Дорожні нотатки економіста: Закарпаття в людях і грошах

Тим, хто живе у великих містах, дуже корисно виглянути в кватирку і подивитися на країну з дуже близької відстані, пише Григорій Кукуруза, Ukraine Economic Outlook, спеціально для журналу Корреспондент.

Згідно з нашим авторським рейтингом регіонів Ukraine Economic Outlook, Закарпаття, випереджаючи Рівненську і Чернівецьку області, очолює групу найменш економічно розвинених регіонів. Луганську та Донецьку ми тоді в рейтинг не включали - зі зрозумілих причин. Середній рівень ВВП на душу населення за 2015-2018 роки на Закарпатті становив лише $ 1.174, що приблизно вдвічі нижче середнього по країні. Ще нижче дохід на душу лише в Чернівецькій області - $ 1.062. І ще це в 7,4 разу нижче за показники Києва. Зважаючи на офіційну статистику, Закарпаття має виглядати як злиденна азіатська або африканська країна, але це зовсім не так. До слова, по всій Україні ситуація, якщо спиратися винятково на офіційну статистику, повинна виглядати набагато гірше реальної. У чому ж справа? Ось на прикладі Закарпаття і подивимося.

А насправді

Реальний стан справ у Західній Україні, і зокрема на Закарпатті, значно краще, ніж його показує офіційна статистика. Нагадаю, 32% тіньової економіки, що розраховуються урядом, розподілені вкрай нерівномірно і значна перевага саме у Західної України. Візьмемо, наприклад, співвідношення суми депозитів населення і підприємств до валового регіонального продукту за 2018 рік. В середньому по країні населення і підприємства зберігають у банківській системі суму, рівну 26,4% регіонального валового доходу, тоді як на Закарпатті - лише 18,1%. Там гроші люблять тінь більше, ніж у середньому по країні.

А все тому, що локомотив економіки Закарпаття, він же один з найбільших білих плям української економіки, - трудові мігранти і надходження валюти від них. Для наочності візьмемо структуру доходів населення Закарпаття за 2016 рік: з 42,2 млрд грн офіційних доходів всього 57% формується за рахунок заробітних плат і схожих доходів, інші 43% приблизно порівну розподілені між трансфертами від держави (соцдопомога та інше) - 19,2 % і переказами від мігрантів - 20,7%.

Але наскільки ці показники, за винятком державних соцвиплат, є реалістичними? Мої оцінки такі: навіть якщо половина заробітних плат та інших доходів на Закарпатті перебуває в тіні (що є вкрай перебільшеною оцінкою), реальна питома вага надходжень від трудових мігрантів на Закарпатті становить не менш ніж 30% доходів місцевого населення.

Наочний приклад, гірське село Синевир, де 80% чоловіків віком від 20 до 50 років виїхали на заробітки. Водночас демографічна ситуація далеко не така погана, як може здаватися. У згаданому селі Синевир на 1.300 населення близько 120 багатодітних сімей та 35 матерів-героїнь. Державна допомога після народження дітей відіграє цілком вагому роль на тлі досить низьких доходів населення.

Їдуть туди, але вже назад

До слова, масштаби еміграції жителів Закарпаття прийнято істотно перебільшувати, особливо на тлі інших областей. Офіційно порівняно з 2014 роком область залишило близько 1 тис. осіб, згідно з нашими (UEO) розрахунками - їх 107 тис. Але навіть це лише 8,5% населення регіону. В середньому ж по Україні цей показник становить 10%, по Східній Україні - 11-12%.

Якщо поспілкуватися з місцевим бізнесом, то з'ясується, що за останні пару років на ринку праці Польщі й Угорщини спостерігається унікальний феномен: мігранти зі Східної України витісняють своїх західноукраїнських співвітчизників. Відповідно, мешканці Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей починають повертатися додому і, відштовхуючись від навичок, набутих на зарубіжних заробітках, відкривати власний бізнес.

Бізнес на Закарпатті

Контрабанда-стоп помалу

Спостерігаючи за асортиментом, представленим на полицях місцевих напіврадянських супермаркетів і ринків, дуже складно повірити, що ми перебуваємо все ще в Україні. До половини асортименту продуктів харчування, одягу, предметів побуту та меблів - польського, словацького чи угорського походження. Ще більш кричуща ситуація з побутовою електронікою, легальний імпорт якої в регіоні майже помер.

На перший погляд такі товари можуть здатися більш якісними і доступними, а сам фактор контрабанди - позитивом для місцевих споживачів. Адже складний механізм легального імпорту товарів, що додає від 30% до 40% до їхньої вхідної вартості під час імпорту, так легко оминається. Ну а подальший розподіл доходів бюджету, що здається населенню непрозорим, не створює мотивів платити податки і зневажати контрабанду. У підсумку жителі Закарпаття стали лідерами у так званій народній контрабанді - це коли везуть все і потроху, на противагу системній контрабанді - це коли везуть десятками і сотнями контейнерів цілком собі відкрито, але без повної сплати податків і зборів.

Так, після 2018 року функціонування схем з використанням права пільгового ввезення товарів фізособами стало набагато менш комфортним. Оскільки таким правом скористатися можна, лише якщо громадянин України провів за кордоном мінімум 24 години і перетинає його не частіше ніж раз на 72 години.

В цілому ж потік вхідної контрабанди з Угорщини за 2017-2018 роки, розрахований на основі порівняння даних української та угорської митниць, становив близько $ 790 млн (!) на рік. Поглинається такий обсяг нелегального імпорту (47% валового регіонального продукту) в основному Західною і Центральною Україною, Закарпаття ж виступає лише транзитною зоною. При цьому важливо врахувати і зустрічні потоки контрабанди - із Закарпаття в ЄС теж ідуть. Вони складаються переважно з тютюнової продукції і контрафактного алкоголю. Сумарно це перетворює контрабанду на повноцінну галузь економіки регіону.

Іронія долі в тому, що саме такий високий рівень вхідної контрабанди, а також залучення населення в цей промисел і гублять економіку регіону. А точніше, роблять безглуздим виробництво, хоча торгівля почуває себе дуже навіть непогано.

Що можна сказати про детінізацію і боротьбу з контрабандою? Вони точно не перебувають у зоні відповідальності місцевих органів влади. Зловживання на митниці і незаконний перетин кордону - це компетенція Кабінету Міністрів і СБУ. Та й суто адміністративними інструментами це явище не перемогти.

Але можна перемогти заходами економічними: зниженням податкового навантаження під час розмитнення та зростанням середніх заробітних плат на Закарпатті. Оскільки в такому випадку займатися дрібною контрабандою стане економічно недоцільно. Хоча, відверто кажучи, до цього ще далеко. Чи не дуже?

Що з доходами?

Закарпаття перебуває на п'ятому місці за приростом вантажообігу, і в подальшому його роль як транзитного регіону буде тільки зростати. Багато міжнародних інвесторів продовжують придивлятися до Західної України як до «нової фабрики Європи». Так, приплив інвестицій в пов'язані з цим проекти (складальні виробництва, наприклад) поки що не особливо вражає, але він є.

Але, на жаль, тут явні проблеми з якістю медицини, середньої освіти та правоохоронної системи - очевидно, через високу частку тіньової економіки. Наприклад, на Закарпатті найменший по Україні середній бал ЗНО (лише 135 балів), третій по країні рівень злочинності (263 злочини на 10 тис. осіб) і, незважаючи на м'який клімат, порівняно низька середня тривалість життя (лише 70,9 років) .

Що стосується сепаратистських настроїв / ризиків від'єднання Закарпаття до Угорщини, то вони, на мій погляд, вкрай перебільшені. Дійсно, населення переважно недолюблює «київську владу», а приватизація мінеральних джерел і туристичних об'єктів у 90-ті досі сприймається як найбільша наруга, коли-небудь здійснена над Закарпаттям. Але відрізняється їхня думка від того, що думають про центральну владу жителі будь-якої іншої області? Особливо якщо вони думають про свої гроші і розподіл зібраних з них податків?

Ще одна противага відцентровим настроям - доходи від туризму і пов'язаних з ним сервісів. Вони прив'язують регіон до країни в цілому міцніше будь-яких найбільш ефективних дій силовиків. Реальний вага туризму, з урахуванням тіньового сектора, становить не менше 20-25% регіонального продукту Закарпаття. Навіть транспорт, фінансовий сектор, сільське господарство та інші галузі, які здаються на перший погляд незалежними від туризму, «запускаються» і підтримуються саме витратами туристів.

А оскільки парковки місцевих готелів і ресторанів забиті саме авто з київськими, дніпровськими, львівськими, вінницькими і харківськими номерами, місцеві жителі чітко розуміють, що їхній ринок і доходи - це Україна. В угорців, румунів, австрійців та інших наших європейських сусідів є свої гори. Будемо відверті, точно не гірше, особливо з огляду на рівень інфраструктури: за винятком кількох трас, дороги Закарпаття у вкрай поганому стані.

До слова, стримується туризм і загальним рівнем сервісу в області. Через низький рівень конкуренції співвідношення «ціна-якість» готелів, ресторанів та інших туристичних об'єктів явно гірше, ніж в аналогічних об'єктів по той бік кордону. Почасти це можна пояснити низьким рівнем доходу місцевих жителів. Тією самою причиною - низькі особисті доходи - пояснюється і низька залученість населення в суспільне життя. Наприклад, на Закарпатті поки так і не відбулося громадянське суспільство, тут мінімальний контроль населення за розподілом коштів місцевих бюджетів, не видно антикорупційних рухів, підтримуваних «знизу».

Підсумок поїздки

Тут зводять шикарні будинки навіть представники таких верств населення, які у Києві чи Харкові здатні претендувати хіба що на покупку двокімнатної квартири десь неблизько від метро. Закарпаття - це свій мікробізнес майже у кожного другого. Причому з рівною мірою ймовірності таким мікробізнесом може виявитися мікроотель на пару-трійку номерів, наддрібна контрабандна торгівля або ремонтно-будівельні послуги.

Тут людям наплювати на центральну владу, але не наплювати на поточні від неї субсидії. А сепаратизмом тут не захоплюються не стільки з боязні правоохоронців, скільки від ліні.

І так, інвесторів тут чекають. Точніше так: чекають інвесторських грошей, а встановлюваних інвесторами порядків - ні.

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу