Чи мистецтвом єдиним повниться життя закарпатських митців

Чи мистецтвом єдиним повниться життя закарпатських митців
Веслування на каное, декоративні овочі та домашні тварини

 

Чим любили займатися відомі закарпатські художники, окрім малювання?

Спорт, музика, подорожі й навіть політика – закарпатські митці, як-от Йосип Бокшай, Адальберт Ерделі, Федір Манайло, Андрій Коцка, окрім малювання, мали чимало захоплень. Про них варто дізнатися, аби краще зрозуміти життя художників. Ми проаналізували чимало інформації про наших класиків, аби довідатися про їхні захоплення. То ж чим любили займатися художники?

Подорожували: від Румунії до Фіджі

Отримати купу вражень та набратися натхнення, сидячи на місці, практично неможливо. Тому багато закарпатських класиків постійно їздили в різні місця та країни. Так, однією з головних розваг живописця, класика закарпатського малярства ХХ століття Гаврила Глюка були саме подорожі.

Навіть попри те, що за своє життя встиг пожити у трьох столицях – Будапешті, Бухаресті та Кишиневі – митець, як тільки випадала зайва година, сідав у свій американський автомобіль «Віліс» та їхав вивчати закарпатські (Міжгірщина, Великоберезнянщина) та румунські гірські села.

Особливо любив подорожувати і «нелюбимий» радянською владою «шістдесятник», художник-авангардист Ференц (Ічи) Семан. Він двічі пішки (!!!) обійшов усе Закарпаття. Більше 100 разів був у Москві, а також у Єревані, Тбілісі, Санкт-Петербурзі, Ризі. В 1988-му році нарешті відправився у США. Міг би і раніше, адже до того часу йому 6 разів родичі надсилали запрошення.

А ось народний художник УРСР Антон Кашшай більше любив виїжджати за межі СРСР. Свого часу він отримав хорошу стипендію від Академії мистецтв і використав її саме на подорожі. Окрім країн соцтабору, він побував у Франції, Італії, Норвегії, Канаді, Японії та навіть на далеких островах Фіджі.

Живописець Василь Бурч поїхав ще далі – у Африку. Любив подорожувати і один із основоположників закарпатської школи живопису Адальберт Ерделі. Він був постійним гостем європейських країн. Як і його соратник, народний художник Йосип Бокшай. І для обох було величезною трагедією закриття кордонів, коли територія Закарпаття відійшла до УРСР.    

Музика та книжки

Захоплювалися митці й музикою. Так, Василь Бурч був диригентом хорових колективів, оркестрів, грав на скрипці та мав чудовий голос. Гарно співав і народний художник України Ернест Контратович. Він був хорошим тенором, його навіть запрошували у молодості у Прагу в консерваторію. Любив співати «Взяв би я бандуру», «Ой у лузі червона калина». Любив музику і Адальберт Ерделі. Він грав на скрипці, на роялі та на віолончелі, з останньою навіть грав в Сигітському оркестрі (Румунія).

Художник-живописець Йосип Бабинець не тільки захоплювався музикою, а й танцював у Заслуженому закарпатському народному хорі. 

А ось Йосип Бокшай віддавав перевагу книжкам. Як і народний художник України Василь Габда. Останній взагалі був фанатом і часто читав до 4-5 ранку. Це настільки ввійшло в звичку митця, що без книги вже не міг заснути, тому доводилося пити снодійне.

Футбольні фанати  

Чимало митців захоплювалися спортом. Наприклад, Йосип Бокшай кожні вихідні ходив на матчі футбольного клубу «Русь» (Ужгород). Це була його пристрасть, він не пропускав їх ігри. Його вподобання поділяв і Ернест Контратович. Він сам колись грав – «босим і з верховинцями».  У одному інтерв’ю він розповідав, що ходив на стадіон дивитися на ужгородських футболістів навіть у дощ. «Мені дуже приємно, коли наші виграють, а якщо не виграють, то не біда, самі винні. Футбол єднає людей», говорив він.     

Проте митці не лише дивилися, а й самі займалися спортом. Так, Василь Габда був запеклим спортсменом. Любив кататися на лижах та міг вибратися на них, наприклад, на якусь карпатську вершину. А ще грав у теніс, завдяки цьому, подейкують, й мав успіх у дівчат.

Захоплювався бігом і народний художник України Юрій Герц. Він любив бігати на стадіоні, коли служив в Ужгороді. А живописець Шандор Зіхерман серйозно займався боротьбою – на початку 1950-х навіть став чемпіоном України з греко-римської боротьби. Щоправда, займався лише до 20 років: заради досягнення  мети тренувався по 10 годин на день.

Спортивним можна назвати і художника, пейзажиста Адальберта Мартона. Влітку він часто їздив на велосипеді – малювати етюди. Якщо після дощу піднімалася вода на Ужі, то сідав на каное. Як тільки річка покривалася льодом – ставав на ковзани. А ще любив грати у шахи. Наприклад, із Г. Глюком та іншими художниками.

Захоплювалися митці й вивченням мов. Для художників не було проблемою володіти кількома мова. Зокрема, Адальберт Ерделі знав шість мов, а Ернест Контратович – п’ять. А художник Василь Бурч досконало знав латину.

При владі

Займалися художники і громадською роботою. Зокрема, великим громадським активістом був Йосип Бокшай. Брав участь у роботі Руської народної ради, у заснуванні Просвіти (1920), в організації творчих виставок у рамках клубу художників Підкарпатської Русі (1921). Окрім того, корифей закарпатського живопису був одним із засновників Закарпатської обласної організації Спілки художників Закарпаття в 1946-му році. Йому в цьому допомагали Адальберт Ерделі, Федір Манайло. Останній також був дуже активним, допомагав у створенні на Закарпатті картинної галереї, Будинку народної творчості, музею народної архітектури і побуту. Свою позицію постійно висвітлював у ЗМІ.

Були художники і при владі. Зокрема, скульптор-різьбяр, народний художник України Василь Свида був депутатом Верховної ради УРСР, Закарпатської обласної та Ужгородської міської ради народних депутатів. Кілька разів обирали депутатом до міської та обласної рад Антона Кашшая. Обидва, до речі, не один рік очолювали художницьку спілку.

Від диньок до йоги

З поміж інших хобі закарпатських митців можна розповісти й про такі. Зокрема, Юрій Герц вирощував виноград у себе на дачі. Любив квіти та дерева і Адальберт Ерделі. До слова, він так свого часу захопився ботанікою та хімією, що був навіть лаборантом при професорові природознавства в Сигітській учительській семінарії. 

Захоплювався овочами і Федір Манайло. Щоправда, вирощував їх не для споживання, а для…декоративних функцій. Художник вирішив відродити давно забутий вид народної творчості - декорування диньок. Слід додати, що це їстівний сорт овочу, він слугував здавна переважно іграшкою для дітей. Ф, Манайло вивчив техніку вирощування та догляду за динями, а ще спосіб розпису. Цьому заняттю він присвятив два роки свого життя. Диньки росли у нього в саду, пізніше – в городі. Тільки вони виростали художник наносив на поверхню рисунок гострими різчиками. Динька продовжувала рости, подряпини загоювалися і ставали рельєфними лініями. Рисунок змінював масштаб і пропорції, колір і фактуру. Зміст зображень глибоко народний: обряди, костюми, речі щоденного вжитку. Ці твори – унікальні витвори декоративно-прикладного мистецтва. Митець мав цілу колекцію. Потім у висушених диньках зберігали мед та олію.

Оригінальне хобі було й у відомого «шістдесятника» Павла Бедзіра. Він захоплювався азійською філософією. Спеціально вивчив угорську, аби читати відповідну літературу, яка не видавалася в СРСР. Любив йогу та медитацію – ці захоплення стали його духовним стрижнем та інструментом самовдосконалення.

Хтось із закарпатських класиків любив домашніх тварин. Зокрема, Адальберт Ерделі  мав удома кілька кішок та собак, із якими любив навіть поговорити. Собак возив на авто купатися на річку.

Любила домашніх тваринок і видатна художниця Єлизавета Кремницька. Вона могла підібрати собаку безпосередньо на вулиці й доглядати за нею.

А Ернест Контратович на полюваннях, на які часто в дитинстві ходив із батьком, принципово відмовлявся стріляти у тварин і просто спостерігав за ними.

Незвичне для митця хобі було у живописця-пейзажиста  Віталія Звенигородського – він любив ремонтувати техніку. В шостому класі сам реконструював старий радіоприймач.

Незвичним на ті часи було захоплення Андрія Коцки. Художник захоплювався фотографією. Фіксував на фото сюжети з життя селян: побутові сценки, худобу, підмічав неповторний стан природи, її красу. І не тільки фотографував, а й сам обробляв світлини.

Василь Свида же замолоду вмів вишивати – і вишив собі кілька сорочок, які зберігаються у сімейній колекції. В одній із них і похований. А Адальберт Ерделі навпаки – купував сорочки. Згідно з розповідями, у нього їх було кілька десятків – митець, попри важкий фінансовий стан, намагався слідкувати за модою.

Були у митців і шкідливі звички. Йосип Бокшай, наприклад, не розставався зі своєю люлькою.

Багато палив і Ерделі. Курив сигари – їх привозили митцеві аж з Мукачева. Був фанатом цигарок і Ференц Семан. За словами очевидців, він за добу випалював 2 пачки цигарок без фільтру. А ще паралельно випивав 7-8 чашок кави на день.

Але, без сумніву, і сенсом життя, і найбільшою любов’ю, і неймовірним світом усіх названих митців було мистецтво. І саме завдяки цьому ми сьогодні маємо можливість милуватися неймовірними творами мистецтва, і гордитися земляками, які прославили Закарпаття на весь світ.

За матеріалами Дениса ФАЗЕКАШ, © Культурно-мистецька фундація Brovdi Art

 

20 липня 2018р.

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*