Консультує ДПА в Закарпатській області

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22.05.2003 р. № 889-IV “Про податок з доходів фізичних осіб” (зі змінами та доповненнями), п. 4.3 ст. 4 якого встановлено перелік пільг платникам податку з доходів фізичних осіб у вигляді невключення до об’єкта оподаткування окремих видів доходів (незалежно від розміру одержаного доходу).

Підпунктом 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 цього Закону встановлено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається (не підлягає відображенню в його річній податковій декларації), зокрема, сума доходу, отриманого внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв, майнових паїв), безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства.

Відповідно до п. 3 ст. 22 Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III (зі змінами та доповненнями, за текстом — Земельний кодекс) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються у користування громадянам України для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

При цьому громадяни України можуть мати на праві власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (п. 1 ст. 33 Земельного кодексу) та мають право набувати безоплатно у власність земельні ділянки для ведення садівництва (п. 1 ст. 35 цього Кодексу).

Згідно з п. 1 ст. 25 Земельного кодексу при приватизації земель державних i комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров’я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Такі особи мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) (п. 5 вищезазначеної статті).

Статтею 116 Земельного кодексу, зокрема, передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі (п. 4 ст. 116 Земельного кодексу):

приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних i комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

одержання земельних ділянок із земель державної й комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом, провадиться один раз за кожним видом використання.

Статтею 121 цього Кодексу встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам із земель державної або комунальної власності, а саме: громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок у таких розмірах:

для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;

для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 га;

для ведення садівництва — не більше 0,12 га;

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може збільшуватись у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Відповідно до п. 1 ст. 125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації. Таким документом є державний акт на право власності на земельну ділянку (п. 1 ст. 126 цього Кодексу).

Враховуючи наведене, до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума доходу, отриманого внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а саме: земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства або земельної ділянки для садівництва (з урахуванням норм ст. 121 Земельного кодексу), земельної частки (паю), безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації, права власності на які посвідчено державними актами, зареєстрованими відповідно до чинного законодавства.

При цьому розбіжностей між пп. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 та ст. 11 Закону № 889-IV не виникає, оскільки доходи від відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) відповідно до цього Закону не є об’єктом оподаткування. Тому дія ст. 11 на зазначені доходи не поширюється.

Щодо оподаткування поетапного відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, отриманої в процесі приватизації, то відповідно до чинного земельного законодавства об’єктом права власності є земельна ділянка — частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Згідно з п. 2 ст. 132 Земельного кодексу угода про перехід права власності на земельну ділянку має містити інформацію про предмет угоди, тобто про земельну ділянку з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо. Відчуження частини земельної ділянки потребує визначення її (частини) меж в натурі (на місцевості), після чого зазначена частина набуває ознаки самостійної земельної ділянки. Водночас відокремлена в такий спосіб земельна ділянка є складовою частиною земельної ділянки, набутої у власність у процесі приватизації, тому пільга, передбачена пп. 4.3.18 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV, поширюється на кожну з таких виділених частин (земельних ділянок).

Щодо визначення документів, які є підтвердженням отримання платником податку земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність у процесі приватизації, то згідно зі ст. 15 Земельного кодексу вирішення питань у сфері земельних відносин відповідно до закону належить до повноважень Держкомзему України.

При нотаріальному посвідченні угод про перехід права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення потрібно дотримуватися вимог Закону України від 19.12.2006 р. № 490-V “Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів”.

Цим Законом п. 15 розділу десятого Перехідних положень Земельного кодексу, що встановлював тимчасову заборону (мораторій) на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, викладено в новій редакції:

до 01.01.2008 р. не допускаються, зокрема, купівля-продаж або відчуження земельних ділянок іншим способом i зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Слід зазначити, що ст. 130 Земельного кодексу встановлено певні обмеження щодо покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

 

15 травня 2007р. -->