Михайло Маркович: З кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття (ФОТО)

У фотоколажі використано фотографії Валентина Кузана та Маргарет Бурк-Уайт для журналу LIFE
– Михайле, твоє захоплення дуже оригінальне! Як зародилась ідея колекціонувати старі фото?
– Усе почалося після університету. Закінчивши філологічний факультет, вирішив досліджувати свою маленьку батьківщину, село Майдан на Міжгірщині. Результатом цього стала невеличка книга «Майдан – Верховинський наш край», такий собі «камерний» тираж для своїх – 10 примірників, які я подарував друзям, рідним і знайомим.
– Який період охоплено у книзі?
– У книзі описується період від першої згадки про село (близько 500 років тому), але здебільшого йдеться про ХХ століття. У виданні я вмістив старі фото, які збирав з різних джерел. До речі, дивуюся, що таке маленьке село могло мати такі класні фотки, завдяки яким сьогодні можна багато чого дослідити.
– Що стало підґрунтям для твоїх досліджень?
– Основою стало дослідження вчителя руської народної школи, емігранта з Курської губернії Володимира Посторонкіна, який у своїй праці «Хроніка села Майдан» описав перебування в селі на початку ХХ століття – у часи, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини. Книга, яка, можна сказати, «за сімома замками» зберігається в школі, мені потрапила до рук завдяки вчительці історії, це був великий стимул для дослідження. Взагалі я починав із того, що мав під рукою: енциклопедії про Закарпаття, архіви, зокрема іноземні інтернет-архіви.
– Скільки фото у твоїй колекції?
– У моїй колекції декілька десятків світлин, на яких, здебільшого, загальні пейзажі села. Оскільки Майдан така собі родзинка Міжгірщини, знаходиться між горами, то є чимало фото, зроблених з вершин гір, краєвиди, а також фото місцевих під час весіль, шкільних заходів, із соціально-культурного життя села. Це все дуже атмосферно!
– Такі світлини справді цікаво досліджувати. До речі, звідки ти їх береш?
– Частину я знайшов у Інтернеті, також відвідував старших людей, які, на мою думку, могли мати цікаві архіви, подивився, що в них є. Багато людей, які мають старі фото, не здогадуються, якими важливими вони можуть бути для нащадків. Вони зберігаються в неналежних умовах, втрачаються, можна сказати, що з кожним «євроремонтом» – все менше фото про давнє Закарпаття, багато автентичних і колоритних світлин колись можуть просто опинитися в печі.
– Щось було незвичним для тебе під час таких досліджень?
– Мабуть, те, що ці фотографії можна знайти в найбільш несподіваних місцях. Наприклад, одну фотографію я знайшов, переглядаючи Pinterest під запитом «Karpaty. Chehoslovakia», і упізнав там знайомий рельєф гори. Навіть було таке, що я слухав підбірку «Коломийки Міжгірщини» в YouTube, де транслювалася фотопідбірка, і там побачив своє село, причому здивувався, що колись люди краще знали, як ремонтувати дороги, бо асфальт на фото був у чудовому стані, не те, що зараз.
Також здивувало те, що, наприклад, коли турист міг подорожувати малими селами в Карпатах, то міг із такого села надіслати листівку із зображенням населеного пункту. Наскільки це було розвинено на початку ХХ століття! Зараз, звісно, все простіше зі смартфонами і Фейсбуками, але оригінальність втрачається.
– Що ти плануєш далі робити зі своїми світлинами?
– Я думаю про те, щоб видати книгу більшим тиражем, написати більш детальну, обширну роботу, з якісним друком фотографій – було б класне втілення мрії. Це може бути чудовим підгрунтям для подальших досліджень, соціальних, історичних, етнографічних і не тільки. Тут тільки завдяки світлинам маленького села в горах можна дослідити історію всього Закарпаття!
Розмовляла Оля Богославська
Фото з архіву Михайла Марковича
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Я готова й далі служити в ЗСУ, тільки б моя дитина не бачила всього цього, тільки б їй не довелося воювати…» Історія військової 128-ї бригади Таміли
- «Дерево мого життя»: як на Закарпатті створюють безпечний простір для психологічної підтримки
- «Під час штурму росіяни захопили сусідній бліндаж за 25 метрів від нас. Ми знищили всіх…» Історія військового 128-ї бригади Дмитра
До цієї новини немає коментарів