Ужгород – толерантний чи расистський?

До участі у заході долучилися проректорка УжНУ Мирослава Лендьел, лікар-інфекціоніст Віктор Петров, фотограф, викладач УжНУ Харі Крішнан, депутат Ужгородської міськради, голова ГО «Об’єднання ромів Ужгорода» Мирослав Горват, керівниця Ужгородського пресклубу Ірина Бреза, студентка з Нігерії Джейн Чидінма та представниця патрульної поліції Вікторія Копинець. Організували захід ГО «Інсайт».

НЕ ВСІ РОМИ – ЗЛОДІЇ, НЕ ВСІ ЗЛОДІЇ – РОМИ

Мирослав Горват

Передусім торкнулися теми нетерпимості до ромського населення. Так, Мирослав Горват наголосив, що відносно до кількості представників цієї нацменшини відсоток ромів, які поводяться неприпустимо, вкрай малий, але через гостру увагу суспільства й акцентуацію на національній належності ставлення до всього ромського населення краю часто негативне.

«Я не виправдовую тих, хто винен. Вони мають бути покарані відповідно до чинного законодавства. Та все має бути справедливо. ЗМІ часто акцентують увагу на тому, що правопорушення скоїли саме представники конкретної національності. Але ж українці не менше правопорушень чинять, утім у таких випадках на цьому не наголошують. Злочинець не має національності», – підкреслює Мирослав Горват.

Він також наголосив, що в Ужгороді ромське населення дедалі частіше соціалізується: вони навчаються не лише у школах, але й в університеті, працюють, організовують культурні заходи тощо. Інше питання – як часто культуру (саме культуру!) ромів готові сприймати ужгородці. Однак, зі слів Мирослава Горвата, Ужгород все ж дуже толерантний.

ТЕМНОШКІРИМ ТУТ [НЕ] МІСЦЕ?

Мирослава Лендьел

Інша справа – іноземні студенти. Тут питань не менше. Однак якщо у 2014 році, коли іноземців в Ужгороді помітно побільшало, люди на них озиралися й дивувалися з інакшості, то нині вони спокійно їздять громадським транспортом, ходять до супермаркетів та навіть працюють (темношкірий студент-іноземець працює на касі одного з супермаркетів міста. – Авт.).

Харі Крішнан

Проректорка Мирослава Лендьел розповіла, що «це була велика несподіванка і виклик для університету. Насамперед у плані мови. Адже ці студенти навчалися в Донецьку та Луганську англійською і з початком війни змушені були виїхати. Тож довелося швидко навчати наших викладачів». Тепер же часто від іноземців можна почути «передайте, будь ласка» чи «сідайте, будь ласка», «дякую» чи «до побачення».

В університеті всі іноземці вивчають українську й багато хто послуговується нею. Індус Харі Крішнан за рік життя у Луганську трохи вивчив російську. А от в Ужгороді вже опанував й українську. Каже: «Я можу порівняти навчання в Луганську та Ужгороді. Тут ситуація набагато краща. Особливо те, що зі знанням мови негативних ситуацій в Ужгороді значно менше. Хтось захотів і вивчив мову – тому простіше. Мені вона потрібна для роботи. І з власного досвіду скажу: коли люди бачать, що ти знаєш мову, значно позитивніше до тебе ставляться».

Однак попри свою ввічливість іноземці час від часу стикаються з дискримінацією через колір шкіри. Так, приміром, відомі випадки, коли їх не пускали до басейну чи в спортзал.

Джейн Чідінима

Зовсім нещодавно з дискримінацією через колір шкіри стикнулася нігерійка Джейн Чидінма – її не пустили до басейну після спалаху дифтерії в іноземних студентів. Дівчина каже: «Я ходила до цього басейну щотижня, дотримувалася правил. Але нові правила з’явилися зі спалахом дифтерії. Формулювання було «заборонений вхід іноземцям». Я розумію, що люди були налякані, турбувалися про своє здоров’я. Хоча якби вони були вакциновані, то й перейматися не було б про що. Власне, якщо мене запитають про расизм в Ужгороді до жовтня 2019 року, то я скажу, що його тут немає».

До речі, щодо мовного питання дівчина дотримується думки про те, що «ми в Україні – і маємо говорити українською».

Безумовно, університет толерує іноземних студентів, однак керується принципом рівності для всіх. Мирослав Лендьел каже: «У нас були випадки відрахування іноземних студентів. Але лише в тому разі, коли вони порушували порядок. Бешкет можуть зчинити й українські студенти, у такому випадку ми їх так само відраховуємо. Правила для всіх одні».

МОВА ВОРОЖНЕЧІ ТА ЗАКАРПАТСЬКІ ЗМІ

Зі спалахом дифтерії в Ужгороді (інфікувалися саме іноземні студенти) у соцмережах та ЗМІ зірвався шквал негативу. Тоді чимало ужгородців різко негативно висловлювалися щодо іноземців, які буцімто привезли хворобу.

Віктор Петров

Лікар-інфекціоніст Віктор Петров заявляє: «Дифтерія була. Вона НЕ привезена. Дифтерія завжди є серед нас, і єдиний спосіб захиститися від неї – вакцинація. Для будь-якої інфекційної хвороби потрібні три фактори: джерело інфекції, шлях передачі і сприйнятливий організм. Носієм може бути будь-яка людина, незалежно від кольору шкіри, віросповідання, сексуальної орієнтації тощо».

Зі слів лікаря, якби обстежити всіх містян, можна знайти й інших носіїв інфекції. Однак щеплення почалися аж на п’ятий день від моменту фіксації першого випадку. «Якби у нас тут була ебола, нас би вже не було. Це говорить про неготовність України до таких викликів», – каже Віктор Петров. І в цьому випадку, за спостереженнями Петрова, «українські студенти були найбільш толерантними у цій ситуації – вони розуміли, що брак щеплення – це їхня помилка. Особливо це розуміли студенти-медики. І мені дуже соромно, що деякі ужгородці дозволяли собі висловлюватися нетолерантно до іноземних студентів. І у цьому випадку засоби масової інформації додали масла у вогонь».

Ірина Бреза

Як поінформувала журналістка Ірина Бреза, «роми, іноземні студенти, а раніше ще й переселенці – це ті категорії, щодо яких часто фігурує негатив у заголовках ЗМІ. За стандартами журналістики, вказувати у заголовку расову чи національну належність, стать чи сексуальну орієнтацію – це маніпуляція. Це формує у людей певне ставлення, навішує ярлики. Проблема в тому, що більшість онлайн-медіа не є зареєстровані, й притягнути до відповідальності відповідно нікого не можна. Але, окрім сайтів-сміттярок, є ще й боти, тож мова ворожнечі активно шириться соцмережами».

Вікторія Копинець дала правову оцінку дій представників певних ультраправих організацій та пояснила, як захищати свої права у випадку їх порушення.

Спілкуватися чи не спілкуватися з представниками нацменшин, інших рас, релігійних поглядів, сексуальної орієнтації, людьми з фізичними чи психологічними вадами – особиста справа кожного. Але в той же час кожен має пам’ятати про права людини – порушувати їх не може ніхто. В усіх нас тече однакова кров, всі мають емоції і всі ходять під одним небом. Ми різні – і цим цікаві.

Ксенія Шокіна

Медіацентр УжНУ

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі