Каналізаційна венеція

Саме цю обставину напахчені жителі називають причиною того, що ніхто в Ужгородській міській раді не хоче відгукнутися на їхній поклик "СОС!" ("Рятуйте наші душі!") з приводу того, що підвал, цілковито залитий каналізацією, зробив їх усіх смердючими...

Раніше, говорять ужгородці, каналізацію з підвалу викачували.
А зараз щось поламалося в машині управління житлово-комунальним господарством древнього, як грип, Ужгорода.

Не викачують і все!

Вперлися, як бики.

"Рік свині, — пояснюють. — Живіть, убогі, в гною! Така ваша доля!"

Хоч "качків" десь із спортзалу викликай, щоб навели в дивній міській раді якийсь "шмон".

А "качки", знову ж таки, даром за простий народ не підуть. Самі з простих пошвидше хочуть виплигнути в депутати хоч якогось рівня.

А на Легоцького не тільки смердить місячний підвальний збір фекалій. До цього додаються ще й не найвищого гатунку стоки з вулиці, яких ой як багато в ці сльотаві дні.

Кожен житель Легоцького, 7, став нагадувати для закомплексованого ужгородського загалу бомжа з одного анекдоту. Він став у супермаркеті між двома парфумерними відділами, і парфуми втратили запах. Стало пахнути бомжем.

Прості ужгородці з Легоцького страшенно комплексують, бо від них сахаються в маршрутних таксі. Щоб почати пахнути хоч трохи ліпше, вони намагаються ходити скрізь пішки. Але й так гноєм від них так і пре. Майже всім це не подобається. То тільки місцевий класик Павло Чучка лірично зітхає час від часу: "Я люблю гнуй за то, што вун пахне".

Якби останній став мером, то гній з підвалів занепалих людських осель Ужгорода взагалі би не викачували, а так нині ще люди на щось сподіваються. Весь їхній тілесний і духовний позитив від запахів давно помер, але надія ще жива. До неї і волають, як пси, на місяць: "Допоможіть!!!"

ЖРЕР №7 — слабий, як мокра махорка.

Без мерії не ладен ступити і кроку.

Міська санепідемстанція в складі кількох представників прибула на місце мешкання простого "пахучого" народу, заткнула носи собі ватою, походила потім хутенько скрізь. Затим на віддалі віддихалися, написали папери якісь.

— Чекайте на відповідь, — сказали відтак.
Черговий папірець, одначе, не зможе витерти клоаку цілого підвалу багатоквартирного будинку.
Мешканці, переповнившись від наркотичного гноєвого впливу різними галюцинаціями, вже хочуть писати в ООН.

Тільки комарі торжествують. Їх настільки густо в під’їзді, що й у сибірській тайзі стільки нема. Вони просто заїдають усіх у сирі лютневі дні, як труднощі наш аграрний комплекс.

Хто ж розкопає в потрібному місці землю біля того горезвісного будинку? Хто знайде забиту трубу і замінить її на досконалішу?
Це питання століття для ужгородців.

На жаль, прихід із скаргами в міську раду окремі компетентні (?) працівники сприймають, як неприємну похибку для своєї "чіткої" роботи на місто.

Але ж це абстрактне "місто" складається з реальних потреб городян. На них потрібно зважати активніше.

Тим більше, що подібно від фекалій потерпають мешканці блокового одоробла, яке й житлом язик не повертається назвати, на вулиці Минайській, що починається від "золотої" крамниці "Каштан". І там мусять любити "гнуй". І там золото пахне, хоча в іншому світі за ним таких ознак не простежується.

Теж, очевидно, мало начальників і депутатів у цій каналізаційній Венеції на Минайській?
Що вже говорити про малосімейки, об’єднані старим гаслом "Народ і партія єдині", що по вулиці панни Заньковецької. Там ту ментальну ілюзію, що в підвалах колись наведуть лад, вважають чисто театральним прожектом, оскільки і їхня вулиця названа іменем актриси.

Але все-таки годилося би згадати багатьом передвиборчі обіцянки і організувати очищення Ужгорода на ділі. А то за "вибиванням" ділянок під свій черговий ресторан, перукарню чи опіумну курильню чимало міських красенів з депутатського корпусу зовсім забули, що треба працювати на народ.

…А в самій Венеції, кажуть, вулиці затоплені, а в підвалах сухо.

І як це їм вдається?

Це тому, кажуть, що там у міській раді ніхто не "вибиває" ділянок для себе і свого шовгора. Бо що вже "вибивати", коли все навкруг затоплене?

Василь ЗУБАЧ, "Закарпатська правда"

 

23 лютого 2007р. -->