Життя в космосі й дешеві автівки: закарпатський вчений Василь Гомонай розповів про свої наукові розробки

Вчений від Бога

Василь Гомонай – український хімік, доктор хімічних наук, професор кафедри фізичної та колоїдної хімії, заслужений професор Ужгородського національного університету. Без перебільшення, сьогодні це не просто науковець, це одна з найсвітліших голів наукового світу не тільки маленького Закарпаття чи України, це вчений світового масштабу. Його розробки – титанічна праця, оцінити яку людство поки що може тільки в теорії, бо ще не повністю знищило планету. Але вже сьогодні весь науковий світ знає, що завдяки ужгородцеві можна з вуглекислого газу видобувати… поживні речовини. Те, про що ми читаємо в фантастичних романах чи бачимо по телевізору, може стати реальністю завдяки скромній людині й справді неймовірному вченому – Василеві Гомонаю.

Професор Гомонай – щирий, добрий, самовідданий, закоханий в науку. Сьогодні, в своєму поважному віці (народився вчений 24 лютого 1933 року), він ще повний сил для того, щоб читати курси з фізичної хімії (розділи кінетика та електрохімія) для студентів хімічного факультету та  низку розроблених власноруч спецкурсів, серед яких і такий цікавий, як і наномедицина. Більше того, зустрічається з журналістами, і хоча медійникам, серед яких у переважній більшості гуманітарії, буває складно збагнути всю глибину наукової складової його досліджень, все ж спілкується з ними і розповідає про себе, свої наукові розробки, той мега-потенціал, який би міг бути використаний…    

В Ужгородському прес-клубі сьогодні спілкуємося з професором. Він розповідає про себе – про те, як вчився на фізичному факультету, в аспірантурі, як його дворічні дослідження виявилися «пшиком», через що його вигнали. Про те, як глибоко розчарований молодий науковець пішов розбирати установку, на якій протягом двох років марно (хоча чи й можна так говорити в науці? – Авт.) окислював метан заради підтвердження однієї з теорій, і раптом виявив… формальдегід. «Так і виявилося, що час був витрачений все ж таки не дарма, і робота в підсумку дала такий результат, який згодом перевершив усі сподівання!», – згадує вчений. Так Василь Гомонай і подався на хімічний факультет, уже за кілька місяців видрукував першу статтю про окислення метану, продовжив дослідження, захистив кандидатську дисертацію. Потім було будівництво спеціальної лабораторії на базі хімічного факультету УжНУ, устаткування, збудоване в Сєверо-Донецьку і привезене до Ужгорода, пошук метану у балонах, роки досліджень і велика кількість результатів. Відтак у житті Василя Гомоная були численні проекти, зацікавленість науковими розробками з боку низки держав, викладання фізичної хімії в Республіці Малі, Алжирі, Словаччині та Угорщині. Він є автором і співавтором низки підручників, за якими нині опановують окремі розділи хімії, фізики, медицини спеціалісти по всій Україні.

Результат через півстоліття

Але цими днями слід говорити про ще одну вагому річ: всі отримані свого часу дані, які науковці УжНУ обробляли на старих машинах (які в 60-х роках були комп’ютери? – Авт.), і це не дозволяло систематизувати інформацію, вдалося опрацювати тільки через… 50 років. Усе – завдяки співпраці з французькими вченими.

Річ у тім, що кілька років тому Василь Гомонай вирішив опублікувати свої напрацювання в одному з найпотужніших у світі фізики наукових журналів «Каталізіс». Для цього надіслав підготовану і перекладену статтю до одного з членів редколегії видання – вченого, викладача університету в Сорбонні. Француз Герве Толгот взявся допомогти і систематизувати всі напрацювання, і в підсумку через два роки плідної щоденної (!) співпраці була віднайдена закономірність і розроблена теоретична модель, як дозволяє розраховувати каталізатори під будь-які завдання. Відповідна  стаття з’явилася наприкінці минулого року в цьому науковому журналі й спричинила справжній фурор – видання після попереднього анонсу замовили чи не всі університети світу. Оскільки журнал має пріоритетність у публікації, то тільки тепер, після його появи і поширення, ці розробки можна буде широко оприлюднити. За попередніми даними, швидкий економічний ефект від втілення розробки може сягнути 30 млн євро. «Ці дані були мало відомі за межами України, зараз завдяки співпраці з французами вони стали загальнолюдським надбанням. Розроблену теорію можна буде використовувати в окремих технологіях. Інтерес до цього є»! – прозвучало під час прес-конференції в Ужгородському прес-клубі.

Що це за відкриття?

Певна річ, важко гуманітарям простою мовою описати хімічні чи фізичні процеси. Ми попросили професора Гомоная пояснити, що означають його розробки.   

Якщо дуже спрощено, то ми зрозуміли так суть дослідження і результат. Усе, що ми їмо, вся органіка перетворюється у воду та вуглекислий газ. Останній можна за допомогою спеціальних методів розкласти на водень і кисень, кисень використовується для дихання, а з водню можна утворити метан. Після цього окислюють метан і утворюється формальдегід. А вже якщо вдалося отримати формальдегід, то з нього можна синтезувати будь-які полімери, різноманітні речовини, навіть білки та вуглеводи, глюкозу тощо. Отже, йдеться про технологію, завдяки якій можна отримувати поживні речовини напряму з відходів (продуктів життєдіяльності). 

Що важливо, саме команді В. Гомоная вдавалося видобувати з метану таку кількість формальдегіду, якої не видобував ніхто в світі. До всього ж, він був найвищої якості - "чистий", як каже автор.

Як це використати?

Уявіть, уперше це розроблено понад півстоліття тому і навіть близько 40 років тому ідею… апробували! Зі слів професора Гомоная, ще у 80-х у Радянському Союзі розроблявся проект створення замкнутого циклу для міжпланетних перельотів, проживання в космосі чи на інших планетах. Учені працювали над проблемою забезпечення космонавтів  їжею протягом тривалого періоду часу, адже нереально запастися продуктами, наприклад, навіть на кілька років проживання в космосі.   

Інститут медичко-біологічних проблем у Москві десь наприкінці 80-х- на початку 90-х роках займався створенням системи життєзабезпечення в обмежених замкнутих просторах. Навіть провели експеримент: протягом року троє людей жили в замкнутому просторі в лабораторії, у них була вода, одежа, зв'язок, а продукти харчування вони отримували за допомогою обладнання, що окислювало метан і перетворювало його в формальдегід і т.д., простіше кажучи, втілювали в життя розробку В. Гомоная.… «Таким чином вдалося підтвердити, що люди можуть завдяки моєму винаходу вижити», - відзначив професор.

З його слів, подібні дослідження в напрямі окислення метану і утворення формальдегіду проводили свого часу і японці. А нещодавно десь почув, що аналогічні експерименти проводять і зараз, саме такий метод перевіряють американці, апробовуючи його в замкнутому просторі десь у горах на висоті 5-6 кілометрів.    

Де ще можна використати розробку? Наприклад, за допомогою цих теоретичних знань можна значно (причому радикально. - Авт.) здешевити каталізатори для автомобілів, в яких зараз використовують дорогоцінні метали, зокрема, платину. Або ж «замахнутися» на щось іще потужніше:  приміром, забирати весь СО2, який нині йде в повітря, приміром, на різних виробництвах, теплових станціях, забруднює атмосферу і сприяє глобальному потеплінню і… синтезувати з цих викидів метан, а відтак формальдегід і використати його на потреби людей.

Проте найголовніше, що можна винести з цієї історії, це те, що серед закарпатських вчених справді є науковці світового масштабу. І що окремі з тих серйозних наукових досліджень, які проводили на базі УжНУ і півстоліття, і тридцять чи менше років тому при застосуванні сучасних технологій можна успішно використані. Банально було б вигідно старі дослідження підняти, струсити з них пилюку, проаналізувати і використати, отримавши чималий економічний ефект.  

Ех, де б знайти українського Ілона Маска…

Галина Солодка спеціально для Uzhgorod.net.ua

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

P.S. …Унікальне устаткування, на якому працював професор Гомонай в Ужгороді, розібрали десь у 90-х минулого століття. Ймовірніше за все, здали на металобрухт…  

  Надіслати другу