На Закарпатті занепадає чайна плантація, яку посадили ще за вказівкою Йосипа Сталіна

Нині плантація під загрозою зникнення. Жителі Мукачевого зривають вічнозелені пагони для погребальних вінків. Листочки чаю пакують у целофан і продають на міських ринках як ”грузинський чай” та ”засіб від ракових захворювань”. Саджанці викопують і несуть додому, не відаючи, що ця рослина не пересаджується.


— Щось у цьому таки є, — зустрічає мене закарпатський професор-ботанік Василь Комендар, 81 рік. — Зелені листочки чаю дійсно мають лікувальну властивість і запобігають утворенню ракових клітин. Але його не можна продавати на ринках у такий спосіб.


Василь Комендар понад 50 років намагається зберегти унікальну плантацію.


— 1949 року за вказівкою Йосипа Сталіна вчені Радянського Союзу мали розробити заходи з вирощування південних тропічних рослин на півночі, а північних — на півдні. Це мало засвідчити досягнення радянської науки, — розповідає Комендар. — Науковці на чолі з усесвітньо відомим академіком Віктором Сочавою вирішили виростити на Закарпатті цитрусові, чайну рослину, евкаліпт. Було виділено 10 млн радянських карбованців. У ЦК КПРС із цього приводу доповіли: на Закарпатті виростили чай! Але після смерті Сталіна роботи припинили. З усіх дослідів позитивним було лише вирощування чаю на Червоній горі біля Мукачевого. Там посеред масиву дубових та грабових лісів заклали дослідну ділянку площею 2 гектари. Це були саджанці грузинського, кубанського, індійського, явайського і цейлонського чаю. На третій рік після закладки плантації зібрали 1,3 тонни чайного листу з 1 гектара.


Після того ділянка почала переходити з одного відомства в інше. 1954 року Василь Комендар узяв її під свій контроль.


— Я намагався не дозволити знищити плантацію, — гірко пригадує Комендар. — Адже грузинські чаївники стверджували, що закарпатський чай завдяки місцевому мікроклімату за смаком та букетом перевищить грузинський та краснодарський чаї та нічим не поступатиметься китайському. Але на початку 90-х плантацію перестали фінансувати і передали до Мукачівського лісівництва. Тепер вона сильно занедбана.


Комендар виймає з шухляди старі фото 1950–1980-х років. На них — молоді вчені на чайній плантації поблизу Мукачевого. Ділянка доглянута, кожен із саджанців добротно обсапаний.


— Рослина витримує морози, — каже Комендар. — Узимку верхні гілочки обмерзають, але навесні від кореня вибивають молоді пагони. Тепер поміж чайні саджанці наросли бур’яни, — бідкається професор, — кущі дикої малини, ожини. Чайні листочки потрібно вишукувати. Деякі кущі чаю навіть тепер зацвітають і дають плоди. Але плантацією ніхто не цікавиться. За моїми підрахунками, треба близько 50 тисяч гривень, щоб відродити ділянку.


Комендар пробував приводити на Червону гору інвесторів.


— Але вони глянули, розвернулися і пішли, — зітхає науковець. — Якщо протягом року в плантацію вкласти гроші, можна заробляти. З кілограма сирого листу, відповідно до існуючих норм, можна одержати 80–100 грамів готової продукції. За ринковими цінами це становить близько 3–5 гривень. У Китаї, наприклад, урожай з такого сорту чаю збирають цілий рік, у нас можна три-чотири рази. Розширивши виробництво, Україна могла б частково знизити залежність свого ринку від імпорту. Це був би хороший бізнес.


Комендар розробив рецепт тонізуючого безалкогольного напою ”Мукачівський замок” на основі зеленої чайної рослини із Червоної гори.


— Напій уже побував на обласній дегустаційній комісії, — каже Комендар. — Його похвалили. А це ще один зі способів заробити гроші, якщо плантацію відродять. Згодом можна буде продавати чайну рослину в інші області України. Скажімо, в Одеську, де цілком прийнятний клімат.


Кілька днів тому Василь Комендар побував на прийомі в губернатора Закарпаття Олега Гаваші, 46 років. Просив допомогти відродити ділянку.


— Губернатор наказав створити спеціальну комісію, з якою ми їздили на Червону гору. Науковці розробляють програму розчищення та відновлення плантації, — радіє Комендар.


На фото: Василь Гелетей, головний лісничий Мукачівського держлісгоспу, показує чайні кущі під Мукачевим на Закарпатті (фото: Василь БЕДЗІР).
Сніжана РУСИН
"Газета по-українськи"

 

13 вересня 2007р.