Коли рідна мова не українська: як на Закарпатті навчаються угорською, словацькою та румунською мовами

У вересні 2017-го року в Україні ухвалили новий освітній закон, довкола якого відразу ж виникло чимало дебатів, особливо, щодо 7-ї статті цього закону. Також 16 липня цього року в Україні набув чинності закон про державну мову, – пише varosh.

Яким чином імплементується закон «Про освіту» у закарпатських школах з мовою навчання національних меншин? Як минув у них перший рік освітньої реформи? Чи на рівні з іншими громадянами держави вони мають можливість реалізуватися в Україні?

Ми дізнавалися про це в кількох загальноосвітніх закладах області, де навчальний процес проводиться угорською, словацькою та румунською мовами.

*  *  *

Пана Яна Поханича обожнюють учні спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 м. Ужгорода з поглибленим вивченням словацької мови.

Він веде заняття у початкових класах і викладає словацьку читанку. Уроки проходять у вигляді гри, щоразу вчитель має чим захопити школярів.

Ян – письменник, доктор філологічних і філософських наук. Міністерство освіти Словацької Республіки кожні 4 роки направляє на викладання словацької мови до Ужгорода вчителів. Зараз у цій школі працює п’ять словацьких педагогів.

– Я приїхав до Ужгорода  після того, як виграв міністерський конкурс Словацької Республіки. Займаюся тут педагогічною і науковою діяльністю, пишу книги. Учнів дуже люблю, бо і сам маю чотирьох власних дітей. Все моє життя пов’язане з дітьми.   

Словацький педагог закінчив Трнавський університет, пройшов курс креативної драматики, має ступінь кандидата наук. Працював у Пряшівському університеті і паралельно досліджував словацькі меншини за кордоном.  Сам він також походить із Закарпаття. Один дід жив у селі Негровець, інший – у Розтоці Міжгірського  району.

В Ужгороді Ян пише підручники, казки і знімає фільми. До роботи залучає дітей. Так його учні стали ілюстраторами книги «Легенди 4-ї школи». Видання навіть потрапило до Книги рекордів України. Над ним працювала найбільша кількість дітей (39 учнів молодших класів), а також відомі закарпатські художники.

– Людина повинна залишатися людиною завжди. Так потрібно ставитися і до дітей. З найменшого віку я намагаюся їм закласти такі цінності. Оцінки – не головне. Потрібно навчити учня знайти інформацію і розуміти, де він її може застосувати.

Такі ж принципи навчання пропагує відтепер і нова система освіти в Україні. Стандарти передбачають інтеграцію предметів та ігровий підхід до навчання. Пан Ян дає учням можливість висловити свою думку, чути інших, спілкуватися і мислити критично. При цьому спілкується з дітьми виключно словацькою.     

Але національною мовою ведуться заняття тільки у початковій ланці. З 5-го класу в ужгородській школі №4, що є учасницею міністерського експерименту всеукраїнського рівня, запроваджено двомовне навчання – українською та словацькою мовами. Таким чином у школі виконують положення Дорожньої карти імплементації статті 7 нового Закону України «Про освіту», яка спрямована на забезпечення належного оволодіння як державною мовою усіма здобувачами освіти, так і гарантує право на навчання рідною мовою і її вивчення.

Втім, в учнів ужгородської словацької школи немає проблеми з володінням державною мовою. Майже всі школярі живуть у місті, вдома спілкуються українською. Віддають батьки малюків до цієї школи частіше, коли хтось у сім’ї має етнічне словацьке коріння і бажає, щоб дитина вивчала традиції і мову. Або мають намір відправити її після школи вступати до словацьких вишів.

Дар’я Максютова-Грешкулич записала на навчання до 4-ї школи обох своїх дітей. Цього року Весна закінчила 4-й клас, а Йован – перший. Батько школярів словак за походженням, зараз живе і працює у місті Трнава, діти гостюють у нього на канікулах. Робота Дар’ї також пов’язана з частими відрядженнями за кордон. Кілька років тому навіть стояло питання переїзду родини на постійне місце проживання до Словаччини. Плани у батьків змінилися, та вони не виключають можливості словацького майбутнього для дітей, тому вибір школи логічний.

– Вдома між собою ми розмовляємо російською, з одними бабусею і дідусем – українською, з дідусем-словаком спілкувалися словацькою. Насправді ця мова для нас проста. Ми її розуміємо, чуємо по радіо, дивимося словацькі телеканали, користуємося, коли перетинаємо кордон. Але хотілося, щоб і діти нею володіли змалку. Чотири роки тут у школі усі дисципліни ведуться словацькою, за винятком предметів «Англійська мова» та «Українська мова і література». І дуже добре, що діти володітимуть ще однією іноземною мовою.

Весні легко далося навчання у початковій школі. Усі 4 роки її класоводом була Світлана Сурова з Міхайловець. Складніше було з математичними термінами і назвами частин мови, але підсумковий іспит дівчинка склала успішно. Випускниця сумуватиме за першою вчителькою. З наступного навчального року усі предмети вестимуть різні педагоги і вже українською мовою. Словацька вивчатиметься як окрема дисципліна. ЗНО по закінченні школи Весна складатиме українською.

– Моїм улюбленим предметом була «Вітворна віхова» («Образотворче мистецтво», – ред). Я люблю словацьку мову. Там є багато схожих слів, як у нас. А найкумедніше слово «ліжіца» – ложка. Я вдома розмовляю російською, з подругами українською, можу говорити словацькою мовою, ще вчу англійську, дивлюся мультики нею.    

Брату Весни Йовану 7 років. Він так само легко перемикається з однієї мови на іншу. Вважає найлегшою дисципліною у школі словацьку мову. Його улюблений предмет «Словенске пісаніє», але домацу улогу (домашнє завдання, – ред.), зізнається Йован, йому поки що частенько допомагає робити мама.

– Нашу вчительку звати пані Єва. Вона строга, але добра, як бабуся. Вона грає на гітарі, ми пісні з нею вчимо. Вона мені дає слнічкі (сонечка, – ред.) за хорошу роботу. Це такі у нас були оцінки у першому класі. Ще я слнічкі отримував за хорошу поведінку. Це коли ти не кричиш на уроці і не граєш весь час у Бейблейд (дитяча іграшка, – ред.).

 *  *  *

А це вже інша школа з угорською мовою викладання у селі Велика Добронь Ужгородського району. Зараз тут канікули і ведеться ремонт, але директор Йосип Кантор люб’язно погодився зустрітися з нами, провести екскурсію і розповісти про неї.

Найперше у фойє зауважуємо цікавий предмет. Старовинний дзвін з місцевої церкви якимось чином опинився тут і зберігається не в музеї, а виконує цілком практичну запасну функцію – коли немає електроенергії, сповіщає дітям про початок і кінець уроків. На раритетному дзвоні угорською позначено, що виготовив його майстер Ференц у Будапешті, і він цілком заслуговує на статус такого собі символу школи.

Стенди і плакати Великодобронської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів сповіщають про національну приналежність учасників освітнього процесу. Всюди – написи угорською, малюнки, вишивка з народними мотивами, навіть слова гімну Угорської Республіки. Відразу поруч вітчизняний гімн, який нагадує, що знаходимося ми все ж таки в Україні.

Освітній процес у школі здійснюється угорською мовою, але за програмою і навчальними планами Міністерства освіти і науки України. За словами Йосипа Кантора, 95% підручників перекладені угорською мовою.

На відміну від своїх ровесників в українських школах тутешні діти додатково вивчають угорську мову і літературу, а також факультативно у 7-9 класах предмет «Історія угорського народу», також затверджений МОН України. Щоправда, бідкається історик Йосип Йосипович, з кожним роком годин на цю дисципліну меншає. Натомість все більше уваги приділяється вивченню української мови.

Кілька загальноосвітніх закладів на Закарпатті беруть участь в регіональному експерименті «Поглиблене вивчення української мови в 5-9 класах у загальноосвітніх навчальних закладах з угорською мовою навчання» та здійснює реалізацію Концепції МОН України «Нова українська школа».

Для таких закладів видали спеціальні підручники, забезпечили дидактичними матеріалами, сучасними засобами навчання. За інформацією Департаменту освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації, у 2018 році за рахунок коштів субвенції з державного бюджету та коштів, передбачених на виконання Програми розвитку освіти на Закарпатті на 2013-2022 роки, придбано 54 кабінети української мови для закладів загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів з мовами навчання національних меншин на загальну суму 8220,5 тис. грн. За рахунок коштів обласного бюджету придбано меблі для цих кабінетів на суму 274,1 тис. грн. Додатково значні субвенції виділялися для області з державного бюджету на закупівлю україномовних дидактичних матеріалів та оснащення кабінетів. У 2017-2018 роках МОН України централізовано забезпечило заклади загальної середньої освіти з мовами навчання національних меншин двомовними термінологічними словниками. Так угорські школи отримали 12720 примірників, румунські – 2241, російські – 1248.

Пишається обновками і Великодоброньська школа. Йосип Кантор охоче демонструє охайні класи з новітньою технікою, дошками, проекторами. Каже, що за 29 років свого педагогічного стажу не пригадує такого фінансування і що раніше про ультрамодне приладдя годі було й мріяти. Реформа освіти запрацювала. 69 великодоброньських першокласників, які весь рік навчалися за програмою Нової української школи, успішно переведені до другого класу та пішли на канікули, а вчителі аналізують нововведення. Працювали за новими навчальними програмами і планами, тестували інтегровані предмети, а головне, що відмічають, – це нове відношення у стосунках між учнями і вчителями, а також вчителями і батьками. Ось-ось повинні надійти всі навчальні матеріали вже для другого класу. Ще одне нововведення для шкіл з мовою викладання національних меншин – додалися години для вивчення української мови.

Ані Войтович 11 років. Вона перейшла до 6-А класу. Дівчинка повільно розмовляє українською із сильним угорським акцентом. Вдома спілкується з мамою угорською, тато двомовний і тільки з україномовними татовими батьками вона практикується розмовляти мовою країни, в якій живе. В селі і з друзями вживає виключно угорську.

Однак у школі улюблений предмет Ані – «Українська мова і література». Виділа саме його, бо любить і поважає вчительку Світлану Іванівну. А от із поетів найбільше подобається угорець Шандор Петефі.

Майбутню професію дівчинка поки що не обрала, але точно знає, що по закінченні школи піде далі вступати до університету. Український це буде виш чи угорський – буде вирішувати разом з батьками.

Однією з причин навчання у закордонних вишах великої кількості етнічних угорців є доволі слабке володіння українською мовою. Під час одного з візитів на Закарпаття міністр освіти і науки Лілії Гриневич зауважила, що у 2018 році понад 70% випускників-представників нацменшин – не склали ЗНО з української мови. При цьому часто вони успішні в інших дисциплінах.

Йосип Кантор наводить приклад, як у його знайомого кілька років тому син набрав 194 балів на ЗНО з фізики, але при цьому не подолав поріг при складанні іспиту з української мови. В результаті зарубіжний університет отримав сильного перспективного фізика.

Саме для таких учнів, які навчаються в школах з мовою викладання, яка не входить до слов’янської групи мов, Міністерство освіти і науки України у 2019 році знизило до 14 тестових балів прохідний поріг при складанні ЗНО з української мови і літератури. Для решти учнів вітчизняних шкіл він становив 23. Це дозволило, за словами Йосипа Кантора, значно покращити показник успішності.

Однак, знову ж таки, на думку пані Гриневич, «зниження порогу – це адаптивний крок і не вирішує головної проблеми в цілому – випускники українських шкіл не говорять державною мовою. І це великий виклик».

Всього цього року Великодоброньську школу закінчили 42 учні. Випускникам-екстернам вперше дозволили складати внутрішню шкільну державну підсумкову атестацію (ДПА). Це старшокласники, які не мають наміру вступати до вищих навчальних закладів, а здебільшого залишаються в селі і займаються фермерським господарством. Решта 24 учні проходили ЗНО. За поки неофіційною інформацією, всього 4-ро учнів школи не подолали прохідний поріг з української мови і літератури. Це набагато кращий показник, ніж тоді, коли вимоги при складанні ЗНО були суворішими, – каже директор.

– В середньому 35-40% наших випускників продовжують навчання у вищих навчальних закладах. Більше половини з них вступають до вузів в Угорщині. Є діти, які подають документи в обох країнах. Так робила навіть моя молодша донька 5 років тому. Зараз вона навчається в УжНУ на медичному факультеті. А старша працює у нашій школі, викладає українську мову.           

Йосип Кантор бідкається, що діти хочуть вивчати українську мову, але в школі гостро бракує вчителів-філологів. Наразі вакантними є дві ставки, через що класи немає змоги ділити на групи для кращого засвоєння предмету. Кадри не поповнюються ще й через те, що мало випускників школи вступають на філологічний факультет через конкуренцію з україномовними школами. Дипломовані фахівці з інших населених пунктів не виявляють бажання влаштовуватися на роботу у Велику Добронь, бо для цього потрібно переїжджати в село.

Директор не піддає сумніву той факт, що українською мовою повинні володіти усі його учні і бути конкурентоздатними на вітчизняному ринку праці. Це питання він особисто піднімав на зустрічі з міністром освіти і науки Лілією Гриневич, яка навесні відвідала Великодобронську школу. Тут випускники паралельно із двома сотнями своїх ровесників кількох інших шкіл Закарпаття проходили експрес-курс підготовки до ЗНО з української мови і літератури у мовних таборах під назвою «БомбеЗНО». Їх організовувало цього року міністерство спільно з ГО «Освіторія» та GoGlobal (за фінансового сприяння проекту «Фінська підтримка реформи української школи» та Європейського Союзу).

– Усі знають, але мало хто про це говорить. Потрібно зробити в УжНУ окрему підгрупу на відділенні української мови і літератури для випускників румунських і угорських шкіл. Вони повинні мати двомовну підготовку. Друга проблема – на українську мову вступають в основному україномовні діти. А ЗНО вони складають однаково з нашими. Відповідно вони мають більше шансів на вступ, ніж етнічні угорці. Потрібно для них також знизити вже вступний прохідний поріг до вишу або на пільговій основі набирати випускників таких шкіл. Тоді через 5-6 років я буду мати кадри.

 *  *  *

Колоритне селище Солотвино Тячівського району розташоване практично на кордоні з Румунією. Він проходить по річці Тиса. На іншому березі знаходиться вже румунське місто Сігету-Мармація. Переважна більшість мешканців українського селища – етнічні румуни. При цьому вони доволі легко розмовляють українською.

У Солотвинському ліцеї-інтернаті з румунською мовою навчання ім. М. Емінеску  предмети ведуться національною мовою. Цього року усі 15 випускників склали ЗНО з української. Звісно, допомогло зниження порогу, – зізнається директорка Андріана Поп, – бо торік 7% не скласти іспиту. Тим не менше, ліцей пишається високим рівнем успішності. Учні є переможцями олімпіад, освітніх конкурсів та Малої Академії Наук.

– Напевно, секрет – у вміло підібраному колективі вчителів, які працюють за сумісництвом і продовжують працювати в ліцеї тільки у випадку, якщо доведуть свою успішність. Вони зацікавлені у тому, щоб старатися, – каже директорка.  

Педагогічний колектив закладу – це переважно молоді вчителі, які володіють і румунською, і українською мовами. Проблем з кадрами немає. Вони готові рости самі, дбають про підвищення власної кваліфікації і з задоволенням навчають дітей.

Минулорічна випускниця ліцею Амалія Попович здобуває гуманітарну освіту закордоном. Дівчина вступила на українське відділення філологічного факультету Сучавського університету ім. Штефана чел Маре у Румунії. У тому регіоні проживає багато етнічних українців і для них Румунія готує філологів, які працюватимуть в місцевих школах.

Вибір Амалії продиктований об’єктивними причинами: вона буде фахівцем української та англійської мов та отримає диплом європейського зразка. Він дає право при потребі працевлаштування в країнах Європейського Союзу. Але по завершенні навчання дівчина має намір повернутися у рідний ліцей вже кваліфікованим педагогом. Хоче навчати дітей мовам, показувати красу української, колорит румунської, важливість англійської. А ще – власним прикладом впроваджувати мультикультурність.

*  *  *

Згідно з переписом населення 2001 року, в Закарпатській області проживають представники понад 100 національностей. Найбільшу кількість становлять українці (80,5%), за ними слідують угорці (12,1%), румуни (2,6%), росіяни (2,5%), роми (1,1%), словаки (0,5%), німці (0,3%), а також білоруси, євреї, поляки, вірмени та ін. Ще більше крові різних народів намішано у родинах, і це не заважає усім жити, товаришувати, створювати сім’ї, відзначати свята, спілкуватися різними мовами.

Історично Закарпаття перебувало у складі багатьох держав. Кордони ділили території, та люди продовжували жити на своїй землі і шанували етнічну приналежність.

Нині найзахідніша область України межує з чотирма європейськими державами. Мову кожної країни-сусідки можна почути у закарпатських містах і селах. Задля того, аби національні меншини підтримували, вивчали та розвивали свою культуру, традиції, звичаї в Закарпатській області функціонують національні культурні товариства, а у 118 закладах загальної середньої освіти для 20853 учнів навчання ведеться їхніми рідними мовами.

Кількість закладів освіти з навчанням мовами національних меншин. Дані департаменту освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації

Закарпатська – одна із областей, де вагома частина викладання у загальноосвітніх закладах здійснюється мовами національних меншин. Поступається у цьому вона тільки Чернівецькій області.

Питома вага учнів денних закладів середньої освіти, які здійснюють навчання українською мовою, по Західному регіону та Україні (на початок 2018/2019 навчального року; відсотків)

Найбільша кількість закладів освіти на Закарпатті, у яких використовується угорська мова. Там навчається 16711 учнів. У 14 закладах загальної середньої освіти румунською мовою навчається 2661 учень, а у шести закладах 1331 учень опановує предмети російською. Функціонує також спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 з поглибленим вивченням словацької мови, де для 148 учнів початкової ланки навчання здійснюється словацькою мовою. (Джерело – «Освіта Закарпаття у цифрах і фактах». Ужгород-2018)

Розподіл учнів денних закладів середньої освіти за мовами навчання (на початок 2018/2019 навчального року; відсотків)

---

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

01 серпня 2019р.