Виробляти ліки з оленячих пантів на Закарпатті стало невигідно

Із фермером зустрічаємося в центрі села Іза. Їдемо в напрямку Липчі на його сріблястих ”жигулях”. Дорогою господар скаржиться, що утримувати ферму стало невигідно.

— Аби прогодувати оленів потрібно тридцять тисяч гривень на рік, — каже пан Михайло. — Закуповую 10 тонн сіна та 15 тонн комбікормів і зерна.

Територія ферми площею 57 га огороджена алюмінієвою сіткою. Двометрові ворота відчиняє оленяр Василь Купина, 59 років. Тварини скупчилися біля копиці з сіном.

— Бачите, які вони хитрі, — каже Михайло. — Щойно починаються холоди, збираються біля воріт і чекають на їжу. Як прийде весна — махнуть до лісу. Не виловиш їх! Харчуються травою.

— У вас є яблука чи хліб? — просить оленяра. — Будемо годувати.

Самці сміливо забирають гостинці, а самки боязко спостерігають.

— Малиш, іди-но сюди, — кличе Михайло найсміливішого. — Це вожак, йому п’ять років. За роги їх краще не чіпайте — не люблять, — застерігає він. — Можуть навіть уколоти.

— Був тут вожак Жора, — веде далі фермер. — Коли геть зостарівся, молоді самці закололи його рогами.

ОЛЕНИНОЮ СЕЛЯНАМ ВИДАВАЛИ ЗАРПЛАТУ

1986 року перший секретар Хустського райкому партії Закарпатської області Павло Гвоздянський прочитав статтю про цілющі властивості оленячих пантів. У Калінінградській області Росії мав товариша, з котрим домовився про купівлю північних плямистих оленів. Так ці тварини прижилися на Закарпатті.

У 90-х голова сільськогосподарського товариства ”Нарцис” наказав відстрілювати тварин із рушниці. Насамперед самок, бо в них не ростуть роги, заради яких тримали ферму.

— Олениною керівники товариства виплачували людям заробітну плату, — зізнається Михайло Бугаш. — Не подумали про те, що без самок не народяться оленята й ферма зникне. На щастя, вчасно зупинилися — вбили лише кілька десятків.
Кілька років тому в Хустському районі випали великі сніги. Загинуло 20 тварин.

Сніжана РУСИН, "Газета по-українськи"

 

11 лютого 2007р. -->