"Україну підтримують у світі". Інтерв'ю із закарпаткою Мариною Медведєвою, яка відвідала 17 країн

— Як давно подорожуєте і які країни вдалося відвідати?

— Моя перша подорож відбулась у 2014 році — була 3 місяці у Китаї. Вона була напевно найбільш колоритною. Потім були ще Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Катар та Мальдіви. Була у 7-ми країнах, де працювала як артистка. Загалом відвідала 17 країн.

— Які були ваші перші враження від нових країн та їхніх культур?

— Я завжди була людиною, що задає багато питань. Є у мене якась дослідницька жилка та азарт до пригод. Тому моє перше враження завжди — "Вау! Це щось новеньке!" Європейські країни завжди вражають своєю чистотою, дорогами та естетикою маленьких магазинчиків і будинків. Ближня Азія мене захоплює своєю кухнею, надихає на вивчення сімейної і релігійної культури, вражає фантастичними рішеннями для здобуття бажаного результату у нереальних умовах. Мене дуже вразив сад величезних скульптур із квітів посеред пустелі з температурою у 50 градусів влітку. Споглядаючи такі речі, задумовуєшся: "А що тобі заважає на шляху до мети? І чи дійсно ці перешкоди неможливо обійти?". Китай — це якийсь "інопланетний світ". Вони дуже відрізняються від нас в суспільних відносинах, в їжі, медицині, релігії і навіть у емоційному спектрі. Країна, де можуть вразити, як неймовірні інноваційні рішення, так і середньовічні традиції. Але завжди і всюди найбільше мене вражає природа. Це те, від чого перехоплює подих і ці моменти точно роблять щасливою.

— Де ви саме виступали, які враження були у людей від вашого виступу?

— У Китаї я працювала у аквапарку в Гуанчжоу. Відвідувачі дуже раділи, що бачать європейців. Всюди підбігали фотографуватись. Були випадки, коли відвідувачки від радості лізли обніматись і цілуватися. Ми для них тоді були, як боги з іншої планети. Але у Шанхаї вже так не було, там зустріти туриста на вулиці звична справа. Араби дуже стримані в емоціях, якщо діти можуть кричати і радіти, то батьки ведуть себе дуже стримано. Така культура. Найбільше драйву було у Катарі на Чемпіонаті світу з футболу FIFA-2022. Там публіка вже добре розігріта і вони дуже емоційно нас приймали. Ідеальна синергія глядача й артиста, це коли обидві сторони відчувають ейфорію. Ці враження важко описати, треба відчути. Але останній наш виступ на Новий рік був у прямісіньке серденько. Це були Мальдіви. Включається "Стафанія" і усі українці в залі зустрічають нас бурхливими оваціями на вогняне шоу. А після виступу підходили і дякували за "Стефанію". Дехто зі сльозами на очах в згадках про Україну.

"Пішла у військкомат, щоб взяли служити"

— Ваш хлопець Мар'ян Штимак захищає Україну на фронті. Як вдається побороти хвилювання?

— Він пішов добровольцем у перші дні війни без будь-якого досвіду. Успішний програміст обміняв код на зброю і пішов захищати нас. Я тоді була як оголений нерв, невідомість вбивала. Тоді ніхто не знав що очікувати, куди відправлять і коли. А потім відправили — у саме пекло під Ізюм. Тоді я дуже переживала, особливо коли не було зв‘язку декілька днів. Мозок то і робить, що накручує найгірше...Волонтерство тоді було моїм спасінням, я, напевно, обійшла усі місця в Ужгороді. Але всюди відчувала, що роблю недостатньо і надовго я затрималась тільки на пошиві бронежилетів, поки не закінчився контакт. Відчуття, що роблю замало, накривало довго, я навіть пішла у військкомат, щоб взяли служити. Переповнений добровольцями був, мене перенаправляли з кабінета в кабінет зі словами: "Що ти там забула? Війна для чоловіків!" Пізніше я усвідомила, що це було досить емоційне рішення і напевно можливості бачитись у нас би не було взагалі. Влітку вже почали прилітати бронювання на новорічні свята за кордоном і ми почали потроху підготовку. Тоді я зрозуміла, як мені не вистачало звичайних тренувань. І не тільки мені. Ми почали ставити новий номер на тему історії України і мене весь цей процес класно відволікав від поганих думок і безглуздих переживань. Немає сенсу нервувати там, де немає впливу, а там, де він є, потрібно діяти, а не нервувати. Ми не бачились понад 100 днів від його від'їзду, а коли дали вихідний, то це було велике свято для усієї сім‘ї. Він постійно вчиться, це взагалі найрозумніша людина, яку я зустрічала у своєму житті. За цей період він добре показав себе і його запросили перевестись у війська спеціального призначення. Тепер для зустрічі нам потрібно обом подолати сотні кілометрів, але це взагалі не проблема, а тільки радість, що є така можливість.

— Як люди з різних країн світу сприймали початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну?

— Коли почалась війна, багато друзів з інших країн писали і пропонували допомогу, прихисток, дуже переживали. Є друзі з інших країн, які щодня з самого початку війни публікують новини з України. Ми постійно спілкуємось про політику. Дехто надавав роботу для артистів саме з України. Багато друзів, що переїхали за кордон до війни, боляче переживали події, але і осторонь не стояли і допомагали, чим могли.

— З власних спостережень, чи змінилось ставлення до України після початку повномасштабної війни в тих країнах, де ви подорожували?

— Україну всі підтримують у світі. Легше сказати, хто був дезінформований через фейки. Наприклад, артисти з Гани думали, що війна у нас вже давно закінчилась і були сильно здивовані, що ще досі прилітають ракети. На Мальдівах ще досі працює RTVi (Russian TeleVision International), тому вони періодично слухають російську пропаганду і теж володіють недостовірною інформацією. Хорвати і сирійці нам співчувають і підтримують, бо самі пройшли через війну. Філіппіни казали, що моляться за нас у своїх храмах. Англійців ми навчили фразі "Слава Україні". Це вже майже наші брати. Усі дивуються, чому ми щоразу повертаємося в Україну, де йде війна, якщо Європа відкрита для нас і дає прихисток. Але наш дім тут — і тут нам будувати своє вільне майбутнє.

— Які подорожі плануєте у майбутньому?

— Моя мрія — поїхати виступати на "Burning Man" в США і зробити навколосвітню подорож. А коли Україна переможе, то плануємо заплисти в Крим з Середземного моря на кораблику.

Суспільне Закарпаття

  Надіслати другу