Едмунд Бачинський із закарпатського Середнього повинен був стати наступником Еде Егана

Її метою було покращення занедбаного й відсталого економічного стану нашого краю часів Австро-Угорщини шляхом інтенсифікації землеробства, тваринництва, розвитку кооперацій, споживчих і кредитних спілок, банків, ремісничо-кустарних промислів. Реалізацією цих планів і займався Е. Еган, куратор Експозитури для гірських районів (орган влади, що здійснював завдання акції), що була створена у 1897 році в місті Мукачеві. Допомагали йому в цьому й греко-католицькі священики, які як ніхто, були приближені до простого люду. Один із членів даної конфесії, представник славетного роду священників Бачинських був Едмунд Едмундович (Євген Євгенович) Бачинський, авторитетна людина енциклопедичних знань. Він був не тільки радником, але й  міцною опорою для Егана. Саме його, Едмунда Бачинського, Еде Еган запропонував призначити своїм наступником, щоб продовжити гуманітарні справи в «Русинській (рутенський) акції». Так сталося, що по дорозі до Е. Е. Бачинського в Середнє  20 вересня 1901 року Еган був важко поранений. Через дві доби він помер. Не менш загадковою  і трагічною була й смерть Едмунда Бачинського, похорони якого відбулися 29 липня 1903 року. Про це повідомив його перший біограф, майбутній президент Карпатської України – Августин Волошин у «Місицеслові» за 1904 рік.

Едмунд Едмундович (Євген Євгенович) Бачинський народився в селі Голубиному на Свалявщині 14 квітня 1845 року в родині ужанського архідиякона. Він закінчив на відмінно гімназію в Ужгороді. Відтак поступив у віденську духовну семінарію святої Варвари, яку закінчив у 1866 році, а у 1871-му ще й юридичний факультет Віденського університету. У тому ж році відвідав для лікування всесвітньовідомий курорт у Баден Бадені, де випадково знайомиться с графом Мілютиним, рідним братом тодішнього впливового воєнного міністра Росії – Дмитра Мілютина. Саме він запропонував молодій обдароній людині, знавцю кількох європейських мов, поїхати з ним в Росію, щоб стати домашнім вчителем свого єдиного сина – Георгія. Запрошення було прийняте. Цю посаду Едмунд (в Росії він став Євгеном) займав майже вісім років. А згодом за рекомендацією  графа переходить до родини настоятеля Московського учбового округу князя М. П. Мещерського, який був далеким родичем письменнику Л. М. Толстому. Тут він виховує синів князя – Олександра та Петра, а згодом стає керуючим його великого маєтку. До слова, в домі Мещерських, де він користувався великою повагою і довір’ям, були живі спогади про корифеїв російської культури. Видатний історик та письменник Карамзін був дідом глави родини, матір останнього, Катерина Миколаївна (донька Карамзіна), добре знала Пушкіна, Гоголя, інших відомих літераторів. Господарка дому, правнучка великого державного діяча ХVІІІ століття М. І. Паніна – володіла величезним архівом. Сам Е. Е. Бачинський також збирав рідкі книги та рукописи, додому на Закарпаття у 1895 році він привіз рукописи О. С. Пушкіна та М. В. Гоголя, а також Указ Катерини ІІ з її власним підписом. Не задовго до смерті  передає свої скарби близькому родичу Юліану Степановичу Бачинському (1885-1973). Автору пощастило дослідити їх долю. Рукопис Пушкіна згинув десь на початку 30-х років ХХ ст, коли був переданий власником на зберігання в «Русский Народный архив» товариства Духновича в Ужгороді, а доля гоголівського рукопису, перекладу п’єси з італійського «Дядька в затрудительном положении», досліджена мною до 1945 року. Щодо катеринівського указу, то знайшов його у фондах Державного архіву Закарпатської області, коли працював в цьому закладі.

Дослідників творчості Л. М. Толстого не оминуло його листування з Е. Бачинським. Вперше її дослідив ужгородський краєзнавець Юрій Качій, якого автор вважає своїм вчителем, у статті  «По следам писем Льва Николаевича Толстого. (О переписке  писателя с Е. Бачинским, жителем Середне Ужгородського р-на) – «Закарпатская правда», 11 июня 1965 года (Русский выпуск). У публікації, зокрема, йде мова про те, що частина книг і паперів Е Бачинського зберігалася на Закарпатті. І серед них також дорогоцінні рядки, написані рукою Л. М. Толстого. Їх зберіг середнянський вчитель-пенсіонер Г. О. Черницький. Саме у нього зберігався лист від 30 липня 1874 року, в якому літературний геній  просив Е. Е. Бачинського знайти в Закарпатті вихователя для своїх дітей: «Мне нужно к моим двум старшим сыновьям  (11 и 8 лет) воспитателя. Нет ли  из ваших соотечественников знакомых вам людей, которые бы захотели принять это место?».

Повернувшись на батьківщину заможною людиною, Едмунд Бачинський придбав житло у Середньому, де купує велику земельну ділянку на навколишніх схилах, вирощує виноград елітних сортів. З власного винограду давить вино. Його взірцеве господарство славиться по всій окрузі. Нарешті, одружується на місцевій небагатій дівчині, але діточок Бог не дав. Саме в цей час зближається з Е. Еганом, з яким часто спілкується, надає йому вагомі паради щодо покращення життя місцевого русинського населення. Часто виїжджає з ним у віддалені гірські куточки нашого краю. Августин Волошин писав в автобіографічному нарисі про нього: «Співпрацював він з Еганом, а після його смерті мав би продовжити його справу в так названій  «рутенській акції». Тому була загадковою його смерть. Свій головний біль він лікував обливанням холодною водою біля колодязя, а смерть наступила від того, що внаслідок удару по голові впав у колодязь, де й знайшли його вже мертвим». Ужгородське угорськомовне греко-католицьке видання з приводу трагічної смерті Е. Е. Бачинського писало: «Небіжчик був людиною рідкісної культури і великої вченості».

Є повір’я, що на його могилі побував князь Мещерський, він довго молився, а потім поцілував металевий хрест. Перед від’їздом подарував родині Е. Бачинського 3000 рублів, щоб звели над могилою каплицю. Автор обслідував цю каплицю (на фото), яка опікується римо-католицькою громадою селища, і виявив, що ніякого поховання там немає. Надмогильний металевий хрест (на фото) побачив поруч з каплицею. На жаль, табличка з прізвищем похованої там людини, не збереглася. Тому, можна тільки припустити, що там похований Е. Е. Бачинський.

Автор висловлює свою щиру подяку Івану Бачинському, якій надав документи та матеріали з родинного архіву. Едмунд Бачинський був дядьком його діда Андрія Степановича Бачинського (1901-1988). До слова, донька моєї дружини – Ірина, приходиться троюрідною сестрою Івану Бачинському. От такі перипетії життєвих доль.

Валерій Разгулов, історик-краєзнавець