Нотаріус закарпатської Сваляви своє діло робить вміло й професійно!

Люди цього фаху, починаючи з 2010 року, ось уже восьмий раз 2 вересня відзначатимуть  День нотаріату, який, враховуючи значення цієї інституції у розбудові демократичного суспільства, було започатковано відповідно до Указу тодішнього глави держави В. Ющенка, а Закон України „Про нотаріат” почав діяти ще раніше – у 1993 р. Його важливість важко переоцінити, бо фактично він зробив колосальну справу, змінивши організаційну структуру побудови нотаріату в країні. Нижче – коротенька розповідь про людей і професію, яким, звертаючись до державної нотконтори, фактично даємо мандат власної довіри. Принагідно зауважимо, що сьогодні Президентом нотаріальної палати країни, у складі якої майже 7000 (близько 784 державних й коло 5520 приватних) нотаріусів і яка має статус самоврядної професійної організації, є Володимир Марченко. Підпорядкована вона Міністерству юстиції, а в регіонах – Головним його теруправлінням (у Закарпатській області, де діє 16 держнотконтор і працюють 154 приватні нотаріуси, ця місія покладена на начальника відділу нотаріату крайової юстиції ОДА Юрія Михайловича Савчука).

Отже, розпочнемо із загальної інформації. Зокрема, адресу Свалявської державної нотаріальної контори, що у райцентрі розміщена на вулиці Духновича (поряд із міськрадою та районним судом), знають як мешканці міста, так і сіл – від Березників і аж до Оленьова та Сускова й Сасівки. Віднедавна установу, де тридцять років на правах „начальниці” працювала на сьогодні вже покійна Світлана Михайлівна Гуледза, очолює толерантна, неупереджена, ввічлива та коректна Олена Олександрівна Дядюша.

Діловий портрет цієї жінки буде неповний, якщо не сказати про інші її позитивні моральні риси: привітливість, точність, принциповість, серйозність і відповідальність. І хоча читачі вже знайомі з цим прізвищем, адже пані Олена досить часто друкується на сторінках закарпатських тижневиків, ми сьогодні розповімо про цю службу дещо ширше. Та й підстава є вагома – першої вересневої неділі у державі вітатимуть „хранителів” нотаріальних таємниць, своєрідних їхніх опікунів, які своїми підписами засвідчують факти, описи, справжність копій тих чи інших офіційних паперів тощо.

Слід сказати, що нотаріальний стаж цієї енергійної, активної й знаючої жінки „відраховується” із 2008 р. Справа в тому, що приватним нотаріусом, після здобуття двох вищих освіт (у Львівському „політесі” та на юрфаці УжНУ), у нотаріаті Свалявського району працювала п‘ять літ – із 2013 р. Отже, досвід, знання, уміння, отримані у житті та на практиці, має помітні. Не зайвим буде сказати, що кожного дня, крім нотаріальних дій, Олені Олександрівні доводиться консультувати свалявців за програмою МЮУ „Я маю право”, давати відповіді на їхні запитання як у службовому кабінеті, тобто в усному порядку, так і в телефонному режимі. За її словами, будь-який мешканець міста чи району може звернутися сюди й отримає повну і об’єктивну відповідь на всі запитання, що стосуються нотаріальних і суміжних цій сфері дій. Вона не звикла нікому залишати приміщення без відповіді, тобто не відмовить жодній людині у правовій допомозі або ж так званому коротенькому юридичному всеобучі. Така вже ця правовичка за вдачею, яка повсякчас намагається працювати так, аби забезпечити людям зручність, корисність, практичність...

– Але якщо вже не можемо дати однозначної відповіді з того чи іншого приводу, – намагається роз’яснити вона, – то в Ужгороді, в обласному нотаріальному відділі, маємо кваліфікованих фахівців, які завжди відгукнуться на будь-які прохання та внесуть ясність з спірних питань або нададуть повні усне чи письмове повідомлення на найскладніші запитання.

А тепер – кілька миттєвостей із практики. Багато хто з нас не раз звертався і продовжує „апелювати” до нотаріальних контор. Адже саме вони є уповноваженими посвідчити правочини – договори, заповіти, довіреності тощо, вжити заходів щодо охорони спадкового майна, видати свідоцтва про право на спадщину, узаконити доказ тієї чи іншої інформації про справжність підпису, накласти й зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна, видати свідоцтво про його придбання (дарування, міна, купівля-продажу), оформити посвідчення договору на утримання з батьків аліментів, викупу земельної ділянки, задокументувати розписку з приводу грошових позик... Перелік можна продовжувати. Між іншим, автор цих рядків спілкувався з багатьма клієнтами, які оформляли тут право власності на майно чи спадкування, тож вони в один голос заявляли, що задоволені роботою цієї державної нотаріальної установи. Які тільки дії не доводиться вчиняти О. О. Дядюші з її „маленькою командою” у складі консультанта з правничим дипломом Київського університету Ірини Дмитрівни Бочко, працівниці держнотконтори Наталії Володимирівни Наливайко. Всі троє стараються, щоби договори, посвідчення, угоди, виконавчі написи, свідоцтва відвідувачі, як кажуть, отримали на руки вчасно та без різного роду затримок і зволікань. Звісно, це під силу цьому хоч і невеличкому, але злагодженому колективу, де кожен свої завдання і обов’язки знає досконало. Перепочинок якщо й робиться, то для відповіді на телефонні дзвінки. Приємно подивувало, що номер її мобільного – на вхідних дверях контори, тож подібну практику варто запровадити  іншим „урядовим” установам і закладам. 

Мої співбесідниці, як виявилося, повсякчас піклуються про клієнтів, тим самим „заробляють” реноме державній нотаріальній конторі. А на запитання, чи є для них конкурентами приватні нотаріуси (у Сваляві їх працює аж п’ять), Олена Дядюша коротко відповіла: „У них своя „аудиторія”, як і робота, а у нас свої завдання”. Не можна обійти також питання відповідальності нотаріуса, тож говорили ми про помилки в його діях, описки в документах, пошкодження, виправлення, порушення інструкцій, правильність копій тощо. Щоправда, у цій держнотконторі роблять все для того, аби подібного не сталося. Бо нотаріальні промахи караються законом – подібних прикладів по країні чимало. І це правильно, у правовій державі так повинно бути. Не секрет, що нотаріуси є носіями певної таємниці, тож ці люди повинні вміти тримати язик за зубами, бути уважними та пильними, коли вчиняють з документами ті чи інші дії. Для нотаріуса є чітке правило: не приймаються документи, що не відповідають чинному законодавству. Аби у цьому аспекті не виникало непорозумінь, не було дзвінків клієнтів у вищі інстанції, тут такі тонкощі відшліфовують до подробиць і повсякчас заглядають до Закону „Про нотаріат”.

Цікаво було довідатися, як працює держнотконтора у так званий „архівний” день – четвер. Тут у такі „гарячі” години двері на ключ хоча й не зачиняють, але зі зрозумілих причин клієнтів не приймають. Бо творять у іншому форматі – комплектують нотаріальні архіви, які відтак зберігаються 75 років. Однак для нашого видання зробили „30-хвилинний” виняток, за що редакція дуже вдячна „чарівним жінкам” держустанови. За цей час ми встигли зробити кільканадцять світлин „живих облич”, записати деяку інформацію та дані, аби засвідчити якісну, повноцінну роботу свалявської установи на Духновича, 2. У цьому, як кажуть, місці, ми якраз і „підійшли” до історичної довідки державної нотаріальної контори, яка вчинення своїх дій після певної перерви, пов‘язаної зі зміною суспільно-політичного життя у 1944 р., продовжила у 1946 р. Як історики, так і неісторики, зрештою, більшість громадян достеменно знають, що це була за епоха у розвитку нашого краю.

Отже, саме у  цей період було вперше згадано про нотаріат нового зразка у Постанові Народної Ради Закарпатської України, яку підписав голова НРЗУ І. Туряниця. Невдовзі було прийнято рішення про організацію державних нотаріальних контор і затверджено Положення про крайовий держнотаріат (між іншим, першим нотаріусом у цій Свалявській установі була В. Смоліна, яка працювала тут до 1948 р.). Зараз її не пам’ятає ніхто, хіба що архіваріуси можуть знайти її біографічні дані. Далі відповідне джерело наводить прізвища Є. Улинець і К. Попович (1948 р.), В. Горбунова, В. Стецьо (1949 р.), М. Тернового і Є. Бобчук (1949-52 рр.), Є. Турянчик (1953-54 рр.), С. Галушканич (1955-60 рр.), В. Сабова (1961 р.), М. Росоховатська (1962-63 рр.), В. Сабова (1964-66 рр.), В. Куліш (1967-73 рр.), О. Лявинець (1974-80 рр.), М. Чопей (1981-88 рр.), С. Гуледза (червень 1988 р. по березень 2018 р.). Слід відзначити, що вона вважалася справжнім „старожилом” цієї інституції. Щодо архівування документів, то проводиться воно в міру їхнього накопичення й ретельно нумерується, підшивається, відтак складаються описи.

Позаду фактично історія цієї професії, кількадесятилітня епоха, яка змінила не тільки психологію нотаріального працівника, але й технічні умови його праці. Ми є свідками того, що громіздка друкарська машинка, яка до останнього часу залишалася основним знаряддям нотаріуса, була замінена сучасними комп’ютерами. Звісно, це подвоїло оперативність, якість у роботі з документами, клієнтами тощо. Нотаріус за друкарською машинкою – це уже фото з логотипом "раритет".

Словом, „перегортаючи” у переддень професійного свята „сторінки” минулої доби, слід віддати шану непростій, сповненій самовідданої праці людьми цієї професії. Більшості з них, як уже згадувалося, немає серед нас, але пам’ять про минувшину залишиться у автографах на документах, досьє, які лежать на стелажах у архівах. Це – було! А це є тепер: тобто на наш час припав стрімкий розвиток ринкових і відносин власності на теренах України, що диктував прийняття величезної кількості законних та підзаконних нормативно-правових актів, які постійно змінювались чи то для вдосконалення, чи то при реформуванні, чи то за потребами часу у зв‘язку з підняттям суспільства на вищу сходинку. У цей час, як уже наголошувалося, з’явився і приватний нотаріат.

Того четвергового дня ще багато хотілося окреслити тематичних питань. Але ми також усвідомлювали, що нотаріуси формували свої архіви, а у зв’язку з державними святами й вихідними, їх робочий час також був лімітований. Отож і змушені були дещо „урізати” свої інформаційні апетити. Та все ж, фотографуючи жіночу „держнотконтору”, дещо таки „лягало” на папір, писалося на диктофон. Зокрема, довідалися ми історію світового нотаріату, який зародився ще у Стародавньому Римі. Виходить, що прародичами нотаріусів були писарі, юрконсультанти, табеліони, абати, що нотували бесіди й формували протоколи. Не обійшли мимо нашої уваги й такі питання, як стати нотаріусом, які треба мати освіту, риси характеру, хто має повноваження відкривати та хто ліквідовує нотаріальні контори, коли й чи робили „темні справи” попередники пані Олени тощо. У країні подібних прикладів – немало, є навіть кримінальні справи, у яких фігурантами виступали нотаріуси. За період роботи вона неабияк відточила свої дії: якщо колись спадщину оформляла довше, аніж зазвичай, то нині це робить автоматично – на одному подиху: легко, швидко, без труднощів.  

Ось такі вони, державний нотаріус Свалявщини О. О. Дядюша та «помічниці» І. Д. Бочко, Н. В. Наливайко з вул. Духновича. Завтра матимуть своє професійне свято. Вітаючи їх і їхніх колег, від імен медія й усього читацького загалу хотілося б усім побажати здоров‘я,  добробуту, щастя й удачі, життєвої наснаги та нових здобутків на професійній ниві. А ще пам’ятати: бути нотаріусом – це престижно та відповідально. І коли будуть збережені ці побажання, а ще такі цінності, як непідкупність, толерантність, чесність, поблажливість до чиїхось думок і поглядів, то глибоко переконаний – зусилля винагородяться людською повагою та високою довірою громадян. А поки у Сваляві нотаріус держконтори своє діло творить уміло.  

Іван Нагірняк

  Надіслати другу