Словаки: історії вчителів, які переїхали до Ужгорода зі Словаччини

Словаки: історії вчителів, які переїхали до Ужгорода зі Словаччини
Ян Поханіч, Валерія Кізакова, Світлана Сурова, Дагмар Кралікова та Ева Дюрошова – п’ятеро вчителів, які переїхали до Ужгорода з різних міст Словаччини. Усі вони у різні роки та за різної мотивації подалися на державну програму, пройшли конкурс на викладання за кордоном та за наявністю вакантного місця, потрапили до Ужгорода, до спеціалізованої ЗОШ №4.

 

Хтось із них тут два роки, а дехто – дев’ять. У кожного – власне бачення навчального процесу, успішності учнів, життя в Ужгороді. У кожного – своя історія, – пише Varosh.

105

Ян Поханіч

Пан Ян в Ужгороді живе вже 7 років. Має контракт ще на рік, але наступного року йому якраз випадає взяти першокласників і вчитель вважає, що буде справедливо бути з ними до завершення початкової школи, тобто до 4 класу. Окрім того, має й деякі плани, котрі хотів би реалізувати саме тут.

З Ужгородом вчитель познайомився ще задовго до цього. У 2004 році грав тут у футбол. Колись існувала команда «Лотос Ужгород» і він їздив щоразу на футбольні матчі.

– Я вважаю, що культурні діти можуть створити культурне суспільство, тому з ними потрібно займатися – ходити у музеї, в замок, на концерти, спортивні події, – переконаний вчитель. – Маю багато друзів митців, тому часто буваю в різних майстернях, на виставках, у філармонії. Людина повинна жити культурним життям. І всім кажу, що Ужгород – це культурне місто, де зустрічаються різні генерації – не тільки старші люди, але й діти.

Вчитель каже, що словацькі та українські діти для нього однакові і що все залежить від того як дорослі впливають на них, в якому середовищі вони ростуть.

gal-64644

gal-64648

gal-64652

gal-64656

gal-64660

gal-64664

gal-64616

gal-64612

gal-64620

gal-64624

gal-64636

– Дуже велике значення має те як вчитель ставиться до дітей, – каже пан Ян. – Якщо він їм відкриється і дасть зрозуміти, що він на їхньому рівні, тоді діти звикнуть до того, що вчитель такий як вони і поступово відкриються перед ним. Якщо це не вдасться зробити одразу, то діти закриються і щось змінити буде важко. Завдання вчителя – відкрити дитину і запропонувати їй дорогу, направити її чи то в мистецтво, чи то в математику, хімію, а може навіть в астронавтику. Для того, щоб було цікаво працювати, треба шукати нові можливості, нові розваги. Я пишу казки, але підключив вже до цього і дітей. Мене цікавить мистецтво, тому і діти ходять зі мною у різні музеї, на вистави у театр. Це є співпраця. Це розвиток не тільки дітей, але й мій.

Одна з проблем ужгородців, на думку, пана Яна, – це пунктуальність. Часто вони не дотримуються зазначеного часу та можуть прийти на зустріч на півгодини, а то й на годину пізніше. А от порозумітися з українцями не викликає жодних проблем, якщо ви не вдаєте з себе когось, ким не є насправді.

– Українці і словаки дуже привітні люди, відкриті, щедрі і хочуть працювати. Для них не є проблемою кудись поїхати – чи рано, чи у свято, чи ввечері, бо для того, аби чогось досягти, мусимо працювати. Не чекати певного часу, а рухатися і робити тоді, коли в цьому є необхідність, – каже вчитель.

109

Світлана Сурова

З усіх вчителів-словаків в Ужгороді пані Світлана Сурова в місті найдовше – вже дев’ятий рік. Вчителька почала свій третій чотирирічний період. Переїхала до Закарпаття з міста Міхаловце.

– Я не бачу абсолютно ніякої різниці між словаками та українцями. Ми живемо дуже близько один до одного, – розповідає вчителька. – Мені в Україні дуже подобаються пісні. Але і словацькі теж гарні. Люди тут приємні, а якщо порівнювати дітей, то вони всюди однакові. Якщо людина викличе у них мотивацію і бажання вчитися, то вони будуть вчитися. У початковій школі взагалі дуже важливо дати дітям поштовх, щоб вони хотіли навчатися.

gal-64684

gal-64700

gal-64704

gal-64708

gal-64716

gal-64724

gal-64712

gal-64696

gal-64720

gal-64692

gal-64680

Пані Світлана каже, що рада українській освітній реформі, бо з нею навчальний процес стає простішим, цікавішим та ефективнішим. Що ж до української мови, то поки сама її не вивчила, хоча розуміє та читає без жодних проблем. Любить українську музику і спів.

– Українці дуже милі, доброзичливі, уважні, дякують. Деякі словаки могли би цьому повчитися. А Ужгород – це гарне історичне місто, воно дихає історією, має добру енергетику. Ходіть до замку, гуляйте вуличками та кав’ярнями. Всім раджу, – з посмішкою каже пані Світлана.

101

Валерія Кізакова

Пані Валерія в Ужгороді живе вже третій рік. Коли переїхала з 10-тисячного Свідніка, то одразу стала класною керівницею першого класу. Каже, що ніколи не порівнює українських та словацьких дітей, бо усі вони особливі по-своєму, непорівнювані.

– Ужгород мені дуже подобається, тут є багато культурних пам’яток. У вільний час з колегинями відвідуємо їх. Та й в цілому місто дуже гарне та історичне, – розповідає пані Валерія. – Думаю, що Ужгород і Свіднік схожі і знаходяться не далеко одне від одного – якихось 100 км від кордону. Життя є приблизно схожим, хоча Ужгород – більше місто. Мені тут добре, житло добре, колектив дуже хороший. Всі колеги допомагають нам.

gal-64752

gal-64744

gal-64740

gal-64736

gal-64748

gal-64768

gal-64772

gal-64732

gal-64764

gal-64760

gal-64756

Коли пані Валерія почала працювати в ужгородській школі, то реформа освіти ще не була втілена, тому і навчання відбувалося за старою програмою. Порівнюючи її зі словацькою, вчителька зауважує, що українським учням значно важче, програма складніша. І вона має надію, що зміни в українській школі її полегшать.

– Ми маємо багато спільного. Ми однакові народи, немає ніякої різниці. Українці, на мою думку, більш добросердечні, добродушні, добріші. Що ж до української мови, то я її розумію і трохи розмовляю. Багато хто з колег розмовляє словацькою і це теж полегшує спілкування. Українська мова доволі важка, але азбуку знаю, тому можу читати та перекладати, – впевнено додає пані Валерія.

083

Дагмар Кралікова

Пані Дагмар вчителька другого ступеня, вона навчає словацькій мові 5-11 класи. Живе в Ужгороді вже чотири роки. Наразі працює лише з 8 та 9 класами.

– За подібними програмами я працювала в Румунії та Угорщині і у порівнянні з тими дітьми, українські краще вчать словацьку. Може це пов’язано з тим, що вона теж є слов’янською і більш зрозуміла, ніж, до прикладу, угорцям. Для мене ті поїздки були викликом, адже я хотіла порівняти, яка є ситуація з словацькою нацменшиною у цих країнах. Була дуже здивована, коли дізналася, що в нашій словацькій школі в Ужгороді є доволі небагато дітей, які мають батьків-словаків. Більшість учнів приходить до школи не знаючи жодного слова словацькою. Поступово знайомляться зі словацькою мовою, літературою, реаліями. Потім можуть вступати до словацьких навчальних закладів. Тому в цій школі справді є потреба. У наші часи, коли світ глобалізується, добре, що ми можемо краще пізнати один одного, – переконана вчителька.

gal-64784

gal-64788

gal-64792

gal-64800

gal-64804

gal-64816

gal-64812

gal-64796

gal-64808

gal-64780

Ужгородськими школярами пані Дагмар задоволена. Каже, що більшість шіковні (ред. – швидкі, спритні), добре розуміють текст, читають з розумінням теми, хоча й мають невеличкі проблеми з граматикою і правописом, але в цілому вчаться на хорошому рівні.

– Ужгород дуже гарне місто, гарний історичний центр. Мені подобається, що тут, так само як і в моєму рідному місті Братислава, є ріка. Можна посидіти, почитати книгу, порозмовляти з приятелями. Маєте дуже гарну пішохідну зону та будівлі. Особливо будови періоду Австро-Угорщини. Видно тут і архітектуру першої республіки, – розповідає пані Кралікова.

113

Ева Дюрошова

Пані Ева живе та працює в Ужгороді вже другий рік. Вчителька приїхала з Банської Бистриці. До Ужгорода викладала в університеті і в методичному центрі для закордонних словаків. Зокрема працювала з словаками у Сербії, Хорватії, Румунії, Угорщині та Польщі.

– Я довго працювала зі словаками за кордоном і відчула потребу допомагати їм зберегти мову. Подала папери на конкурс від Міністерства освіти і так потрапила в Ужгород. Все життя в Україні є абсолютно інакшим. Дуже багато речей, які працюють у Словаччині, тут не працюють зовсім. І з цього виходять певні речі як діти поводяться у школі, як реагують, якщо щось кажу. Все діє лише 3 дні, а потім втрачає силу. Тому це було досить складно для мене. Але мушу сказати, що тут є багато дуже приємних речей. Ужгород – гарне місто, люди приємні, ідуть назустріч, допомагають, – запевняє вчителька.

gal-64844

gal-64852

gal-64856

gal-64864

gal-64872

gal-64868

gal-64824

gal-64828

gal-64860

gal-64840

На думку пані Еви у словаків та українців однаковий менталітет. Хоча другі їй здаються більш експресивними, але хід думок близький. Жінка вважає, що з німцями, англійцями та західно-європейцями словакам порозумітися важче.

– Ми з вами маємо багато схожих проблем – як і в загальному по країні, так і людських. Люди можуть часто допомагати один одному, але можуть бути і байдужими. Ви мусите познайомитися з людиною, бо поки не знайомі, то тримаєте відстань. Про словаків завжди казали, що вони досить гостинні, доброзичливі, але ми теж починаємо ставати такими як ви – якщо когось не знаємо, то спочатку тримаємо відстань, – каже пані Дюрошова.

На думку вчительки, закарпатський діалект є ближчим до словацької, ніж українська мова, а тому зрозуміліший.

– Багато слів маєте з польської мови, з російської. Дещо вдається порозуміти. Поступово це «налипає» на мене. Так як діти навчаються словацької, так і я тепер вже можу нормально спілкуватися з батьками. Деякі слова, звісно, не знаю, мушу перепитувати. Тому не тільки учні, а й батьки вчать мене українській мові. Маю книги, котрі перекладаю. І що цікаво, в Ужгороді частіше чути українську музику, ніж у Словаччині словацьку. Маю таке відчуття, що у нас більше лунає західна – європейська, американська. І в ресторанах, і на вулицях, – вважає пані Ева.

003

125

205


Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

1559804758 660x255

Росана Тужанська

Фото та відео: Антон Рижих

Varosh

 

02 листопада 2019р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*