Роза вітрів графів Шенборнів: палац із Джерелом краси серед чарівного парку

Тільки пішки: «шляхетною» бруківкою серед сторічних дерев. Так треба підніматися до палацу Шенборнів. Ця прогулянка – уже подарунок собі, а ще доказ, що скарби поруч. Адже в якихось 20 кілометрах від Мукачева та 10 хвилинах від траси «Київ – Чоп» потрапляєш у європейський маєток: зелений осередок із екзотичними рослинами, ставком, цілющими джерелами та, звісно ж, легендами.

Палац із розкішним парком – освідчення династії Шенборнів у любові до полювання та Карпат. Впливові європейські аристократи німецько-австрійського походження були найбільшими землевласниками на Закарпатті. Маєтки в цьому краї отримали після поразки повстання проти Габсбургів. Ференц Ракоці ІІ, який володів великими територіями, втратив їх, а Шенборни отримали. До цих володінь належало й село Карпати. Його 31 липня 1728 року цісар Карл VI подарував архієпископу Лотару Францу Шенборну. Той доручив керувати маєтками спадкоємцю, кузену Фрідріху Карлу Шенборну. У 1746 році він помер, і маєтки успадкувала віденська гілка династії. Євген-Ервін Шенборн-Бухгайм, який керував Березькою домінією, доклався до розвитку території, розвивав сільське господарство, ремісництво і промисловість. Шенборни реконструювали Мукачівський замок та заснували кілька мануфактур та заводів, пивоварні, гуральні і млини. У 1890-1895 роках граф Ервін Фрідріх Карл Шенборн-Бухгайм, представник п’ятого покоління фамілії, на місці мисливського будинку в урочищі Берегвар звів ошатний палац. Полювання було шляхетною забавою, і він готував маєток, аби гідно приймати аристократичних гостей з усієї Європи.

За тогочасною модою замок збудували в неоромантичному стилі, який поєднав ознаки романської та готичної архітектури – він може вважатися взірцем еклектики, яка відображає тогочасну «палацову моду». Зведений із використанням нумерологічних, або ж астрономічних, принципів. Так, має чотири вежі, як чотири пори року, 12 входів – 12 місяців. Кажуть, що число кімнат і димарів – 52, як тижнів, а вікон 365, як днів у році, плюс одне вікно-обманка – для високосного.

Ці паралелі в екскурсоводів різняться, а туризмознавці наполягають: нині календар, зашифрований в архітектурі – це красива легенда. Нумерологічні принципи справді використовували при зведенні палацу, але подальші перебудови (із 1946 року тут діє санаторій «Карпати») їх нівелювали: добудували новий технічний вхід, деякі димарі демонтували та навпаки зробили нові. Реконструюючи опалення, перегородили кімнати. Поменшало й вікон.

«Палац і парк Шенборнів вартий уваги навіть без міфодизайну. Так, після радянських реконструкцій нумерологічна концепція втрачена. Але ми радимо всім порахувати самим і число димарів, і вікон – це може бути темою квесту. Насправді ж головна принада цього місця – його природа. Аристократичний рід Шенборнів-Бухгаймів мав смак та обрав для заміського маєтку розкішне місце, справжню перлину Карпат з унікальним мікрокліматом і чудовими джерелами», – говорить туризмознавець Федір Шандор.

«Це одна з небагатьох спроб затягнути нові європейські віяння, моду Європи на Закарпаття – наприклад, еклектику в архітектурі, тогочасне паркове мистецтво, ту ж саму нумерологію. Вона не зовсім вдалася – графа Шенборна не зрозуміли, казали «чудний чоловік». Але важливо, що коли Шенборни отримали у власність цей маєток, одразу заклали парк і облагородили територію. Тобто депресивне місце перетворили на оазу. Творили міфодизайн, коли висаджували екзотичні рослини, будували палац із усіма «фішками», робили ставок у формі тогорічної карти Австро-Угорщини та Джерело краси. Парк Шенборнів – такий собі західний варіант Софіївки. До того ж, там перший пристойний вокзал на цих землях, «Карпати» й сьогодні називають найкрасивішою залізничною станцією України».

«Облаштування палацу та парку мало й соціальну мету. Селян і робітників, які раніше на тих місцях робили вапно, переорієнтували на мисливство й лісництво. Висадили виноградники, які, втім, не пережили радянської влади. Тобто Шенборни першими створили «на рівному місці» унікальну рекреаційну зону, випередивши свій час. Далі, звісно, парк і палац почали обростати легендами. Для цього добрий ґрунт. Вода, яка в Джерелі Краси, справді цінна, містить кремній, дуже м’яка, добре впливає на шкіру. Звідти пішла популярна оповідка про те, що хто вмиється тут – не старітиме.

Гарний еклектичний замок і розкішні екзотичні дерева, які вже мають понад столітню історію – безсумнівна цінність і «магніт». Ну й факт: це найбільший санаторій України за територією. Унікальний кліматичний курорт, таких одиниці. Додамо чудову логістику: міжнародна траса, залізнична станція, поруч місто, неподалік осередки інших видів відпочинку: катання на лижах, сходження в гори, бальнеологічні бази… Ідеальна роза вітрів для закарпатського туризму!», – розповідає Федір Шандор.

Туризмознавець говорить: «Чи достатньо використовується потенціал цього місця? Звісно, ні. Просто користуються перлиною, яка впала до рук. Це, до речі, стосується й Карпатського біосферного заповідника, Національного парку «Синевир». Звичайно, є ідеї, як розвивати цю місцину й у туристичному сенсі. Ідеальний об’єкт для пізнавальних культурно-історичних квестів, для еко-туризму, тут цікаві і флора, і фауна, можна спостерігати за птахами тощо. Сьогодні для туристів не робиться нічого – заклад суто санаторно-лікувальний, і адміністрація може в будь-який момент сказати відвідувачам: “Бувайте!”».

Чи не кожен камінь у Карпатах називають Скелею кохання та розказують романтичну оповідку – так і палац «Берегвар» (ще одне ім’я, за назвою урочища) наділили легендами. Туристам переповідають пікантну історію про адюльтер, у якому граф Ервін Фрідріх запідозрив дружину Фредеріку й чи то змусив її саму спуститися з Соколової скелі (мовляв, на чиюсь пораду, для перевірки вірності, якщо не розіб’ється – невинна), а чи скинув із неї її коханця. Документальних джерел про такі пристрасті не знайдено, але цій історії приписують причину появи однієї з «родзинок» палацу. Екзотичну люстру в нині занедбаній камінній залі показують усім групам відвідувачів. Мовляв, дизайн замовив особисто ображений Ервін Фрідріх. Гіди ж розповідають: зображення дивної пані з оленячими рогами й риб’ячим хвостом унаочнює три пристрасті графа Шенборна: полювання, риболовлю та власне жінок. А от туризмознавець Олександр Шершун каже: люстра є даниною давній сімейній легенді Шенборнів та не пов’язана саме з цим подружжям.

«Це Мелюзина – цікавий персонаж кельтської міфології, напівжінка – наполовину морський дракон, на якій одружився засновник роду Лузіньяні, який і поклав початок династії Шенборнів-Бухгаймів і, буцім, ще кількох шляхетних родів Європи, зокрема Анжу. Але католицька церква була не в захваті від такої міфотворчості, тому всіляко підчищала відомості в історичних джерелах про те, що знатні фамілії мають таке казкове походження. Саме ж прізвище Шенборн (нім. Schönborn) у перекладі означає «красиво народжений» – і, можливо, в історії його роду мала місце легенда про шлюб чоловіка й Мелюзини», – каже Сашко Шершун. Він вважає маєток дуже цікавим і перспективним туристичним об’єктом, якому потрібна посилена увага щодо утримання території й самого палацу, адже, наприклад, уже помітні проблеми з вежею.

Ще одна легенда палацу, і теж із серії «розповів хтось місцевий» – про трагічну смерть графа Шенборна. Мовляв, саме тут, у «Берегварі» він тримав свої скарби, у спеціальній кімнаті-сейфі. І якось випадково зачинився всередині. Почали графа шукати лише за три дні – і знайшли померлого від задухи в «броньованій» скарбниці. Туристи зойкають, історики кепкують – та хіба б графа ніхто не похопився за цей час? А от те, що перед початком Другої світової війни на палац поклав око один із лідерів Третього Рейху Герман Ґерінґ, вважають фактом. Як і те, що Микита Хрущов на Закарпатті найбільше полюбляв три локації: свою «дачу» в лісі неподалік Ужгорода, старовинні винні підвали в Середньому (втім, на те саме претендують винарні Берегова) та маєток Шенборнів. І переказують, що саме генсекові належить ідея створити тут масштабний санаторій.

До 1944 року замком володів Георг Ервін Шенборн. Потім Закарпаття стало частиною Союзу, маєток націоналізували разом із землями. Із 1946 року в замку працював будинок відпочинку. У 1958-му палац офіційно став санаторієм «Карпати», як любили казати, «всесоюзного значення». Останньою представницею роду, яка побувала в колишньому мисливському палаці, була Крістіана фон Шенборн-Бухгайм, активна благодійниця, у 1990-х роках вона допомогла з реставрацією замку.

Сьогодні спадок Шенборнів – не тільки пам’ятка історії та природи, а й знана оздоровниця: тут працює великий санаторій, який спеціалізується на допомозі вагітним, а також хворим із проблемами серцево-судинної, ендокринної систем та опорно-рухового апарату. Кажуть, тут помічні не тільки лікарі і процедури, а передусім сама природа, зокрема цінна питна й мінеральна вода. Чи не головні «ліки» – прогулянки стежками парку під столітніми дубами й тюльпановим деревом.

Краса кличе сюди фотографів та кінематографістів, колись саме тут знімали епізоди радянських фільмів «Снігова королева» та «Сімнадцять миттєвостей весни». Також палац «грав» французький замок у новітніх українських серіалах й був місцем зйомок телешоу.

І нехай тут уже не все збігається з первісним задумом будівничих, «Берегвар» дихає старовиною і шляхетністю, а парк – досконале поєднання рукотворного і природного. Графи Шенборни свою ідеальну розу вітрів знайшли й залишили в самому центрі Європи, посеред українських Карпат.

Текст: Алла Хаятова

Фото: Сергій Гудак

OPINION UA

  Надіслати другу