Закарпаття: Ференц Семан — українець за громадянством, угорець із походження

Ференц Семан (творче ім’я — Ичі, в перекладі з угорської — молодший брат) — українець за громадянством, угорець із походження, все життя прожив в Ужгороді. Саме тут у 1953 — 1958 роках він пройшов фаховий вишкіл у корифеїв колоризму Закарпаття — А. Ерделі та
Ф. Манайла. Адальберт Ерделі був у захопленні від нестримної фантазійності учня, від його неординарної уяви та колористичної вдачі. Академік Тетяна Яблонська, яка в 60-х роках писала Закарпаття, підтримала талановитого юнака — запросила до творчої групи у Седнів (художній осередок) та на Першу республіканську виставку молодих художників у Києві в 1966 р. Ичі вражає колег і вчителів поінформованістю про європейський авангардизм. Ужгород 60-х років був провідником європейськості в Україну.

А далі ... прірва, темрява. Сестра Ференца не повернулася із закордонної поїздки, і родина потрапляє до списку неблагонадійних. До того ж це були 70-ті роки — час духовних утисків, заборон, арештів, людських трагедій. Замовчування імені талановитого Ф.Семана розтягнулося на чверть століття — на все його творче життя, аж до виставки у Будапешті (1990 р.). Ичі був приречений на андеграунд. Примусова ізоляція митця від нормального художнього процесу була жорстким випробуванням особистості, але 25 років страдницького життя Семана пройшли не в сутінках, а в мужньому двобої із долею — у творенні експресивного живописного світу. В ньому є деформації, злам, кричуща відкритість фарб та емоцій. Є сила колориста, який у кольорах долає розпач і повторює за Марком Шагалом: "Я відчув, що світ стоїть догори ногами".

Двадцять п’ять років художник із викраденою у нього долею жив в Ужгороді і, як писала Л.Бексій: "…пив каву, ходив вузенькими вуличками, малював, але не міг потрапити на офіційні виставки через свій нонконформізм..." У 90-х роках відкрився "континент" живопису на ім’я Ичі.

З подивом і вдячністю на виставках 1990, 1992, 1993 та 1996 років глядачі усвідомлюють масштаб майстерності Ф.Семана. Вражає жанрове й тематичне розмаїття полотен, стилістичний калейдоскоп — весь "живописний вертеп", що живе на терезах трагедійності та жарту, почасти навіть — фолу. Ференц Семан — майстер психологічних портретів, писаних у дусі експресивного колоризму на кшталт Оскара Кокошки або Хаїма Сутіна. Вражає конструктивна вибудуваність натюрмортів та філософічність метафоричних композицій. Особливе місце в доробку Семана посідає фольклорна тема — органічна для митців Закарпаття. Фольклорні студії Ичі почалися на уроках Ф. Манайла та в спільних із Сергієм Параджановим мандрах Карпатами. У 60-х роках "фольклоризм" був інтелектуальним опором національному нищенню в Україні. Ференца Семана також можна приєднати до генерації українських абстракціоністів 60— 70-х років: К. Звіринського, В. Ламаха, Г. Гавриленка, О. Дубовика. Саме вони закладали підвалини "художнього бунту", який вибухнув у творчості модерністів 90-х років ХХ ст.

Якщо не боїтеся вийти за межі сірої усталеності та опіків душі, мандруйте світами Ичі, шляхами, які лишив його пензель. Це спадок того, хто не шукав раціонального шляху до успіху. Як інтуїтивіст та модерніст, він бачив "духовним зором" і кидався навпростець за фата-морганою. Це було життя на терезах, на вогні й вітрах дискомфорту в побуті, та щастя, здобуте в живопису. Але... його творчості загрожували забуття й розпорошеність, якби не оселі ужгородської інтелігенції, — вона зберегла спадок митця, на якому лежала печать біди і богемного безладдя.

Серед колекцій Ужгорода поважним є зібрання Юрія Небесника, де творчість Ф.Семана репрезентовано у хронологічному розвитку. Зусиллями Юрія Небесника та за дружньої підтримки однодумців-благодійників видано альбом "Ференц Семан. Живопис як автобіографія". Культура меценатства і людяність тих, хто підтримував Ф.Семана у скруті, сьогодні дарує мистецькому загалу України, глядачам, творчій молоді ім’я непересічного експресіоніста Ичі, виставку його творів та книгу творчого життя.

ДТ

 

26 листопада 2005р.