Як перетворити депресивне село на родзинку Закарпаття: досвід Нижнього Селища

Як перетворити депресивне село на родзинку Закарпаття: досвід Нижнього Селища
Нижнє Селище – на перший погляд, звичайне село на Закарпатті. Тут мешкає трохи більше 3 тисяч людей. Але дещо все ж його вирізняє. Місцина, яку звикли називати «депресивною» раптом почала розвиватися та «звучати» не лише на все Закарпаття, але й на всю Україну. Причин є кілька, і в кожній з них головне – це люди.

 

У цьому матеріалі ми розповімо про те, що таке розвиток територій на прикладі звичайного села, як створити виробництво, яке змінить життя громади, бути проактивним у соціальній сфері, виготовляти екологічний та чесний продукт як для себе і власне для себе, заснувати гурт, який гастролює світом, сучасний театр для селян та показати, що життя «в глибинці» не лише є, воно – вирує! Якщо цього справді хотіти, – пише Varosh.

Наші герої:

  • Петро Пригара – директор та засновник «Селиської сироварні»
  • Інна Пригара – сироварка, активна громадська діячка, засновниця проекту «Традиційна бринза Хустщини»
  • Орест Дель Соль – фермер, засновник господарства «Зелений гай»
  • Юрген Крефтнер – музикант, засновник гурту Hudaki Village Band, громадський діяч

Економіка. Виробництво. Розвиток територій

Коли місцеві жителі спільно з кооперативом «Лонго Май» (Longo Maї – міжнародний сільськогосподарський кооператив, створений у Франції в 1973 році***) заснували «Селиську сироварню», Інні Пригарі був один рік. Сьогодні – вона й сама варить сир, створила проект «Традиційна бринза Хустщини», активно бере участь у соціальному житті села та Закарпаття. Інна – одна з тих, хто повернувся до Нижнього Селища після здобуття вищої освіти.

113

– Сироварня як ідея виникла вкінці 1994 на початку 1995 року. Тоді разом з кооперативом Лонго Май місцеві жителі думали про те, який би тут можна було зробити проект, яким би не займалася ні влада, ні великий бізнес і який би одночасно був цікавим та давав можливості для економічного розвитку. Як офіційне підприємство ми запустилися у 2002 році, – розповідає Інна Пригара. – Сироварня працює досить специфічним чином – головною умовою під яку їй давав кредит кооператив «Лонго Май», представником якого є Орест Дель Соль, був прийом молока лише від селян, які мають 1-2 корови та тримають їх для власних потреб. З крупними фермерами ми не працюємо.

gal-63363

gal-63371

gal-63379

gal-63391

gal-63327

gal-63383

gal-63395

gal-63399

Окрім роботи в сироварні дівчина також є авторкою проекту «Традиційна бринза Хустщини», який створила для того, аби покращити галузь. А якщо бути вже зовсім відвертими, то врятувати її. Професія вівчаря не надто приваблива для молодих людей. Щоправда в Асоціації, яку створили кілька років тому, все ж є кілька молодих хлопців. Результати спільної роботи вівчарів – у порівнянні з першим роком роботи, виробництво вдалося наростити удвічі.

– Перше, що ми зробили – це переконали лідера вівчарів, що об’єднання справді потрібне. Саме це допомогло нам згуртувати людей та домовитися про спільні плани. Сьогодні ж мені здається, що вівчарі просто почали мені довіряти, хоча й не всі процеси їм зрозумілі. Але я завжди намагаюся усе пояснювати та працювати настільки відкрито, наскільки це лише можливо, – каже Інна.

071

Вступити до Асоціації можуть лише справжні вівчарі, які мають стадо, бізнесменам – зась. Окрім розвитку галузі Інна також каже, що для неї надважливим є й збереження гір та їхнього стану. Адже саме вівці допомагають тримати полонини у більш-менш пристойному вигляді та не давати їм заростати. Зникає вівчарство – полонина занепадає.

Продукцію найбільше презентують в Києві, Львові та Одесі. Мають прагнення показати українцям, що таке закарпатська бринза та чому це не брикет, який вони досі купували у супермаркетах. А зовсім інший автентичний продукт – і за смаковими якостями, і за цінностями.

gal-63427

gal-63431

gal-63447

gal-63439

gal-63435

gal-63443

gal-63415

gal-63423

– Людей, які живуть в селі, треба переконувати. Я з цим стикнулася, коли почала працювати з вівчарями, – розповідає громадська активістка. – Ти ніби робиш хорошу справу для них, але все одно маєш переконати, що їм це потрібно, що вони це можуть, що це доступно, що треба вкладати енергію та час. Можливостей є надзвичайно багато, усе залежить від того, що люди готові робити, хто з молоді, які проекти запланує та яку команду сформує навколо себе. Я вважаю, що можливо все. Потрібно лише ставити перед собою цілі та кожного дня рухатися до них.

У Інни є глобальна ідея для Нижнього Селища – розробити проект каналізації та очисних споруд для всього села. Але це надзвичайно трудозатратна задача – як фізично, так і емоційно, адже домовитися потрібно з кожним мешканцем окремо.

Партнер і друг Інни та Петра Пригар Орест Дель Соль, корінний парижанин, який перебрався на Закарпаття в 90-х, заснував еко-ферму “Зелений Гай” на околиці Нижнього Селища у 2006 році. Вона доволі специфічна, якщо її порівнювати з іншими українськими господарствами, адже тут тваринам забезпечено вільний доступ до відкритого простору в усі пори року, а їх раціон складається з чистих та натуральних кормів.

Орест з дружиною Йоланою та друзями робить сир з козиного молока та м’ясні вироби – ковбаси, бекон. Тут усе без жодної хімії, адже переконані, що умовний «цивілізаційний прогрес» шкодить людині, тваринам і природі.

gal-63511

gal-63515

gal-63507

gal-63503

gal-63475

gal-63499

gal-63487

gal-63463

gal-63459

gal-63467

gal-63471

– Таких проблем, які не можна здолати, немає. А перепони насправді завжди дуже символічні, – каже Петро Пригара. – Команда – це люди, які розуміють одне одного і мають довіряти на 100%. Для мене це важливо не лише в роботі, а й в буденному житті. Мають бути поряд люди, які тебе підтримають. Мені повезло, що в мене є Орест. І щоб зрозуміти наші відносини, то я скажу, що я з багатодітної сім’ї, в якій було 7 дітей, але я краще розуміюся з Орестом, ніж з рідним братом.

– Не люблю коли хтось командує. Ні мною, ні я сам. Хочу бути автономним – і думками, і економічно. І тому не люблю, коли керують, не люблю жодну владу. Важливо поважати одне одного і не думати, що хтось з нас розумніший, щасливіший або більш везучий, – переконаний Орест.

– Розвиток територій залежить, перш за все, від людей. Ми можемо багато говорити про плани та мрії, але, якщо у мене не буде команди, з якою я зможу їх реалізовувати, то вони ні до чого не призведуть. На жаль, сьогодні люди не хочуть спілкуватися, вони краще напишуть у месенджер, ніж постукають до тебе у двері і скажуть: «Привіт! У мене є ідея!». Хороші проекти так не робляться, – додає Інна.

212

Окрім власної справи і Інна, і Петро, і Орест живуть активним соціальним життям. Завдяки спільним зусиллям було зроблено чимало проектів – від наявності гуртків для проведення дозвілля дітьми в школі ще 20 років тому, опалення в садочку, збереження клубу, розбудову сільського водогону до встановлення біотуалету для школярів. А незабаром Інна Пригара реалізує ще один соціальний проект – буккросинг, який діятиме біля сироварні. Дівчина вже формує бібліотеку та планує запустити проект з наступного року.

* Нижнє Селище відоме в економічній площині не лише сироварнею та фермою «Зелений Гай», а й фермою з вирощування равликів та соками прямого віджиму “Лонго Май”. Про них розповімо в наступних матеріалах.

Культура. Музика. Театр

Понад 20 років тому до Нижнього Селища переїхав Юрген Крефтнер, більше відомий місцевим як Юрко Буковинець. Австрієць, який не захотів жити занадто розпланованим, розміреним та наперед запрограмованим життям, вирішив, що саме на Закарпатті розкриє себе.

Юрген – непроста людина, завжди у пошуку чогось нового. Він засновник гурту «Hudaki Village Band», який і сільським назвати важко, адже колектив вже об’їздив чи не усю Європу. У складі колективу саме музиканти з Хустського району.

Окрім гурту та музики у житті Юргена є ще одне заховлення – соки прямого віджиму, які виходять під брендом «Лонго Май». Це унікальний продукт з яблук та овочів. У спеціально обладнаному приміщенні комуни, в якій мешкає музикант, виготовляють яблучний, яблучно-морквяний, яблучно-буряковий, яблучно-селерний сік, а також експериментують над створенням справжнього закарпатського сидру.

gal-63539

gal-63551

gal-63543

Ми з Юргеном зустрілися біля одного з культурно-мистецьких місць села – гостьового будинку SargoRigo, яким він провів нам екскурсію та розповів про його головну ідею та причину заснування.

У самому історичному серці Нижнього Селища була закинута стара школа. Наші архіви тутешні досить слабкі, але є інформація, що у 1900-их роках вона вже існувала. Останні 20 років вона пустувала. Ми з друзями та за допомоги наших партнерів зі Швейцарії, вирішили її перебудувати у хостел, – розповідає музикант. – Але не у звичному варіанті, а саме для груп. Адже у нас в селі проходить багато подій – музичні, театральні, спортивні, а з місцем проведення та подальшим розташуванням гостей, завжди були проблеми.

005

Проект робили доволі довго, бо хотіли зробити зразу добре, аби не перебудовувати потім і не ремонтувати кожного року. У 2006 році з’явився задум, у 2009 – розпочали будівництво, а в експлуатацію ввели аж у 2017 році.

Зараз тут може комфортно розміститися 24 людини. Проект неприбутковий, а кошти, які сплачують групи за проживання, витрачають на його експлуатацію. Гості тут є доволі часто, хоча цей хостел практично ніде не рекламується і його не знайдеш на booking.com.  У той самий час засновники наголошують, що це місце не для індивідуального туризму і якщо такі звернення до них надходять, то вони залюбки рекомендують селян, які приймають гостей у своїх садибах.

gal-63583

gal-63607

gal-63611

gal-63579

gal-63587

gal-63591

gal-63575

Проектуючи хостел, автори одразу врахували проблеми з очисткою води, які є у багатьох сільських місцевостях і поставили спеціальні установки.

– Разом з дуже досвідченим українським екологом, який живе у Києві, ми зробили цікавий проект очистки води. Він абсолютно екологічний і вода очищається без жодної хімії. Це експериментальний проект, прототип над удосконаленням якого наразі працюють науковці. Вартість проекту доволі низька, тому він може стати порятунком для багатьох господарств, – каже Юрген.

161

Простір хостелу використувують для проведення конференцій, семінарів, виступів, вечірок, занять з йоги.

– Ми створили це місце не для того, аби заробляти гроші, а тому що воно дає дуже позитивну динаміку для села. Коли я приїхав сюди у 90-их роках молодь сприймала село як яму, в якій немає ніякої емансипації, розвитку. І зараз це частково є. Але вже не настільки виражено. Через наші ініціативи сприйняття людей самих себе та території, на якій вони живуть, змінюється. Приїздять люди і кажуть: «Як у вас тут круто!». І люди самі починають інакше дивитися на все, що їх оточує, – розповідає Юрген.

154

Сам музикант залишився тут, бо зрозумів, що життя у маленькому селі на Закарпатті вабить його більше, ніж мегаполіси Європи. Серед такої природи та гір люди ставляться до життя інакше.

– Я виріс в зовсім іншому контексті і багато подорожую, тому можу бачити деякі процеси, які відбуваються тут, під трохи під іншим кутом.  Ми не ведемо ніякої статистики, але я відчуваю, наскільки за ці 20 років змінилося ставлення молоді до свого села.

145

Найбільшою проблемою села та сіл загалом Юрген вважає байдужість. Коли все, що цікавить людей, це як побільше заробити грошей та подивитися телевізор.

– Маю глибоке переконання, що головне розуміти, що тут, на Закарпатті, є все. Нічого не потрібно привозити, окрім знань. І не треба боятися щось робити, займатися своєю справою. Але важливо й те, що я прийшов сюди не сам. Мені було, на кого спертися. Ця підтримка дуже важлива, з нею нічого не боїшся. Розумію, що для всього треба час. І інколи мусиш зробити крок на назад, аби потім ступити два вперед.

Подруга, партнерка і кума Юргена, Тетяна Білоусова, керує театральною студією «Чіга-Біга» та організовує міжнародний театральний фестиваль «Птах». Його заснували у Нижньому Селищі у 2007 році і з того часу він збирає талановиту молодь з різних куточків України та Європи. Театр незвичний, без сценаріїв та завчених напам’ять слів. Він про людей, життя, відносини, місце в соціумі, імпровізацію та цінності.

– Коли ми з подругою вперше потрапили у Нижнє Селище, то здивувалися та надихнулися активністю місцевої громади, особливо дітьми та молоддю, яка з повною довірою включалася в усі театральні авантюри, що ми пропонували, – каже Тетяна. – В той момент вистави діти та дорослі могли бачити лише у дитячому садочку та школі, що привозили «заїжджі» театри, які частіше переймаються не матеріалом та ідеєю, а скупченням кумедних ситуацій та залученням «перевізного зоопарку». Для нас завжди було важливо, щоб театр давав можливість думати та наштовхував на вирішення актуальних суспільству проблем.

gal-63651

gal-63671

gal-63655

gal-63619

gal-63631

gal-63623

gal-63627

gal-63643

gal-63647

gal-63667

gal-63663

gal-63659

Фото: Микола Удут

«Птах» у Нижньому Селищі – це тиждень майстерень з театру, кіно, концептуального мистецтва, land art-у, сценографії, звуків, показ вистав та фільмів, а також десятки гостей з різних країн Європи, які привозять до Закарпаття свій досвід, бачення та натхнення. І звісно, усе це залишається тут. І трансформується у нові проекти та ідеї селян.

– Для мене найважливішим є мисляча молодь, яка виросла з чіткою позицією, відкритою, активною, щирою, – ділиться Тетяна. – За ці всі роки наша сім’я ПТАХу виросла, але основа залишилася на молоді Нижнього Селища, яке дійсно стало культурним центром Закарпаття.

Довідка: Кооператив Лонго Май засновано у Франції, 1973 року. Це міжнародний, сільськогосподарський та ремісничий кооператив альтернативного, волелюбного та антикапіталістичного спрямування. Спільнота нараховує біля 300 осіб. Члени кооперативів займаються виробництвом та продажем сільськогосподарстких продуктів (фрукти, овочі, ягоди, мед, сир, шерстяний одяг, фруктові і овочеві консерви, вино, натуральна косметика та засоби гігієни і тд). Лонго Май створив декілька ЗМІ: вільне радіо Zinzine, незалежна інформ агенція (АІМ), газета Європейського Громадянського Форуму “Артішель”. Кооператив видає книги. А також знімає навчальні фільми у темі сільського господарства


Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

1559804758 660x255

Росана Тужанська

Фото та відео: Антон Рижих

Varosh

 

22 жовтня 2019р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*