В Ужгороді відійшов у позасвіти професор Михайло Сюсько

Відходять велети, назавжди полишають нас… Учора, 22 лютого, на 81-му році життя завершив свій земний шлях Михайло Іванович Сюсько – доктор філологічних наук, професор, який майже півстоліття пропрацював в Ужгородському національному університеті.

Життєвий шлях М. І. Сюська є прикладом для наслідування сучасній молоді. Юнак із гірського Голятина проторував упевнено свою помітну стежку в науці – став доктором філологічних наук, професором, Заслуженим професором Ужгородського національного університету. Багато років мудро керував кафедрою української мови, був деканом філологічного університету. Очолював спеціалізовану раду із захисту дисертацій, завдяки йому кафедра української мови має у своєму складі висококваліфікованих фахівців – кандидатів та докторів філологічних наук. М.І. Сюсько керував сотнями дипломних та курсових робіт, став наставником для шести аспірантів, які успішно реалізували себе, захистивши кандидатські дисертації. Це знаково, що завдяки тому, що Михайло Іванович прищепив молоді любов до наукових пошуків, його учні працюють над докторськими дослідженнями, а один із них уже став доктором філологічних наук.

Глибокі наукові розвідки М.І. Сюська у галузі діалектології, ономастики, історії мови тощо мають широке міжнародне визнання, вони органічно влилися у фундаментальні університетські дисципліни, за якими здобувають гуманітарну кваліфікацію студенти вишів усієї України.

Кандидатську дисертацію на тему «Система іменних частин мови у говорах Закарпатської області» М.І.Сюсько захистив у 1969 році, а докторську «Сучасна українська народна зоонімія (зоонімікон українців району Карпат)» – у червні 1991 року в Новосадському університеті колишньої Югославії. Доцент із 1974 року, професор із 1995 року, а з грудня 1993-го – академік АН Вищої школи України (відділення філології та мистецтвознавства).

Професор із Міжгірщини підготував до друку два лінгвістичні атласи та словник зоонімів українців району Карпат, написав десятки офіційних відгуків на автореферати докторських і кандидатських дисертацій, виступав офіційним опонентом.

А скільки студентів слухали незабутні лекції Михайла Івановича! Складний матеріал він викладав просто й дохідливо – так, що все запам’яталося надовго. І яку б дисципліну не викладав професор – це завжди по-справжньому науково. Михайло Іванович по-батьківськи піклувався про кожного студента. Особливо це стосувалося дітей горян-земляків. Знаючи, як непросто навчатися дітям із гірських районів, він завжди сприяв, проводив додаткові консультації, тлумачив незрозуміле. Важко підрахувати, у скількох юних душах запалив Михайло Іванович любов до рідного слова, скільки випускників університету з теплотою згадують його.

Його виступи на численних наукових форумах нікого не залишили байдужим, у них він накреслював горизонти нових мовознавчих досліджень, привертав увагу до проблем, пов’язаних із Закарпаттям.

Михайло Іванович був прекрасним главою гарної родини – добрим чоловіком, батьком, дідусем, понад усе він ставив інтереси найрідніших людей.

Спасибі, Вчителю, за мудру науку. Спочивайте з Богом. Ви назавжди у вдячній пам’яті Ваших вихованців, колег, друзів, усіх, хто знав і глибоко шанував Вас.

Вічна Вам пам’ять і блаженний спокій, незабутній Михайле Івановичу…

Кафедра української мови, весь колектив філологічного факультету УжНУ, Медіацентр УжНУ

  Надіслати другу