Михайло Маркович: З кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття (ФОТО)
У фотоколажі використано фотографії Валентина Кузана та Маргарет Бурк-Уайт для журналу LIFE
– Михайле, твоє захоплення дуже оригінальне! Як зародилась ідея колекціонувати старі фото?
– Усе почалося після університету. Закінчивши філологічний факультет, вирішив досліджувати свою маленьку батьківщину, село Майдан на Міжгірщині. Результатом цього стала невеличка книга «Майдан – Верховинський наш край», такий собі «камерний» тираж для своїх – 10 примірників, які я подарував друзям, рідним і знайомим.
– Який період охоплено у книзі?
– У книзі описується період від першої згадки про село (близько 500 років тому), але здебільшого йдеться про ХХ століття. У виданні я вмістив старі фото, які збирав з різних джерел. До речі, дивуюся, що таке маленьке село могло мати такі класні фотки, завдяки яким сьогодні можна багато чого дослідити.
– Що стало підґрунтям для твоїх досліджень?
– Основою стало дослідження вчителя руської народної школи, емігранта з Курської губернії Володимира Посторонкіна, який у своїй праці «Хроніка села Майдан» описав перебування в селі на початку ХХ століття – у часи, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Книга, яка, можна сказати, «за сімома замками» зберігається в школі, мені потрапила до рук завдяки вчительці історії, це був великий стимул для дослідження. Взагалі я починав із того, що мав під рукою: енциклопедії про Закарпаття, архіви, зокрема іноземні інтернет-архіви.
– Скільки фото у твоїй колекції?
– У моїй колекції декілька десятків світлин, на яких, здебільшого, загальні пейзажі села. Оскільки Майдан така собі родзинка Міжгірщини, знаходиться між горами, то є чимало фото, зроблених з вершин гір, краєвиди, а також фото місцевих під час весіль, шкільних заходів, із соціально-культурного життя села. Це все дуже атмосферно!
– Такі світлини справді цікаво досліджувати. До речі, звідки ти їх береш?
– Частину я знайшов у Інтернеті, також відвідував старших людей, які, на мою думку, могли мати цікаві архіви, подивився, що в них є. Багато людей, які мають старі фото, не здогадуються, якими важливими вони можуть бути для нащадків. Вони зберігаються в неналежних умовах, втрачаються, можна сказати, що з кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття, багато автентичних і колоритних світлин колись можуть просто опинитися в печі.
– Щось було незвичним для тебе під час таких досліджень?
– Мабуть, те, що ці фотографії можна знайти в найбільш несподіваних місцях. Наприклад, одну фотографію я знайшов, переглядаючи Pinterest під запитом «Karpaty. Chehoslovakia», і упізнав там знайомий рельєф гори. Навіть було таке, що я слухав підбірку «Коломийки Міжгірщини» в YouTube, де транслювалася фотопідбірка, і там побачив своє село, причому здивувався, що колись люди краще знали, як ремонтувати дороги, бо асфальт на фото був у чудовому стані, не те, що зараз.
Також здивувало те, що, наприклад, коли турист міг подорожувати малими селами в Карпатах, то міг із такого села надіслати листівку із зображенням населеного пункту. Наскільки це було розвинено на початку ХХ століття! Зараз, звісно, все простіше зі смартфонами і Фейсбуками, але оригінальність втрачається.
– Що ти плануєш далі робити зі своїми світлинами?
– Я думаю про те, щоб видати книгу більшим тиражем, написати більш детальну, обширну роботу, з якісним друком фотографій – було б класне втілення мрії. Це може бути чудовим підгрунтям для подальших досліджень, соціальних, історичних, етнографічних і не тільки. Тут тільки завдяки світлинам маленького села в горах можна дослідити історію всього Закарпаття!
Розмовляла Оля Богославська
Фото з архіву Михайла Марковича
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
-->
До теми
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- Закарпатський нацгвардієць - про оборону Харкова у перші дні війни, бої з вагнерівцями під Бахмутом і знешкодження російських диверсантів
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
- Бачив цілі села, де людей майже не лишилося: історія військового Гоги, що був на передовій, а зараз служить в ТЦК
- Найтяжче – втрата побратима: історія військового Ніксона
- «У мене стара машина, 1968 року випуску. Але я завантажую в неї 20 – 30 снарядів і вперед – на бойові позиції!..» Історії з фронту від 128 бригади
До цієї новини немає коментарів