Михайло Маркович: З кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття (ФОТО)

У фотоколажі використано фотографії Валентина Кузана та Маргарет Бурк-Уайт для журналу LIFE

– Михайле, твоє захоплення дуже оригінальне! Як зародилась ідея колекціонувати старі фото?

– Усе почалося після університету. Закінчивши філологічний факультет, вирішив досліджувати свою маленьку батьківщину, село Майдан на Міжгірщині. Результатом цього стала невеличка книга «Майдан – Верховинський наш край», такий собі «камерний» тираж для своїх – 10 примірників, які я подарував друзям, рідним і знайомим.

– Який період охоплено у книзі?

– У книзі описується період від першої згадки про село (близько 500 років тому), але здебільшого йдеться про ХХ століття. У виданні я вмістив старі фото, які збирав з різних джерел. До речі, дивуюся, що таке маленьке село могло мати такі класні фотки, завдяки яким сьогодні можна багато чого дослідити.

– Що стало підґрунтям для твоїх досліджень?

– Основою стало дослідження вчителя руської народної школи, емігранта з Курської губернії Володимира Посторонкіна, який у своїй праці «Хроніка села Майдан» описав перебування в селі на початку ХХ століття – у часи, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Книга, яка, можна сказати, «за сімома замками» зберігається в школі, мені потрапила до рук завдяки вчительці історії, це був великий стимул для дослідження. Взагалі я починав із того, що мав під рукою: енциклопедії про Закарпаття, архіви, зокрема іноземні інтернет-архіви.

– Скільки фото у твоїй колекції?

– У моїй колекції декілька десятків світлин, на яких, здебільшого, загальні пейзажі села. Оскільки Майдан така собі родзинка Міжгірщини, знаходиться між горами, то є чимало фото, зроблених з вершин гір, краєвиди, а також фото місцевих під час весіль, шкільних заходів, із соціально-культурного життя села. Це все дуже атмосферно!

– Такі світлини справді цікаво досліджувати. До речі, звідки ти їх береш?

– Частину я знайшов у Інтернеті, також відвідував старших людей, які, на мою думку, могли мати цікаві архіви, подивився, що в них є. Багато людей, які мають старі фото, не здогадуються, якими важливими вони можуть бути для нащадків. Вони зберігаються в неналежних умовах, втрачаються, можна сказати, що з кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття, багато автентичних і колоритних світлин колись можуть просто опинитися в печі.

– Щось було незвичним для тебе під час таких досліджень?

– Мабуть, те, що ці фотографії можна знайти в найбільш несподіваних місцях. Наприклад, одну фотографію я знайшов, переглядаючи Pinterest під запитом «Karpaty. Chehoslovakia», і упізнав там знайомий рельєф гори. Навіть було таке, що я слухав підбірку «Коломийки Міжгірщини» в YouTube, де транслювалася фотопідбірка, і там побачив своє село, причому здивувався, що колись люди краще знали, як ремонтувати дороги, бо асфальт на фото був у чудовому стані, не те, що зараз.

Також здивувало те, що, наприклад, коли турист міг подорожувати малими селами в Карпатах, то міг із такого села надіслати листівку із зображенням населеного пункту. Наскільки це було розвинено на початку ХХ століття! Зараз, звісно, все простіше зі смартфонами і Фейсбуками, але оригінальність втрачається.

– Що ти плануєш далі робити зі своїми світлинами?

– Я думаю про те, щоб видати книгу більшим тиражем, написати більш детальну, обширну роботу, з якісним друком фотографій – було б класне втілення мрії. Це може бути чудовим підгрунтям для подальших досліджень, соціальних, історичних, етнографічних і не тільки. Тут тільки завдяки світлинам маленького села в горах можна дослідити історію всього Закарпаття!

Розмовляла Оля Богославська

Фото з архіву Михайла Марковича

uzhgorod.net.ua

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

11 лютого 2020р.