Як поєднати подорож, розвиток, цікаві знайомства та… ремонт?

Українці показують безпрецедентну згуртованість у скрутні часи. Цим – круті: готові об’єднуватися і допомагати безкорисливо. Просто тому, що це принесе користь іншим. Так в Україні під час Революції гідності зародився потужний волонтерський рух, який нині має чимало різних напрямків. Один із видів популярного волонтерства серед молоді – рух БУР, що дозволяє подорожувати, розвиватися й допомагати там, де це потрібно.
Всеукраїнський рух «Будуємо Україну разом» (БУР) виник із початком війни на Донбасі: львівська молодь згуртувалася і поїхала до Краматорська відновлювати понищені війною будинки, адже на носі була зима. Місцеві поглядали на «западенців» скоса, але згодом потоваришували й ремонтувати помешкання стали разом. Невдовзі там відкрили й культурний центр «Вільна хата».
Логічне запитання: звідки ж гроші на ремонти? Відповідь проста – все ті ж небайдужі люди (діє програма донейтів БУР-друзі), підприємці, спільнокошти, а також співпраця з Українською ініціативою зміцнення громадської довіри (UCBI), що фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Національний фонд розвитку демократії (NED).
За роки існування БУР розширився й нині охоплює не лише населені пункти Донбасу, а всю Україну. Основні заїзди руху відбуваються у форматі таборів, що тривають від одного до трьох тижнів: волонтери не лише ремонтують, а й займаються неформальною освітою (лекції, мають екскурсії, розважаються та просто спілкуються з людьми з різних куточків країни та навіть з-за її меж.
Крім таборів, є й невеличкі так звані БУРчики – кількаденні ремонти для сімей, що їх потребують. Зазвичай БУРчики відбуваються локально й участь у них беруть лише місцеві мешканці, а не люди з різних областей.
Із 14 жовтня 2019-го на Закарпатті діє локальний осередок БУР із центром у Мукачеві. Він, до слова, є одним із перших в Україні. Команда складається з 5 чоловік та кількох десятків волонтерів, приєднатися до яких можуть усі охочі. За час роботи осередку на Закарпатті вже встигли в кілька етапів відремонтувати два помешкання й готують новий БУР – 25-26 січня у Чинадійові.
Тетяна Гичка
Студентка третього курсу факультету міжнародних економічних відносин Тетяна Гичка долучилася до БУРу вперше у 2018 році, відтоді не лише бере участь у діяльності руху, а й стала координаторкою амбасадорів у Закарпатті. Дівчина розповідає: «БУР для мене почався з… графіті. Якось я просто заґуґлила хештеґ, що був намальований на стіні. І «встрягла». Я сотні разів передивлялася відео з таборів, а потім наважилася заповнити анкету. Вибрала для себе табір в Заліщиках у 2018 році. Це були прекрасні 7 днів взаємодопомоги, поваги й культурного відпочинку. Ми відбудовували старі помешкання і ремонтували кінотеатр. Тоді зрозуміла, що по-хорошому «вляпалася» назавжди. Бо БУР змінив мене мало не кардинально. Я перестала вірити у шаблони і стереотипи, здолала свої внутрішні перепони і стала на шлях активності. Це було оновлення мене».
Тож волонтерство в БУР – це не лише про допомогу іншим, а й про особистісний розвиток в компанії класних людей з усієї країни.

Ксенія Шокіна, Медіацентр УжНУ фото зі сторінки ВР «Будуємо Україну разом»
До теми
- “Мрію, що колись повернуся додому – в український Маріуполь”: перша повернута з окупації дівчинка Кіра Обединська в Ужгороді
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- Замки Закарпаття – в новій експозиції обласного краєзнавчого музею
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- «Я цілу ніч пробув у окопі з двома росіянами, котрі взяли мене в полон. Але вранці вийшов звідти до своїх, а вони залишилися назавжди…» Історія бійця 128-ї бригади
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- «Я виріс тут, знаю всі місця з дитинства, тут живуть мої рідні – це моя земля. Тому мені є за що воювати…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Втрачений Ужгород: про що писали газети сто років тому, у травні 1925-го
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Розвідник "Азіат". Загиблий Герой із Ужгорода, головний сержант Віктор Кущик нагороджений трьома орденами "За мужність"
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
До цієї новини немає коментарів