Професор Русин: «Хірургія – це велике довге навчання впродовж усього життя!»

Сьогодні Василь Іванович Русин відзначає чудовий ювілей – 70 років. Навіть на коротеньке інтерв’ю з такої нагоди погоджувався вкрай неохоче, просив спілкуватися з молодими і перспективними колегами, мовляв, їм це більше потрібно. Погоджуємося, але просимо відповісти на питання саме професора, бо сьогодні – важлива для нього дата. 

–     Василю Івановичу, ви – один із небагатьох лікарів Закарпаття, прізвище якого справді відоме далеко за межами області. Знаю, що мріяли стати хірургом і доклали до цього всіх зусиль. Зараз, напередодні чудового ювілею, оглядаючись назад, бачимо, що ваша мрія здійснилася. Вочевидь, нелегко було, але чи ви самі задоволені?

–     Так, я мріяв стати хірургом і став ним. Не відійшов від своє мрії в бік, ішов таким шляхом, який стелився мені в ноги. Вочевидь, могло бути краще, більше досягнень, а могло бути й навпаки – гірше, наразі ж є так, як є, по-іншому не вийде. На містечковому рівні, скажімо, я досяг всього, що можна було, в межах держави, може, зробив менше, ніж хотів, а в ще більшому масштабі – і взагалі мало. Не дивуйтеся, що так кажу, вважаю, що треба бути самокритичним.

–     Гадаю, не слід применшувати все ж ваші напрацювання – у вашому доробку новації, відкриття, патенти, які ви втілили, нові операції, які за вами продовжують робити…

–     Так, є багато всього, хоча це вузька галузь і боюся, що вона цікавить радше спеціалістів, ніж широке коло читачів. Є такі напрями, безперечно, які ми започаткували в нашій лікарні, принаймні стали точно одними з перших в Україні та й на теренах СНД – говоримо про венозну та пластичну хірургію. Взагалі, гадаю, мало таких клінік, в яких на сьогодні можуть похвалитися виконанням операцій на такому високому професійному рівні, як у нас – це реконструктивно-відновні операції на глибоких венах нижніх кінцівок, на нижній порожнистій вені тощо. Взагалі оперувати на нижній порожнистій вені, коли вона вже впадає в передсердя без використання штучного серця – це втручання вищого рівня, які мало лікарів і медичних центрів можуть собі дозволити. Це наші напрацювання, вони є надбанням усіх моїх колег – і судинних хірургів, і урологів, з якими ми почали їх робити, та й нині продовжуємо. 

Дуже багато напрацювань маємо в ендокринній хірургії – хороший напрям, у якому працює моя молода перспективна колега Патриція Болдижар, нинішня завідуюча кафедрою хірургічних хвороб УжНУ, а також професори Степан Філіп, Олександр Болдижар, Степан Чобей, Костянтин Рум’янцев. Чималі досягнення нашої команди в хірургії підшлункової залози, печінки та позазапечінкових жовчних протоках… Більше того, скажу: окрім трансплантології, ми де-факто робимо всі хірургічні операції, можемо й так говорити.

–     Яка на сьогодні найгостріша проблема у царині вашої діяльності?

–     Я би сказав так: незважаючи на те, що ми вже зробили, можна було б досягнути більше, якби належне фінансування. На жаль, грошей весь час не вистачало, їх бракує і зараз, складові для серйозних оперативних втручань вкрай дороговартісні й ми вимушені нашим пацієнтам пропонувати придбати їх самотужки. Але така ситуація і в провідних інститутах нашої держави – пацієнт сам купує клапан, шунт, штучний протез, нитки, централізованих закупівель в цьому сенсі немає. І ми вже не говоримо про сучасне медичне обладнання, яке з кожним роком стає досконалішим – воно дуже потрібне!

Як розвиватиметься галузь охорони здоров’я далі – важко сказати. Наразі головне – є хороший, здоровий, конкурентноспроможний колектив, чим я пишаюся! І це, повірте, важливо, бо навіть якщо уявити, що мене нема, робота триватиме.

 Виходячи з того, що у є потужна команда, багато напрацювань, ми можемо говорити про школу професора Русина на Закарпатті?

–     Так, можна сміливо говорити про це.

–     Маєте багато учнів?

–     Так, близько п’ятьох десятків…

–     Монографії, видання, патенти?

–     Я вже втомився їх рахувати! Книг – теж із півсотні, патентів приблизно стільки ж, хоча останні, на жаль, у нашій державі не так і ціняться…

–     Яку провели найдовшу операцію?

–     Коли приїхав у Москву після Сибіру, то виконували операції, які могли тривати по 12-14 годин! Тільки уявіть – саме стільки часу ти просто не виходиш з операційної,  не їж, не йдеш в туалет, нічого. Від зорі до зорі, ми так це називали.

–     Це ж страшне навантаження!

–     Так, я думав, що до цього нереально звикнути… Перші три місяці так думав. А за три місяці звик і вже спокійно дивився на подібні речі… Правда, бувало й таке, що якось вертався в гуртожиток після операції і заснув у метро, мене поліцейські розбудили і питали, чому я проспав кінцеву зупинку… 

–     Повертаючись усе ж до вашого ювілею, професії, всього життя, як би ви відповіли на таке питання: хірургія – це більше талант чи досвід і тяжка робота?

–     Питання дуже широке і складне, і я би почав свою відповідь так: хірургія – це вкрай складна річ, адже це втручання людини в людський організм, біосистему. Профілактична медицина, терапевтична однозначно більш симпатичні, якщо можна та висловитися, – дав таблетку і вилікував від захворювання. На жаль, у нинішньому світі обійтися без хірургічних втручань нереально, бо травми, приміром, таблеткою не вилікуєш, розриви судин так само, і так далі, й тому подібне. На щастя, дедалі ширше використовується і популярнішим стає такий напрям, як малоінвазивна хірургія. Вона дуже затратна, на жаль, але дуже перспективна: за допомогою сучасного медичного обладнання (лапароскопії?) сьогодні можна виконати складні операції під місцевою анестезією протягом півтори-двох годин – такі, на які раніше при відкритому втручанні затрачували по 7-8-12 годин... Але для цього теж потрібен величезний досвід, знання, роки роботи, а часом і вивчення суміжних спеціальностей… Тому  кажу, що нерідко лікар має бути, як у приказці, і швець, і жнець…  

-       Тож талант не головне, чи не так?   

-       Хірургія – це велике довге навчання впродовж усього життя! Таланти, геніальні люди народжуються рідко, їх одиниці! Але без навчання, тяжкої, копіткої праці навіть талановита людина нічого не досягне!   

-       Чи траплялися складні миті, коли хотілося опустити руки і кинути все?

-       Найскладнішим було витримати взагалі цю всю школу життя.

-       Найкращі, найсвітліші спогади у вашому житті?

-       Найкращі спогади – це кохання, це найсвітліше, що може бути! Все інше – дрібниці!   

-       Над чим працюєте саме зараз?

-       Ось покажу вам «найсвіжіші», так би мовити, напрацювання – ми випустили двотомник з хірургії. Це майже дві тисячі сторінок копіткої праці! Видання вийшло спершу російською мовою, відтак переклали його на українську, готуємо англомовний варіант. Серйозний колектив спеціалістів із Ужгорода, Києва, Одеси, Донецька, Тернополя дуже багато часу приділив підготовці цього грунтовного підручника.

-       Мрія професора Русина?

-       Щоб мої онуки жили в заможній, багатій державі, в якій цінують науку, медицину, освіту!

-       Спасибі за розмову і щиро вітаємо з ювілеєм! Довгих років життя та нових досягнень!

Для довідки

Василь Іванович Русин народився 26 вересня 1949 р. в м. Ужгороді. Навчався на медичному факультеті Ужгородського державного університету. Зі студентських років мріяв стати хірургом. По завершенню навчання волею долі опинився у м. Тайшет Іркутської області, де працював майже п’ять років. Відтак, у 1977-му, вступив в аспірантуру по хірургії в Інститут серцево-судинної хірургії ім. О. М. Бакулєва в Москві, по закінченні якої захистив кандидатську дисертацію. За цей час в Інституті зарекомендував себе як висококваліфікований хірург, набув досвіду хірургічного лікування складної патології, особливо удосконалився у серцево-судинній хірургії. У 1982 р. В. Русин повернувся додому, працював районним хірургом на Рахівщині, за кілька років переїхав до Ужгорода й очолив хірургічне відділення обласної клінічної лікарні. У 1987-му вступив у докторантуру і повернувся в Інститут серцево-судинної хірургії ім. О. М. Бакулєва. Докторантуру закінчив у 1989 р., а в 1990 р. захистив докторську дисертацію. З 1987 р. перед від’їздом в докторантуру, починає працювати на кафедрі госпітальної хірургії УжНУ як асистент. Після захисту докторської дисертації повертається працювати на кафедру госпітальної хірургії. В 1992 р. отримав вчене звання професора. З 1995 р. являється Головою (а в наступному Президентом) асоціації хірургів Закарпаття.

у 1999 В. Русину присвоїли почесне звання «Заслужений лікар України». За роки діяльності  очолював посади декана медичного факультету, ректора УжНУ, був обраний депутатом обласної ради. Професор В. І. Русин обраний членом Президії хірургів України, членом спецради по захисту кандидатських та докторських дисертацій при Львівському державному медичному університеті, членом методичної комісії ЦМК з ВМО МОЗ України.

З приходом Василя Івановича на кафедру госпітальної хірургії народилась і розвинулась нова школа хірургії на Закарпатті – це школа професора В. І. Русина, під його керівництвом виконані докторські та численні кандидатські дисертації, є автором кількох десятків монографій,  навчальних посібників, кількох сотень наукових праць, майже півсотні патентів України на винахід. За плідну раціоналізаторську та винахідницьку діяльність пов’язану з розробкою нових методів лікування та медичних приладів у 2001 р. обраний членом-кореспондентом, а за рік – академіком Академії інженерних наук України.

Uzhgorod.net.ua

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

  Надіслати другу