Невицький замок

Археологи датують появу замку кінцем ХІІ ст. і пов’язують її з галицькою політикою угорських королів — замок виріс через зростання напруження між двома сусідніми державами. При цьому за композицією і розташуванням бойових та оборонних споруд замок нагадує французькі фортеці. Це могло бути спричинене одруженням у 1186 р. угорського короля Бейли ІІІ з сестрою французького короля Маргітою. З нею могли прибути французькі фортифікатори для зміцнення північно-східного кордону королівства. З іншого боку, використаний у найдавнішій частині замку будівельний розчин подібний до того, що закладений у найбільшому словацькому Спішському граді — у тих його мурах, що споруджувалися теж на зламі ХІІ—ХІІІ століть. Спершу Невицький замок мав круглу, найімовірніше, двоповерхову вежу-донжон з системою дерев’яних укріплень довкола. Круглий фундамент цієї башти досі зберігся в самому центрі сучасних руїн. З другого поверху могло вестися спостереження за дорогою з Ужоцького перевалу. Із замку в гарну погоду видно не тільки головний Карпатський хребет, а й Словаччину та Угорщину. На першому поверсі могла чергувати варта, регулярно змінюючи інших дозорців нагорі. Замок вчинив опір і наступаючим військам Батия. У ньому виявлено, здається, єдиний на Закарпатті наконечник татаро-монгольської стріли. Батий вщент зруйнував замок, після чого його відбудували заново.

Мабуть, відбудову завершено незадовго до 1274 р., коли замок уперше згадується у писемних джерелах. Тепер основу замку складала вже квадратна в основі вежа приблизно на тому ж місці, де стояла кругла. Її фундамент зберігся й досі. Тоді ж у замку викопаний колодязь для зберігання дощової води. Король Ласло IV подарував щойно відбудований замок магнатові Фінті Обо. 1279 р. замок перейшов до його брата Амадея Обо. 1290 р. Андрій ІІІ підтвердив це дарування. Та 1301 р. перервалася династія Арпадовичів, що кілька століть правила в Угор­щині. Між кількома претендентами на престол спалахнула довголітня вій­на, в якій поступово став брати гору Карл-Роберт Анжуйський, чиїм військом командували вихідці з Сіцілії графи Другети (Другетті). Коли в Угорщині спалахнула династійна війна, Амадей підтримав майбутнього пе­реможця — Карла-Роберта, та невдовзі Амадея вбили повсталі міщани з Кошице, які теж належали йому. Король у цьому конфлікті чомусь став на бік городян, тому сини Амадея перейшли до його противників. 1317 р. замок перейшов у власність Яна Другета. Та наступного року замок знов захопили противники Карла-Роберта на чолі з Петром Петунею. 1322 р. королівські війська остаточно оволоділи замком і півтора десятиліття він був королівським маєтком.

1337 р. замок подарували Вільямові І Другету. Далі цей рід безперевно володів замком аж до кінця XVII cт. Із 1364 р. у документах починає згадуватися підзамкове село Невицьке.

Насправді село, звичайно, передувало замку. Аби спорудити його наприкінці ХІІ ст., потрібна була праця сотень селян не тільки з Невицького, а й із навколишніх сіл. Під час перших будівельних робіт село мало бути перетворене на великий трудовий табір будівельників-сезонників.

Якийсь глухий відгомін цього зберігся у легенді про місцеву княгиню, котра покрикувала на своїх селян: "Не вискай!" (тобто "Не верещи!"), від цього нібито пішла назва села. Княгиня захотіла мати замок. "Усіх погнала на роботу, до того ж наказала кожній газдині здавати щоденно по десять яєць. Яєць набралося багато. І за два роки люди почали мурувати замок. Замість цементу додавали в пісок яйця і так клали каміння". Замок будувався справді на міцному розчині. Наведене ж походження назви Невицьке, звичайно, не витримує критики. Як і більш поширена етимологія, що пов’язує цей топонім зі словом "невістка". Мовляв, замок наречених. Ймовірніше походження назви від праслов’янського neve — "нове".

Другети суттєво розбудували замок, про який досі збереглося чимало легенд. Практично всі вони оповідають про непокірних наречених — під впливом народної етимології назви Невицьке. А проте вони містять і ряд реальних деталей. Одну з них записав ще Володимир Гнатюк наприкінці ХІХ ст. Вона про боротьбу короля Матяша (1458—1490) з власницею Не­вицького Поган-дівчам, котра була турецького роду. Попри численні казкові елементи, оповідь містить реальні спогади про потужний оборонний потенціал замку в XV ст.: "А Поган-дівча все в замку панувала, ніхто не міг її вигнати: навпроти дороги до замку гармати нароблені були, заправлені в мурах — ще й тепер такі дірки є, а з іншого боку не можна було зайти, бо замок на скелі зроблений, на горі високій. Хто йшов — того забила, не пустила нікого в світі. Матяш почав із Поган-дівчам боротися. Вночі набрав коней, волів, свиней, овець, псів, гусей, курей, качок і багато людей. На кожну тварину прив’язав дзвіночок, свічку й запалив". Налякане нічним наступом, що імітував багатотисячне військо, дівчина кинула всі свої коштовності у колодязь, а сама втекла.

Справді, у середині XV ст. замок був сильно поруйнований, після чого його суттєво перебудували, він набув уже сучасного планування. Стара башта зноситься і будується нова, що збереглася досі. У скельній породі гори прокладається зовнішній рів. Його датують за знайденою там поль­ською монетою 1461 р. короля Казимира та угорським динарієм того ж часу.

Інша легенда, опублікована у шкільній читанці 1939 р., теж про дівчину з замку. Не бажаючи виходити заміж, вона в замку вдавала з себе добру, а поза замком — злу. Тому всі думали, що у власника замку Григорія дві доньки. Сваталися всі до доброї, але та відповідала, що вийде заміж тільки після своєї злої сестри. Сама ж кохала тільки сільського пастуха. Коли батько "заскочив" їх на побаченні, то оборав закоханих золотим плугом і прокляв. "Те заклинання було настільки сильним, що коли молодята хотіли переступити через виорану борозну, вона перетворилася в глибочезну канаву, в яку попадали й втопилися пастух, красуня-дівчина й вівці". Болото з острівком посередині й досі є біля замку, декому вдається роздивитися у ньому відбитки копит овець.

Ще одна легенда, записана П. Совою, оповідає про ворожнечу між володарями Невицького і Мукачева. Перший нібито викрав у другого наречену. Мукачівський князь примусив невицького пообіцяти, що той видасть за свого супротивника майбутню власну дочку. Коли та підросла, то й слухати про це не хотіла. "Але батько мусив виконати обіцянку, закрив дочку в окрему кімнату, а сам призначив день весілля. У лицарському залі зібралася знать. Все вже готове до весільної процесії, треба тільки дочекатися молодої. Та дівчина кинулася через віконце у прірву. Скелі й галявини залилися дівочою кров’ю. Пролита кров ніби завирувала, збунтувалася. І ясне небо відразу потемніло-побагровіло. Вдарив грім і розбив замок". Згодом тут зупинявся на відпочинок після полювання наступний володар недоруйнованого замку М. Берчені.

У 1860 р. від Невицького до Ужгорода прокопали канал, що починався греблею неподалік замку. Це урочище стає місцем відпочинку ужгородців. 1879 р. з ініціативи Ужанської лісової управи на підступах до руїн закладено липову алею, споруджено фонтан. Тут працював відомий лісівник Карл Вагнер (1830—1879), якому в парку встановили пам’ятник (він не зберігся). Саме під час його завідування відділом лісів Міністерства фінансів Угорщини почалися ремонтні роботи в замку. Не дивно, що 1899 р. ужгородські робітники провели тут свою першу маївку. Відтоді вона відбувалася під стінами замку щороку.

1902 р. почали навіть відбудовувати центральну башту замку, але під час Першої світової її знову зруйнували. 1923 р. замок передано Ужгородському туристичному клубу. Він встановив дерев’яну покрівлю на одній з башт. У березні 1939 р. замок знову став об’єктом бойових дій. Кілька годин тут оборонялися чеські вояки проти наступаючих гортіївців. Свідченням цього стали знайдені археологами гільзи, каски, саперні лопатки.

У радянські часи замок продовжував руйнуватися. З ініціативи П. Сови у 1967—1968 роки здійснено реставрацію (точніше — консервацію) пам’ятки силами львівської фірми "Укрзахідпроектреставрація". Відгуки про її роботу дуже суперечливі. З одного боку, замок трохи "підлатали", з іншого — багато чого було зроблено абияк. У ході робіт зроблено чимало археологічних знахідок, та їхня подальша доля невідома. Зокрема, зібрано півсотні кам’яних ядер. Зараз відома тільки фотографія цієї купи боєприпасів. Кілька років тому в замковому колодязі було виявлено половину подібного ядра.

Із 1989 р. археологічне дослідження замку веде археолог Олександр Дзембас. Найбільша проблема, з якою він стикнувся, — відсутність потужного суб’єкта, який взяв би на себе охоронно-орендні зобов’язання щодо замку. Формально власником пам’ятки є сільрада, яка, звісно, не здатна її ні законсервувати, ні, тим більше, реставрувати. На думку О. Дзембаса, оптимальним варіантом було би, якби власником чи орендарем замку стала якась державна структура (на зразок Центру туризму) в партнерстві зі спеціально створеною громадською організацією. Це дозволило б залучати для дослідження, а в перспективі й відбудови пам’ятки як бюджетні кошти (цільовим фінансуванням), так і гранти різних міжнародних фондів, що фінансують збереження архітектурних пам’яток. Цікаво, що за всю історію на Закарпатті був тільки один випадок, коли на реставрацію історичної пам’ятки було виділене цільове фінансування — на середньовічну церкву в Мужієві. Для замків цього домогтися складніше, оскільки їхні руїни практично безгоспні. Лише на руїни Середнянського замку нещодавно оформив орендні права сучасний орден тамплієрів. Бажаючих "накласти руку" на Невицький замок вистачає. Археологічний табір у Невицькому комусь муляє очі. Щоліта туди з’їжджаються добровольці з цілого світу, аби безплатно працювати на розчищенні пам’ятки. На сьогодні там уже були представники з 23 країн. У книзі записів гостей і працівників експедиції є запис навіть ненецькою мовою. Проте в Україні відсутня правова база для подібних волонтерських експедицій. Тому численні перевірки, підіслані потенційними орендарями, мають право прискіпитися до чого завгодно. За останній сезон табір аж 5 разів перевіряли на дотримання в ньому санітарно-гігієнічних норм, хоча чітко пояснити, якими саме вони мають бути, так ніхто з перевіряючих і не спромігся. А ще були перевірки з пожежної служби, екологічної, від служби по боротьбі з нелегальною міграцією і т. ін. — відмітилися практично всі контролюючі організації, які лише можна уявити. Коли ж експедиція ще тільки починала роботу — з ліквідації величезного смітника на території замку, її ледве не оштрафували за порушення унікальної екологічної системи. Так красиво смітники, здається, не називав ще ніхто.

Із 2001 р. експедиція набула статусу постійно діючої. Знайдено понад півтисячі цінних для істориків речей, зокрема унікальну колекцію середньовічних кахлів, монети, медальйони, персні, уламки практично всіх побутових речей, якими користувалися Другети (меблі, посуд, гудзики). Окремі знімки цих знахідок опубліковано у книжці О. Дзембаса і

Й. Кобаля "Невицький замок", дещо експонується в Закарпатському краєзнавчому музеї. На жаль, поки оприлюднено тільки невелику частину знахідок. Археологи бачать майбутнє пам’ятки в тому, щоб вона стала так званим живим музеєм під опікою Закарпатського центру туризму, краєзнавства і спорту учнівської молоді (така офіційна назва нашої станції юних туристів). Саме силами цієї установи і здійснювалися розкопки, саме вона здатна належно утримувати подібний об’єкт.

Замок є гордістю цілої Ужгородщини. Він зображений на районному гербі, де розміщений контур замкової вежі з дерев’яним дахом. Нині вона в аварійному стані, вимагає нового перекриття. Як заявив колись О. Дзембас районним властям, у їхнього герба їде дах. Аби цього не сталося, необхідні серйозні роботи — і не тільки стосовно вежі. Поступово руйнуються контрфорси, що підтримують кріпосні стіни. Доля унікальної пам’ятки лишається під питанням.

РІО

 

05 травня 2008р.