Взуття на Перечинщині ремонтує "Чобіток"

Тут завжди можна побачити охочих клієнтів із кульками у руках, де ніщо інше, а взуття. Адже воно хай і поношене, і своє ніби віджило, мовляв, та його можна полагодити завдяки умінням і професійності відмінного майстра Євгена Макара. Бо саме він і приймає численні замовлення від людей і виконує ту роботу на совість.
А роботи у майстра – хоч відбавляй! То набійки міняє різного виду: поліуретанові, гумові, металеві, то підшиває потрібне взуття на спеціальній – універсальній машинці, підклеює, вшиває новенький «цібзер» тощо.
Пан Євген постійно усміхнений, життєрадісний і під рукою у нього є усе необхідне – від основного і до деталей.
– Виконую різні замовлення, до 30 людей обслуговую за день, – каже майстер. – Обслуговую цілий район, у тому числі, і місцеве населення.
– Кожного разу людей багато, і у кожного власний каприз, – відповідає чоловік. — Моїм завданням є вислухати людину, врахувати її побажання і в результаті уже виправдати її очікування, тобто полагодити необхідне взуття, як і належить.
Робота майстра є і дійсно виправданою сотнями відвідувачів.
– Хай деякі інструменти уже і застаріли та у роботі вони дуже надійні. Майже ніколи мене не підводили, – каже Євген Макара.
Майстерність пана Євгена, як уже досвідченого майстра, важко не оцінити хорошим відгуком. Пан Євген зізнається, що майже ніколи на його адресу не надходило ні найменших нарікань, щодо виконуваних замовлень. Кожен дякує чоботареві, із задоволенням оцінюючи результати його диво-рук.
За робочим місцем пан Євген у професійному одязі, його фартух сірого кольору є невід’ємним доповненням образу людини, якій довіряють найцінніше … взуття.
А найперше у цій невеличкій майстерні працював його дід – Іван Зозулич. Мудрий наставник. Біля нього і осягав ту життєву освіту, неабиякий досвід пан Євген – теперішній господар славнозвісного «Чобітка», із неабиякою репутацією.
Уже 12 років пан Євген іде слідом свого діда – неперевершеного майстра. Молоток, шило, ніж, спеціальна кісточка для намащування клею на взуття, закрійні ножиці, абразивні круги та ряд інших інструментів у професійній справі є його надійними «друзями». Кожному у помочі майстерний шустер зі своїм начинням.
Раніше майстрам-чобтарям власноручно доводилось виготовляти певні інструменти. На цей час їх можна дістати у магазині. До речі, у минулому, шило-гачок виготовляли зі сталевої шпильки, власноручно випилюючи на її кінці вушко.
А у майстерні – неабияка атмосфера. На стіні є образ Діви Марії, що доводить: пан Євген – людина побожна.
Чи не мільйон черевиків і туфель різного роду можна побачити на масивних дерев’яних стелажах в основній частині його майстерні. Тут, зазвичай, пан Євген приймає замовлення від людей, видаючи їм квитанцію при оплаті за надання відповідної послуги.
Розмовляючи із паном Євгеном, одна клієнтка зайшла до майстерні. Із сумки витягує пару туфель і просить аби їй поміняли каблук. У той же час інші клієнти забирають відремонтовані туфлі.
Щойно клієнти заходять у середину майстерні, їх видає гучний дзвінок. Його встановлено одразу при вході.
– Я працюю заради людей і мені дуже приємно, коли інші радіють моїй совісній праці, – наголошує майстер.
Пан Євген відзначає: – До мене приносять найвіджитіші туфлі, а забирають майже новенькі. До слова, одному чоловіку полагодив кожані сандалі, які той придбав ще за радянських часів. То були хороші сандалі на той час. Такі нові сьогодні і не купиш, у всякому разі вони коштуватимуть силу грошей.
Тож, у кого є взуття, яке необхідно полагодити, мерщій несіть його до Перечинської майстерні.
За матеріалами сайту uzhgorodka
До теми
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
- Сьогодні на Закарпатті стартує Український тиждень імунізації
- Михайло Маркович: «За старими фотографіями — велика історія і зниклий світ, який треба відкривати»
- «Велика Паладь-Нодьгодош»: перше відкриття прикордонного КПП за 20 років. Як працюватиме і розвиватиметься новий пункт пропуску на Закарпатті?
- Плямисті олені, 57 гектарів і пантокрин: ферма, якої нема більше ніде в Україні
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
- Закарпаття спільно з Румунією та Угорщиною організує освітні заходи для школярів та вчителів
- “Вуйко Еко”: як ветерани Вуйко, Грузин і Директор на Закарпатті крафтовий бізнес започаткували
- Нести вантаж війни легше удвох: історії любові й боротьби
До цієї новини немає коментарів