Співачка із Закарпаття Alina Pash розповіла про соціальні тренди та хайп

"Йод" поспілкувався з однією з найрезонансніших українських музиканток, яка змусила говорити про народні традиції далеко за межами нашої країни. Та й в Україні теж – передусім після виконання гімну в День незалежності.

18 жовтня українська співачка Alina Pash випустила містичний кліп на пісню Bosorkanya про боротьбу Добра і Зла в оточенні відьом з угорських легенд. Трохи раніше Аліна презентувала документальний фільм про те, яким чином Карпати сформували у ній особливий музичний стиль, що поєднує реп, фольк та українську історію.

Про гендерну рівність: чоловіки теж страждають

- Один з ваших останніх релізів - спільний трек з репером Freel "Не пили" про гендерну рівність у стосунках. Однак в Україні частіше говорять про тиск з боку чоловіка, аніж жінки. Чи не є ваш спільний трек спробою нагадати про те, що гендерна рівність — це не завжди тільки "чоловік б'є дружину"?

- На рівні серйозних дискусій таких обговорень і не багато, але на побутовому рівні чоловіки постійно розмовляють про те, як їм набрид подібний тиск. Не кажучи вже про всілякі гумористичні шоу, де мало не половина жартів побудовані на цій темі. Напевно, така проблема справді існує, і багато чоловіків страждають через надмірні вимоги до них та стереотипні уявлення про чоловічу роль у стосунках. Принаймні, в пісні "Не пили", і в кліпі на неї, ми з Фрілом мали на увазі і таку гендерну нерівність теж.

Але давайте будемо чесними. Вербальні претензії та фізичне насильство з боку партнера, якому ти просто не можеш як жінка чинити опір, — це все-таки різні речі. В будь-якому випадку, у нас не було мети сказати про те, які бідні жінки і які погані чоловіки. Але ми за те, щоб суспільство не боялося піднімати такі теми і ми всі разом шукали вирішення цих проблем.

Про соціалку в музиці: "Людство втомилося від вічних стресів"

- Останній рік чи два вітчизняна музика дедалі більше набирає соціальних обрисів. Тексти вже не про розбиті серця від кохання, а про насилля, булінг та правильне ставлення до власного тіла. На вашу думку, чому саме зараз на соціальні проблеми так активно зважають у суспільстві?

- Адже ми все ж таки не живемо у вакуумі. Це загальносвітові тенденції. Я думаю, що людство просто втомилося від вічних стресів через неприйняття власної зовнішності, булінга, насильства та мікронасильства. І ми всі бачимо, до чого це призводить. До того, що величезна кількість людей живе у стражданні, а у деяких це і зовсім трансформується в таку загострену образу та ненависть, що в результаті ми отримуємо теракти, стрілянину в школах і бог знає що ще.

Чому це відбувається саме зараз, а не раніше? Напевно, це пов’язано з відкритістю сучасного світу. Раніше не було фейсбуку, інстаграму та безлічі форумів. Люди не мали змоги так легко й швидко ділитися проблемами одне з одним. А зараз можна запустити челендж або випустити соціальний кліп, який всі обговорюватимуть. Стало значно більше інструментів, які допомагають порушувати такі важливі теми.

- З таким засиллям "соціально-активних пісень" може скластися враження, що більшість зірок почали хайпувати на тому, що "заходить" українцям. Зараз це — girlpower, гендерні питання, знищення стереотипів. У вас у творчості ці теми також присутні. Аліно, то ж це хайп чи ні?

- Слухайте, будь-який артист і будь-яка творча людина, звісно, хоче потрапити у нерв часу, в якому вона живе. Це нормально. Не можна завжди співати тільки про якісь вічні речі на кшталт любові чи дружби. Іноді хочеться порушувати актуальні теми, викликати жваву реакцію у слухачів.

Наскільки це виходить щиро і талановито — інше питання. Я можу відповідати лише про себе. Для мене це гармонійно й у мене точно немає роздвоєння особистості, коли я співаю одне, а думаю інше. Хай це називають хайпом - чесно кажучи, мені байдуже. Це для мене нічого не міняє. Як і завжди, я буду говорити про те, що думаю, і так, як вважаю за потрібне. Та підтримувати тих, хто робить так само.

Про фемінізм: "Не бачу в Україні великого прогресу в цьому напрямку"

- Одним з останніх треків від українських музикантів, які я зберегла до свого плейлиста, був ваш спільний трек з Pianoбой - "Перша Леді". Він про фемінізм і про те, чому жінки мають право бути різними. І це одна з топ активістських тем, які порушуються зараз в Україні. Це спроба "влитися у тренд", чи все-таки про фемінізм говорять недостатньо?

- Ідея цієї пісні належить Дмитру Шурову (фронтмен Pianoбой. – Ред.), тому це питання краще поставити йому. Але я не думаю, що це спроба вхопитися за тренд. Діма дуже щирий і чесний музикант, який пише пісні тільки про те, що його справді хвилює.

Що стосується фемінізму. Мені здається, що "достатньо розмов" — це коли ситуація задовольняє всіх. А поки що я не бачу в Україні великого прогресу в цьому напрямку. Для більшості людей ні про яке прийняття феміністичних ідей поки що не йдеться. Вони, як і раніше, вважають, що дружина має сидіти вдома, варити борщ і в усьому слухатися чоловіка.

І я боюся, що тупим агресивним нав’язуванням іншої точки зору це не виправити. А ось мовою мистецтва можна. Там, де людина не розуміє мізками, вона може відчути серцем.

Про творчість: "У моїй музиці багато шарів. Якщо не розумієш текст - качайся під біт"

- У вересні з’явився документальний фільм Pintea про вас, ваші погляди на творчість і те, що допомогло сформуватися вам як артисту. Це досить несподіваний та відверто незвичний для українського музичного простору хід. Хто приймав рішення про те, щоб це зробити? Для чого?

- Рішення приймали колективно з моєю командою. Як для мене, так і для діджитал-платформи PASIKA Magazine, яка зняла цей фільм, завдання в першу чергу полягало в тому, щоб зробити круте кіно. Судячи з відгуків, ми з цим завданням впоралися.

Крім того, мені хотілося розповісти свої особисті історії, які живуть зі мною з дитинства: про те, хто такий Пинтя Хоробрий; які містичні події відбувалися зі мною; яким було середовище, в якому я росла і формувалася. А ще про тих, хто мене надихає сьогодні, та про мій дебютний альбом.

Мені хотілося, щоб глядач цього фільму краще зрозумів, хто така Аліна Паш як співачка та особистість. І я рада, що у стрічці Pintea ми з PASIKA Productions сплавили в одному котлі стільки всього різного і, зрештою, не втратили суті.

- У фільмі ви говорите англійською мовою. Це з розрахунку на те, щоб з вами познайомилися за кордоном? Піар-хід перед закордонними виступами наприкінці жовтня?

- По-перше, я і в житті часто переходжу на англійську. Адже мій хлопець француз і ми з ним спілкуємося саме англійською. Я часто буваю за кордоном, де в мене є багато друзів. Але частково — так, навіщо обмежуватися тільки українським ринком, адже у мене є слухачі в різних країнах. Хотілося, щоб вони теж могли подивитися фільм Pintea і зрозуміти його, оскільки навряд чи вони зможуть щось розібрати в більшості моїх пісень. З цим і наші слухачі не завжди справляються.

- Ваші треки виконані українською мовою, ще й з діалектизмами. У нашому інтерв’ю з Balaklava Blues Марічка та Марк сказали, що якраз "україномовність" часом заважає їм правильно доносити сенс пісень за кордоном. Яка ситуація з вами та сприйняттям музики іноземними слухачами?

- Як я вже казала, деколи справді важко передати сенс. Та зрештою, я ж не бардові пісні виконую. У моїй музиці багато шарів. Якщо не розумієш текст — качайся під біт, відчувай мою енергію на сцені, відривайся разом зі мною. Не кажучи вже про те, що для європейського слухача мої треки в принципі звучать досить незвично та свіжо.

До того ж, у мене є й англомовні треки, тож ніякого особливого бар’єру не спостерігаю. Українці теж не говорять на русинському діалекті. І нічого, якось живемо.

Сучасний світ — він взагалі не про бар’єри.