Закарпатські бджоли – не так кондитери, як фармацевти й косметологи (ФОТО)

Закарпатські пасіки стають туристичними атракціями. Місцеві бджолярі виготовляють не тільки мед, але й оздоровчі та косметичні продукти, а ще пропонують… поспати у вулику.

Смачна «аптека»

«Бачите, бджола виписує у повітрі вісімку або ж знак безкінечності. У танці зашифрована відстань до гарного медозбору і його розташування. Так бджола-розвідниця повідомляє своїм колегам, куди летіти до квітів по нектар і пилок», — пасічниця Людмила Переста розповідає про знаменитий бджолиний танок.

Спостерігати «бджолину самбу» та інші цікавинки маємо змогу не на пасіці, а у «Медовому домі» в Мукачеві. «Бджолина крамниця» оснащена оглядовими вуликами: у відвідувача ракурс навіть кращий, ніж у пасічника, котрий здебільшого бачить помешкання бджолиної сім’ї тільки згори. А тут нам видно, як працьовита комашина родина сама набудувала рамки зі стільниками і як триває робота з їх наповнення й обслуговування. Усе згідно із чітким розподілом ролей: є бджоли-розвідниці, є ті, хто дбає про порядок у вулику, хто вентилює приміщення, є ті, хто рейс за рейсом носять нектар і пилок, й от бачимо, як одна працівниця саме прибула із корисним «вантажем»…

Обидві пасіки Перест розташовані у віддалених селах під лісом, і бджоли збирають мед тільки з дикорослих квітів. До слова, бджіл на Закарпатті не торкнулася та біда, що була в центральній Україні, де тисячі бджолородин потруїлися через те, що пасічників не попередили про хімічну обробку полів і вони не зачинили вулики (до слова, дехто звинувачує в трагедії і використання контрабандних, не сертифікованих, пестицидів). «Дикий» медозбір і врятував карпаток – представниць особливої породи, що вирізняється сумирністю і працелюбством.

«Так, нашого, карпатського меду не дуже багато. У нас інші медозбори – нема великих посівів, до прикладу, соняшника чи гречки. Але цей мед надзвичайно цінний за своїм складом, адже медозбір здебільшого з гірського різнотрав’я», — говорить пасічниця. Бджолярством родина Перест зайнялася в буремні 90-ті. Тоді це був експеримент, але все вдалося, і нині родина належить до найвідоміших пасічників Закарпаття, а «Медовий дім» – до туристичних родзинок. Раніше постійно брали участь у фестивалях, тепер же туристи самі приходять до «Медового дому» по мед і бджолині смаколики та – ліки. «Зроблено з любов’ю» – це точно про ці продукти.

«Як бачите, у нас тут не тільки мед, – розповідає Людмила Переста. – Наші продукти більше не як смаколики, а радше оздоровчі продукти. Хоча от авторський «шоколадний мед» належить передусім до категорії ласощів. Як його, так і всі інші продукти, роблять за власними рецептами, які розробляли довго й експериментально. Пам’ятаєте, як у казці, “і я там був, мед-пиво пив”? От це і є ті самі питні меди, які нічого спільного з горілкою не мають. Творимо їх на основі природного зброджування меду за доволі складною й тривалою технологією. Виготовляємо авторські напої: медовуху на лісовій малині, а ще на чорній смородині й вишні. А медовий бальзам настоюємо на молодому волоському горіху, зібраному до свята Петра і Павла, та додаємо букет спецій. І, так, відверто – це наша гордість».

Вигадали бджолярі й цукерки «прополіски» – льодяники, помічні при болі в горлі. Загалом у «Медовому домі» палітра оздоровчих засобів, виготовлених у вулику, що його можна вважати такою собі фармацевтичною фабрикою, налічує кільканадцять позицій. Пилок (натуральний мультивітамін), маточне молочко (екстрапоживна речовина), прополіс (природний антибіотик), настоянки та медові суміші на їхній основі, забрус й інші специфічні продукти, як от бджолиний підмор та засоби з личинок воскової молі і трутневих личинок… Такий перелік робить «Медовий дім» ще й такою собі спеціалізованою «аптекою». Але, звісно, Перести ставляться до цієї справи коректно. «Ми – не лікарі й не апітерапевти (медики, які здійснюють лікування бджолами). Ми – бджолярі, і подаємо інформацію про користь продуктів бджільництва, утім, нічого нікому не призначаємо», – наголошує пасічниця.

«Поцілунок бджілки» — для краси

Віднедавна тут пропонують ще і медову косметику. Точніше, косметику зі бджолопродуктів, адже використовують у виробах максимум корисного, подарованого бджолами. За цю лінію відповідальне молодше покоління родини пасічників. Донька Василина, повернувшись із навчання за кордоном, узялася розвивати лінійку під ніжною назвою «Поцілунок бджілки». Разом із мамою експериментують, і результатами стають косметичне мило з прополісом і пилком, креми на основі воску, збагачені бджолопродуктами й ефірними оліями, й оздоровчий засіб – спрей для носу від нежитю з оліями звіробою і шипшини, на основі того ж прополісу.

«Починали ми з того, що варили з воску і прополісу мазь, яка дуже добре загоює рани й подразнення. Працювали якось взимку на ярмарку і від холоду та вітру потріскалися губи, от я і помастила маззю вуста. Дуже швидко допомогло, все заживило. Так і виникла ідея зробити бальзам у маленькій баночці, яку б зручно було б носити в косметичці. Почали експериментувати, використовуючи лише натуральні інгредієнти, без штучних загущувачів чи ароматизаторів. Там лише кілька складників: віск, мед, прополіс й ефірні олії. Тепер маємо і крем для рук, який теж добре загоює і живить».

«Зробили й крем для обличчя з додаванням маточного молочка, вітамінів, алое вера і цінних олій, які підтримують пружність шкіри. Нам важливо, щоб окрім ефективності засіб був приємним: гарно всотувався в шкіру, не лишав плівочки і, звісно, мав гарний аромат. Щодо мила, то нашим принципом є таке ж: жодних барвників і ароматизаторів, зате – натуральні інгредієнти, наприклад, обліпихова олія, липа, натуральне какао, кориця і, звісно, багато бджолопродуктів», — розповідає Василина.

Добрий мед дешевим не буде

Не можемо не зачепити тему продажів меду в туристичних місцях Закарпаття, де бувають і «меди» зі «спецефектами», наприклад, чи не всіх барв веселки. Пасічниця усміхається і розповідає: самі виготовляли «зелений мед» до Дня святого Патріка і довго шукали природну речовину, котра б дала колір. Пробували алое, але не отримали ефекту, і зупинилися на молодій весняній зелені, як от петрушці, та й так не мали смарагдового відтінку. Відповідно ставляться до кольорових «медів», якими на Закарпатті промишляють в туристичних локаціях: кажуть — це просто сироп із гілочками рослин і барвниками, непорядно таке називати медом, бджола там і поруч не пролітала. «От бачите – ми роками колекціонуємо меди з інших країн (показує на полички у формі стільників, заповнені симпатичними баночками), і ніде нема яскравих кольорів, лише всі відтінки бурштину: від молочного до коричневого». Так, буває мед ялівцевий, бо і хвойні дерева теж «цвітуть», але цього меду настільки обмаль, що лишиться хіба для родини пасічника і його друзів. І точно цей мед не буде яскраво-зеленим.

«Так, це правда, що визначити натуральність меду можна лише в лабораторних умовах. Інші “польові” методи не дадуть результату, хіба інколи можуть сказати про насиченість меду водою — зрілість. Тож, вибираючи мед, я раджу брати в перевіреного пасічника – лише так будете певні», — каже Людмила Переста.

Нині у «Медового дому» клієнти в різних куточках України, серед яких багато постійних, і, так, часто відправляють мед навіть у традиційно «медові» регіони, як от Полтавщину. «Смакує там наш карпатський мед!», — усміхається бджолярка. Наголошує, що більшому попиту заважає ціна медових продуктів, які ну просто не можуть бути дешеві. Принагідно говоримо про вартість. «Якось так стається, що у нас ціна літра меду наближається до ціни десяти літрів бензину. До речі, саме стільки пального спалюємо щодня, їдучи на пасіку в село. Зараз, звісно, дещо не дотягуємо до такої ціни, бо вже занадто дорого, але протягом усіх років було приблизно так. Ніколи мед не був дешевий. Податки платили медом, але з меду податку не платили. Здавна він прирівнювався до золота, і смакували медом заможні люди, шляхта. Зараз, враховуючи рівень доходів, не всі люди, які б хотіли меду, можуть його собі дозволити і не вважають продуктом першої необхідності. Та і з лікувальною метою – воліють придбати таблетки, які одразу знімуть симптоми, а не регулярно споживати бджолопродукти для профілактики», — підсумовує пасічниця.

Окрім дегустацій меду та бджолопродуктів, у «Медовому домі» відбуваються лекції про бджіл; дорослих і дітей знайомлять із маленьким, але цікавезним світом вулика, а значить – вчать поважати природу. «Під час лекцій бувають і смішні моменти. Розповідаємо дітям про трутнів, які буцімто нічого не роблять у вулику, хтось із малих вигукує: “Ну просто як мій тато!”. Посміялися. Пояснюю дітям, що тато, певно, все ж таки ходить на роботу… Але, знаєте, якби ми працювали як бджоли, думаю, не витримали б того темпу», — каже пані Людмила. Утім, схоже, родина Перест працює не менш інтенсивно за кожну бджолину сім’ю, та й мають ще чимало ідей про смачні й корисні продукти з вулика: вистачало б часу втілити…

Гірська пасіка – центр позитивної енергії

«Ми багато чого можемо навчитися у бджіл! Але, так, ми не змогли б працювати настільки інтенсивно! Адже робоча бджола в сезон живе лише 34 дні!» — підтверджує слова пані Людмили колега з гірського села Колочава, що на Міжгірщині — бджоляр Олександр Шимоня. «Бджоли ніколи не впустять до вулика чужака-злодія. На вході у вулик є сторожі. Якщо квола бджілка заходить – її впустять, якщо несе нектар – впустять, навіть чужих, але агресивно налаштовану комаху – ніколи. От цьому і людям би повчитися. Як і гармонії», — каже господар високогірної пасіки, який вважає своє бджолине царство центром позитивної енергетики.

Пан Олександр «озброюється» димарем, аби відкрити вулик і побачити, як наґаздували (нахазяйнували – прим. авт.) бджоли-трудівниці. «Он подивіться: наша бджолина сім’я. Як відкачав мед, ставлю їм на рамки часник або ж чистотіл – ці рослини мають багато фітонцидів, так роблю профілактику проти хвороб. Погляньте, які вони спокійні. Міг і без димаря обійтися: карпатки – винятково мирні комахи. У мене бджоли і ситі, тож точно не агресивні, та і з гостями на пасіці лад. Вони відчувають енергетику. Якщо людина недобре налаштована, знервована, то краще сюди і не йти – можуть і вжалити. Але я от приходжу заклопотаний, проводжу з ними 20 хвилин, працюю, і – як відпочив. Вважається, що пасіка з 50 сімей благотворно діє на людину в радіусі 200 метрів. А я ж у самому епіцентрі!» — усміхається пан Олександр.

Пасічник показує великий стільник: «Це – медово-пергова рамка. Перга – то як хліб бджолиний, цінний набір мікроелементів. А те, що блищить у чарунках –нектар, він стане медом». Бджоляр розповідає, як узимку захищає родини, яким найбільше загрожує вологість – ставить подушки із сучасним наповнювачем, який пропускає вологу, але лишає тепло: «За зиму бджолородина може випарувати 15 літрів води, і найгірше так закоркувати вулик, щоби вони запарилися, то біда буде. А так вони у нас спокійно зимують у вуликах».

«Пасіка притягує дуже багато позитивних людей. От ніби зводить нас із цікавими і добрими особистостями, це постійно так – ми часто дружимо з нашими гостями. Зараз у нас оздоровлюються вчительки – учасниці всеукраїнського семінару про новації в освіті, що триває в Колочаві. Мають нагоду і відпочити: ідуть до нас спати у вулики, оздоровлюють нервову систему. Маю уже три вулики-лежанки. Таких поки в Україні ніде нема, вони з вертикальними рамками, шість бджолосімей у кожному вулику, тож людину лікують одразу 300 тисяч бджіл! Починав я з вуликів-лежанок на три бджолині родини. Цю конструкцію розробив також сам (пан Олександр – і фаховий столяр, – прим. авт.)».

Солодкі сни … у вулику

«Бджолотерапія помічна передовсім для нервової системи. Це не так лікування, як оздоровлення. Не треба казати “я хворий, я лікуюся”, краще говорити “оздоровлююся, буду здоровий” — орієнтуватися на позитив», — каже бджоляр. «Під час відпочинку у вулику заспокоюється нервова система, покращується кровообіг, знімаються так звані “блоки”, затиски, а значить організм починає й самооздоровлюватися. Бджоли ж своєю енергетикою, вібрацією допомагають, а ще це ароматерапія. Американські дослідники стверджують, що біополе людини посилюється вп’ятеро після сну “на бджолах”. Наші гості кажуть, що “як на світ народилися” – хочеться жити і творити, зникає апатія, з’являється натхнення! От і ми з сім’єю таке практикуємо, коли встигаємо. Мушу сказати, що мені такі цікаві сни сняться, коли лежу у вулику!».

…От і психологиня пані Оксана, яка годину відпочивала у вулику-лежанці, просто сповнена позитивом: «Враження – неймовірні! Від цієї вібрації, цих ароматів – так спокійно на душі. Одразу заснула, бачила особливі сни, які тепер буду розшифровувати! А ще як смачно тепер пахну медом!».

Пасіка родини Олександра Шимоні – як міні-оздоровниця. Гостей тут полікують сном у вуликах, запропонують мазі на основі прополісу, які добре відновлюють шкіру й допомагають суглобам, пригостять цілющою водою з медом і домашнім фруктовим оцтом, а ще авторським вином, ще й із гірськими ягодами… Бджоляр вважає, що й сама пасіка – уже терапія, а тим паче гірська, з незабутніми краєвидами Колочави й чистим повітрям. Бджіл же пасічник Олександр Шимоня вважає дивом природи і, до слова, спростовує непотрібність трутнів: «Вони виконують роль запліднювачів, це важливо, і дбають про генетичне різноманіття бджолиних родин. А ще ж ніким не досліджена роль трутнів у, скажімо, збереженні мікроклімату вулика, а я певен, що вона значуща. Природа – розумна, тут нема зайвого, а тим паче у вулику! Тут – усе досконале. І – готове допомагати людям!».