Андрій Любка про невідомого Федора Потушняка: Знавець демонів, розкопувач курганів, поет

Андрій Любка про невідомого Федора Потушняка: Знавець демонів, розкопувач курганів, поет
Федір Потушняк народився в лютому 110 років тому і помер у лютому 60 років тому. До свого п’ятдесятиріччя не дожив якихось два тижні, бо совєтська медицина діагностувала його серцевий напад як шлунковий розлад – і лікувала мінеральною водою. Прожив мало, але встиг багато: в історію ввійшов як поет, прозаїк, археолог, філософ, етнограф, перекладач. Ворогів і критиків мав більше, ніж друзів; саме вони, намагаючись принизити його творчий доробок, вихваляли археологічні знахідки, а водночас інші писали доноси й нищівно критикували його наукові здобутки, радячи сконцентруватись на літературній праці. Як письменник-модерніст, що завжди міг утекти в археологію, він трохи нагадує Віктора Домонтовича, але в науці йому було ближче до Мірчі Еліаде: найбільше Потушняка цікавили народна демонологія й міфологія, сплетення християнства і язичництва у світогляді людей, вилущування зі щоденних ритуалів прадавніх архетипів.

 

Хоча цю історію можна почати й так: у 1932 році на околиці рідного села Осій 22-річний юнак виявляє й починає розкопувати древні кургани. Його спонукає до цього унікальна сила – суміш допитливості й мрійливості, найбільший двигун усіх його пошуків. Мав він якусь глибоку віру в себе, тому часто розпочинав великі справи просто з власної волі й зацікавлення, ні з ким не радячись і ні в кого не прохаючи дозволу. Саме так було з його археологічними розкопками, але також і першими літературними спробами: Потушняк дебютував саморобною рукописною книжечкою, написаною у 17-18 років. Пізніше він таким чином «видасть» ще сім зшитків, а вже в зрілому віці акуратно передрукує їх для майбутнього вибраного в кількох томах (якого не дочекався).

Утім, початок шляху Федора Потушняка можна окреслити й фактами, без зайвих метафор: народився 27 лютого 1910 року в селі Осій (тепер – Іршавський район Закарпатської області). Батько майбутнього письменника довгих десять років гарував на заробітках в Америці, потім повернувся і розґаздувався, тож родина була достатньо заможною й авторитетною в селі. Федір учився в сільській народній школі, згодом у Берегівській гімназії (де його класним керівником був Василь Пачовський), ще пізніше – на філософському факультеті Карлового університету в Празі (слухав там лекції Колесси, Дорошенка, Чижевського), де юнак влився в українське творче середовище й активно писав вірші. Був молодим інтелектуалом і поліглотом: поглиблено вивчав філософію (його перша праця – «Л.Толстой і Ф.Ніцше»!), літературу, володів дев’ятьма мовами, не рахуючи рідної й латини (німецька, французька, англійська, італійська, чеська, польська, сербохорватська, словацька, угорська).

Початок нового етапу в житті Потушняка припадає на 1938-й рік, коли нацисти починають роздирати Чехословаччину, до складу якої тоді входило Закарпаття, на шматки, і молодий поет змушений повернутися у свою рідну провінцію. Тут він учителює, знаходить дружину, підтримує Карпатську Україну, збирає етнографічний матеріал. Але світ летить шкереберть, і вже навесні 1939-го Угорщина окупувала Закарпаття.

За нової влади Федір Потушняк бідує, живе на кошт батьків дружини, аж поки друзі не замовляють йому серію публікацій у крайових газетах. Пізніше молодого інтелектуала беруть на роботу секретарем Подкарпатського общества наук (угорська влада просувала тезу, що закарпатці – не українці, тому за часів окупації педалювала створення окремої «угроруської» мови з архаїчною граматикою й словами-покручами). Аж тоді його матеріальний стан стабілізується, і до Ужгорода з гірського села зможе переїхати й дружина Ганна.

Парадоксально, але лихоліття війни – це найкращі творчі роки для Федора Потушняка. Інший письменник – майбутній Нобелівський лауреат Іво Андрич – розповідав, що саме під час Другої світової війни йому писалося найкраще, бо книжки, праця допомагали втекти від кошмарів реального життя. Хай там як, а саме 1939-45 роки стали піком для закарпатського митця: це й чотири збірки віршів, дві книжки оповідань та драматургія для дітей, понад сто (!) ґрунтовних публікацій з етнографії, міфології та філософії.

Початкові, перші поетичні спроби Потушняка – малоцікаві й традиційні, але з роками поет віднаходить власний голос і поринає в символістські, часом навіть сюрреалістичні пошуки; вишуканою формою й оригінальною філософськістю він опонує поширеній у Закарпатті ліриці народно-пісенного типу. Його вірші часто критикували: звинувачували в надмірній модерністичності й закликали писати «зрозуміліше для народу», а в совєтські часи й поготів записали в енциклопедіях як «імпресіоністичні», що на довгі роки виключило їх з обігу, дослідження й унеможливило перевидання. Належну оцінку його поезія зусиллями дослідників Л.Голомб, Д.Федаки, М.Козак та ін. здобула тільки в останні десятиліття. Безперечно, з усього творчого доробку Потушняка саме вірші мають найвищу художню цінність.

Хоча хтозна, можливо, якби не прийшла совєтська влада з її соцреалізмом і цензурою, то в історію літератури Федір Потушняк увійшов би передусім як прозаїк. Принаймні заповідався він дуже добре: його оповідання сюжетні й цікаві, психологічно вивірені, щоправда, міцно закорінені в сільському побуті. Модерніст у віршах, прозу Потушняк писав так, щоб її охоче друкували в тогочасних часописах, а значить – сприймав простий люд. Коли після закінчення війни письменника почали цькувати з усіх боків і над ним нависла реальна небезпека репресій (його критикували навіть за те, що був занадто розумним – за «буржуазну ерудицію»!), Потушняк узявся за велику форму – написав роман «Повінь». Цей твір, либонь, мав виконувати оборонну функцію для автора: такий він «правильний» та ідеологічно витриманий. В архіві родини зберігається ще один – досі неопублікований – роман «Боротьба з демоном»; рецензенти називають його філософським.

Відсталість і архаїчність тогочасного Закарпаття, що негативно позначилися на літературній творчості Потушняка (бо занадто «модерністські» тексти не було де й для кого друкувати), стали справжньою скарбницею для його наукових пошуків.

Адже у віддалених селах, куди докочувалася лише луна цивілізації, збереглися неторканими народна свідомість, звичаї й ритуали, повсякденний побут, забобони й вірування. Назви його розвідок добре окреслюють горизонт зацікавлень Потушняка: «Демон в народном вірованії», «Огень в народних віруваннях», «Вода, земля і воздух (в народнім віруваню)», «Яйце в народнім віруванні», «Клятва в народнім віруванні», «Відьма та її признаки», «Останки ідолопоклонства», «Останки культу предків». Федору Потушняку пощастило з учнем, видатним науковцем-етнологом Михайлом Тиводаром, який систематизував, видав і всіляко пропагував дослідницьку спадщину свого наставника. Написані просто, але водночас по-науковому ретельно, ці тексти Потушняка й нині здаються напрочуд свіжими й цікавими.

Окремого слова заслуговують філософські праці («Індивід і колектив», «Філософія мови», «Про чоловіка», «Короткий нарис філософії Підкарпаття») та археологічна робота Потушняка (а це понад 80 розкопок, наукові знахідки Кам’яного та Бронзового віків). Зрештою, треба визнати, що він досяг неабияких успіхів у всіх справах, за які брався.

Ще й уміло чергував їх: коли критикували за вірші – поринав у розкопки, коли нападали за університетські лекції – писав роман, коли було скрутно з грішми – на велосипеді вирушав у довколишні села, щоб зібрати етнографічний матеріал на замовлення Академії наук, коли не міг писати – перекладав твори Кнута Гамсуна, Авґуста Стріндберґа, Альфонса Доде, Едґара Алана По.

Життя Потушняка – це калейдоскоп неймовірно цікавих початків. На жаль, часи були такі, що не дали вповні розкритися його літературному таланту і науковому генію. Оскільки з бігом років Потушняк писав усе краще, залишається тільки припускати, які великі твори міг створити письменник, якби його працю не перервала така раптова, рання й безглузда смерть.

110-річний ювілей письменника служить ще одним нагадуванням, що давно пора видати раніше непубліковані твори письменника і впорядкувати вибране для масового читача. Бо хоч постать і творчість Федора Потушняка відомі й пошановані на Закарпатті (його ім’я носить обласна бібліотека та найбільша місцева літературна премія), загалом в Україні про цього цікавого поета-модерніста, великого вченого й філософа знають мало.

Цей текст є скромною спробою цю несправедливість виправити.

Андрій Любка

chytomo.com

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі

 

28 лютого 2020р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів

Залишити коментар:

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Необхідні поля позначені наступним символом:*