центрі, чекаючи милості української влади. "Я тут нічого не роблю, тільки їм та сплю. А мені хочеться працювати, заробляти, щось планувати, просто нормально жити! Ми хотіли зняти квартиру, а нам сказали: "Ви – чорний, господиня не хоче вас", – розповів сомалієць. Щоправда, є в його українському житті й приємні моменти. Тут знайшов свою половинку – теж сомалійку і так само "у вигнанні". Від 17-річної Ханни Абдул Азіз в Алі народився син. До речі, його дружині та дитині пощастило більше – їм уже видали посвідчення біженців. Проте ця родина з Сомалі мріє не про життя в Україні, а десь у Норвегії чи Угорщині…
Ось хто хоче залишитися на Закарпатті – так це 16-річний старший син родини МУСТАФИ із Сирії, якого звати Біар. Він уже 5 років живе в цьому центрі, вчиться в Мукачівській ЗОШ №16, говорить українською і мріє наступного року вступити до медичного коледжу в Ужгороді. Біар каже, що на Закарпатті йому подобається, а ось свою історичну батьківщину він не пам’ятає, адже його сім’я виїхала звідти, коли хлопцю було 6 років. Не забула Сирію 35-річна мати Біара Ісмахам, в якої крім старшого сина ще п’ятеро дітей. Родина подалася шукати кращої долі через політичну нестабільність у рідній країні. Хотіли потрапити в Німеччину, але за аналогічною з попередніми ситуацією залишилися тут. Чоловік змушений був повернутися, а його родина чекає в Мукачеві на статус біженця уже 5 років. Як каже Ісмахам, яка за цей час встигла вивчити російську, від чоловіка досі жодної звістки. А в Сирії знову політичні негаразди та війна...
Усі ці люди чекають одного – необхідного документа від української влади. Та Київ його надавати не поспішає – загалом статус біженця отримує ледве 5% прохачів. За весь час незалежності нашої країни на Закарпатті його надали 35 іноземцям. Інших 5 тисяч, які подавали прохання, повертали додому, розповідає начальник Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області Ігор МИХАЙЛИШИН. З його слів, відтепер отримати статус біженця стане легше. Робити це дозволяє новий Закон "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Із липня минулого року значно розширено перелік умов, за яких надається захист, а також коло осіб, на котрих поширюється дія документу.
І. Михайлишин уточнює: скористалися новим законом і подали документи на отримання статусу біженця цьогоріч уже 45 осіб із Сомалі, Афганістану, Іраку, Сирії. Це менше, ніж у попередні роки, адже у 2007-му таких звернень було більше тисячі. Експерти пояснюють це кількома чинниками. Насамперед зменшенням обсягів нелегальної транзитної міграції через Україну, посиленням безпеки кордонів Європи, зменшенням попиту на робочу силу.



Тим не менше, непрохані гості й надалі прямують до Європи через наш край. Загалом на Закарпатті за 3 роки прикордонники затримали майже 7 тисяч нелегалів. За законом усі вони злочинці, й тому їх утримують саме у вищезгаданих закритих таборах. В області їх два – в Мукачеві та Перечині. Перший вміщає 210 чоловік. Проживаючих нелегалів годують бюджетним коштом, та цього мало, тому нерідко підключаться благодійники. А ще, як розповів в.о. директора пункту тимчасового утримання біженців Петро РОСОЛА, українці влаштовують дітей нелегалів у школи та навіть учать керувати автомобілем. "Вони ж люди, тому і відповідне ставлення потрібне", – зауважив він.
Відповідаючи на питання журналістів про подальшу долю тих, хто схоче залишитися жити на Закарпатті, І.Михайлишин розповів, що адаптуватися в нас таким біженцям доволі складно. "Навіть у школах у Мукачеві учні з Сирії чи Афганістану зіштовхуються з проявами ксенофобії. Сподіваємося, що з часом це зникне, – каже начальник Головного управління Державної міграційної служби. – Принаймні ми маємо розуміти, що за прогнозами фахівців, до 2025 року в Україні будуть жити 10 мільйонів іноземців".

Денис ФАЗЕКАШ, "Закарпатська правда"

 

15 квітня 2012р.