Мужіївський рудник: золото чи папери?

Стосовно шахт не обманювали. Але от перспективи видобування швидко "стухли" до десятьох тонн, а далі й до тонни.

Українське золото видобували переважно зі списаних частин міжконтинентальних ракет. З розробкою родовищ усе виявилося набагато складніше.

У 1997 році, уже перед заходом "золотих" очікувань, уряд затвердив Національну програму створення і концепцію розвитку золотодобувної і золотопереробної промисловості України. Її основним пунктом став розвиток Мужієвського поліметалевого родовища в Закарпатській області.

Спочатку передбачалося, що проекти з видобутку втілюватиме державна акціонерна компанія "Укрзолото", але не минуло й року, як для реалізації програми створили нового учасника — ДАК "Українські поліметали".

Окрім розгортання вітчизняного варіанту Ельдорадо, нова ДАК мала займатися видобуванням марганцевої титанової і залізної руди, бурштину, рідкісноземельних металів і навіть огранюванням алмазів. Для чого у статутний фонд "Укрполіметалів" передали акцій підприємств на 628 млн. грн.

"Золоту частину" представляли Мужієвський державний золотополіметалевий комбінат і геологічна інформація на кілька золотоносних родовищ.

Пізніше на базі золотополіметалевого комбінату було створено ТОВ "Закарпатполіметали", і 1999 року Мужієво видало перший зливок.

От тільки сказати, що справа закипіла, було, м’яко кажучи, дуже важко.

Фінансування з бюджету зійшло нанівець, а новоспечена ДАК управляла своїми підприємствами так, що про якийсь серйозний прибуток говорити не доводилося. Холдинг більше запам’ятався розпродажем своїх марганцевих і залізорудних активів.

Тим часом запасів легковидобувних руд на Мужієвському родовищі було усього на п’ять-шість років. Далі починалися жильні руди, а це зовсім інші витрати.

Без фінансування комбінат почало лихоманити. Спочатку передбачалося, що його фабрика даватиме понад 1000 кг золота на рік. Реально ж 1999-го там видобули близько 23 кг золота, наступного — 134,8. Після чого почався спад, і в 2002-му було видобуто аж… 18 кілограмів. Грошей не було, та й не передбачалося.

Тоді у ТОВ почали залучати інвесторів. У 2003 році золотодобувна компанія Zakar Resources купила 2,5% статутного фонду комбінату й близької до керівництва "Укрполіметалів" компанії УІФК; трохи пізніше вона викупила і 3,5% додаткової емісії. Натомість була запропонована програма стратегічного розвитку Мужієвського золотодобувного комплексу до 2018 року, включно з розширенням сировинної бази за рахунок розвідки родовищ, фінансування будівництва нового рудника, збагачувальної фабрики, хвостосховища й інфраструктури.

Тоді ж інвестор почав кредитувати підприємство за цілком дивовижною відсотковою ставкою — 1% річних, не вимагаючи майнового забезпечення.

Рудник потихеньку заворушився і після провальних 2002—2003 років видав у 2004-му 161 кг золота, а в 2005-му — навіть 185. Проте до щорічної тонни від цього "прогресу", як до неба.

Не кажучи вже про те, що доступне золото стрімко закінчувалося, та й технологія його видобування кульгала на обидві ноги.

До початку 2006 року, переробивши за сім років 293 тис. тонн руди (при плані 200 тис. у рік), комбінат виробив усього 646,4 кг золота. Це на порядок менше від очікуваного. Ще близько півтонни золота (48%) пішло у відвали. Вміст золота в породі впав з 12 до 6 грамів у тонні.

Потрібні були нові технології, а головне — гроші. ДАК "Укрполіметали", маючи 93,67% статутного фонду, нічого фінансувати не могла, іншому учаснику — Zakar Resources — не давала повноцінної можливості.

До того ж держава, надивившись на результати роботи "поліметалістів", фактично закрила ДАК, не ліквідувавши її юридично. До літа 2004 року у холдингу забрали практично все, що "даківці" не встигли продати самі.

У результаті виникла абсурдна ситуація: ДАК має в управлінні пакети акцій трьох підприємств, чотирьох штатних працівників і незатвердженого керівника. Залишилася також частина статутного фонду у вигляді віртуальної геоінформації, про що ми спробуємо розповісти. Але зробити це важко. У 2004 році майнові права на геологічну інформацію, як і 93,67% СФ ТОВ "Закарпатполіметали", були передані до сфери управління Держкомприродресурсів. Тодішній її голова М. Злочевський швидко і дуже дешево продав частину її комерційним структурам, як і ліцензії на право користування парою золотоносних родовищ.

Загалом, сьогодні левова частка статутного фонду ДАК — це класичне повітря. І майбутнє холдингу навряд чи когось цікавило б, якби саме від нього не залежала доля золотодобування на Мужієвому...

Щоб залучити інвестиції, треба збільшити розмір статутного фонду у ТОВ, а на це потрібна згода "Укрполіметалів". Zakar Resources кілька разів звертався з відповідною пропозицією до уряду України. Реакція була в цілому позитивною, але процес не йшов.

Тим часом, видобувши в 2006-му чергові 90 кг металу, підприємство просто зупинилося. Щоб забезпечити новий фронт робіт, потрібні гроші — мільйони доларів.

Інвестори заручилися гарантіями про фінансування від великого канадського видобувача поліметалів Tournigan Gold і звернулися до Кабміну, обгрунтовуючи свої пропозиції щодо реанімації підприємства. Вони готові були вкласти в розширення Мужієвого близько 70 млн. дол. Причому вже на першому етапі — близько 20 млн. дол., що дозволило б підняти підприєм­ство. За такого фінансування рудник міг би вийти на видобуток на рівні двох тонн на рік.

Натомість Zakar Resources хотіла отримати 60—75% у ТОВ. У принципі, нічого надприродного компанія не просить. Держава і так викуповує золото за ринковою ціною, і від того, що рудник запрацює, гірше їй не стане. А сьогодні при 90 з лишком відсотках статутного фонду, які належать ДАК, комбінат просто стоїть, не проводить потрібних природоохоронних заходів, що створює потенційну загрозу для екології.

До речі, у цьому питанні інвестора підтримує і керівництво області. У Закарпатті взагалі проблема з роботою, і 360 робочих місць там аж ніяк не зайві. У районі рудника проживають переважно угорці, і зупинка підприємства має не лише внутрішньоукраїнський резонанс.

У Києві усе складніше. Спочатку були цілком коректне доручен­ня віце-прем’єра А.Клюєва і розпоряд­ження з’ясувати ситуацію. Проте Мінпромполітики (головний акціонер залишків "Укрполіметалів") питання вочевидь поставив на гальмо. А діяльність куратора питання, заступника міністра Мінпромполітики Павла Шинкаренка, тільки погіршила ситуацію. Зважаючи на все, простій рудника протягом півроку — не є підставою для серйозного занепокоєння для наших держчиновників.

Справа дійшла до того, що виконавчий директор Zakar Resources Кріс Баркер почав звертатися до заступника міністра за допомогою телебачення. А в пресі з’явилася інформація про лобіювання Мінпромполітики якогось нового учасника — таємничого ТОВ "Світ". Хто стоїть за фантомною фірмою й які її плани, нікому не відомо. У кулуарах кивають на близькі до Мінфіну кола і на одного з колишніх радників прем’єра.

Одне слово, інвестиційний клімат і прозорість просто квітують. І навіть пахнуть.

Zakar Resources, який має переважне право на збільшення статутного фонду ТОВ, а також підтвердження інвестиційної спроможності фінансувати комбінат, отримане від найбільшого світового інвестиційного банку — JP Morgan, віце-президентом якого є член консультаційної ради з інвестицій при президенті України лорд Робін Ренвік, такі ігри вже дуже набридли.

Зрештою інвестори вже були змушені звернутися в РНБОУ і секретаріат президента України з проханням допомогти в нинішній ситуації. Фактично йдеться про те, чи розвиватиметься золотодобування в Закарпатті. Консервація рудника — це близько 5 млн. дол., а також екологічні проблеми на межі з Євросоюзом (а це зовсім інші розцінки).

Україна не стане Клондайком. Однак все-таки промислове золото в ній є, і видобувати його з прибутком для себе й інвесторів можливо. Нині у НБУ 25,5 тонни золотого запасу, і мати в ньому менш ніж тонну українського золота просто соромно.

Коли Мужієве дало перше золото, тодішній голова Нацбанку Віктор Ющенко сказав, що "це новий шматочок надії. У цьому золоті дуже багато українців бачать початок багатства Україн­ської держави".

Те передбачення спрацювало не надто успішно. Може, цього разу вийде краще?


Георгій МАЛИНСЬКИЙ, "Дзеркало тижня"

 

02 липня 2007р.