При думці про нині широко знаного і відомого не лише у Срібній Землі, а й в Україні та закордонні фольклориста, літературознавця, бібліографа, мистецтвознавця, педагога, заслуженого діяча мистецтв Івана Хланту у пам’яті моїй яскраво оживає першовереснева днина 1974 року. Ми, студенти першого курсу українського відділення філологічного факультету тоді Ужгородського державного університету, тихо сидимо, як мишенята, у маленькій аудиторії на третьому поверсі філфаку – зараз там біофак – і чекаємо академнаставника, хто опікуватиме нас. Ми – це своєрідна філологічна збірна України. На одне місце претендувало аж п’ятеро осіб. І ось ті щасливці, яким випало гризти граніт науки в місті над древнім Ужем.
05.05.2026, 10:03