Ужгород: Казка на семи пагорбах
Неподалік словацького кордону, між берегами стрімкого Ужа, на семи зелених пагорбах лежить один з найстаріших, найкрасивіших і найменших обласних центрів України.
Сім століть тому тут постала перша укріплена споруда-град, а поселення отримало назву Унгвар – “замок на ріці”. Історики стверджують, що у древнього міста було сім оборонців і сім няньок. Чи не правда, як у казці?
Давно ми мріяли потрапити сюди – помандрувати вузенькими, мощеними старою бруківкою вуличками, побачити легендарні замки-фортеці, подивуватись рідкісній красі екзотичних квітів… Що там побачити?
Перше враження: Ужгород спокійний, затишний і компактний. Сучасні околиці нічим не відрізняються від будь-якого міста радянської епохи. Лише кілька років тому почалися інтенсивні ремонти й реставрації — на деяких вулицях чи не кожен третій будинок у будівельних риштуваннях.
Пішохідний міст через річку УжОпинившись на привокзальній площі о сьомій тридцять ранку, ми вирішили не гаяти часу й оглянути місто пішки. Виявляється, це зовсім просто: вирушивши на північний захід проспектом Свободи, вийшли повз колишню гордість Ужгорода готель “Закарпаття” до золотоглавого Хресто-Воздвиженського собору. Тут, у газетному кіоску “Преса від Лесі” за 10 гривень придбали карту Ужгорода й про всяк випадок спитали, як пройти на Набережну. Не встигли роздивитися вулицю Швабську і зробити з десяток знімків у сквері Шандора Петефі, як опинились на пішохідному мості через Уж. Ось вона, Набережна – потопає у пишній зелені каштанів та лип! На Театральній площі ще тихо – як-не-як субота, люди ще відпочивають… Сходинками вузького провулку піднімаємось у Старе місто, на вулицю Духновича. Годинник на вежі Кафедрального римо-католицького собору б’є вісім разів. Туди-сюди снують молоді черниці, поважні угорки поспішають на ранкову службу, один за одним відчиняються магазини та кав’ярні. В якусь мить забуваємо, що ми в українському місті, а не в Празі, Загребі чи угорському Сентендре…
По неквапній ході, безтурботному погляду і фотоапарату в руках легко вгадуємо туристів. Десь тут колись була улюблена ужгородцями й студентками місцевого університету кафешка, в якій готували неймовірну каву з вершками. На цьому місці чи ні, але знайшли італійську кав’ярню “Корадо” – тут поласували дуже пристойними еспресо, глясе й фантастично легкими, справді європейськими тістечками.
Кого і чим це зацікавить?
Для романтичної натури Ужгород – саме те, що треба! Серед туристів у цей вихідний ми бачили не одну закохану пару. Про історію краю та міста можна дізнатися, відвідавши Закарпатський обласний краєзнавчий музей, розташований в Ужгородському замку, та унікальний музей народної архітектури і побуту — один із перших в Україні музеїв просто неба. Розташований він у дуже містичному місці – у “Відьміній ямі”. Колись тут привселюдно спалювали чаклунок. На замковому подвір’ї, біля залишків першої в місті церкви, якийсь дивовижний мікроклімат – це ми відчули й на собі. За якихось десять хвилин прогулянки зникає втома, у душі настає спокій та гармонія. Кажуть, деякі люди приходять сюди зі своїми проблемами, щоб швидко про них забувати.
Любителів екзотики сюди ваблять незвичайна флора та закарпатський колорит. Унікальні парки Ужгорода нараховують понад 300 видів екзотичних рослин. З ранньої весни до пізньої осені цвітіння одних рослин змінюється іншими. Квітковим різнобарв’ям Ужгород завдячує таким феодалам, як Плотені та Другети, які з усіх куточків світу завозили сюди екзотичні для краю рослини. До сьогодні росте в Ужгороді 500-річний платан, який, як стверджує легенда, посадив власноруч граф Валентин Другет. Милують око білі та бузкові гліцинії, ніжно-рожеві квіти японської айви (шкода, так швидко цього року відцвіла сакура), криваво-червоні квіти флоридської яблуні, вражають величезні червонясто-жовті суцвіття каштанів. А ще тут ростуть “парикове”, “сигарне” й “адамове” дерева. Ще цвітуть ужгородські магнолії. Нам порадили прикласти руку до величезної біло-рожевої квітки – уявіть собі: всередині температура вища, ніж температура повітря!
Яку легенду привезти?
Найвідоміша легенда замку – про Білу дівчину. У XVII столітті замком володів капітан Другет. Саме тоді переходили кордон польські війська, очолювані графом Любомирським, які хотіли підкорити Ужгородський замок. Один польський воєвода забажав захопити замок, але попередньо вирішив провести розвідку. Переодягся у дорогу одежу й прибув до фортеці. А вродлива дочка Другета, побачивши чужинця, закохалась до нестями. Шляхтич від неї довідався про всі таємниці оборонців. Та батько дізнався про зраду улюбленої дочки й у гніві наказав живцем замурувати її в кріпосні стіни замку. Легенда засвідчує, що від того часу дівчина в білій сукні не має спокою і ночами, плачучи, блукає коридорами замку та чекає визволення. Кажуть, що перед грозою можна почути її плач, що розноситься по замку…
Є чимало переказів про загадкові підземні ходи. За однією з версій, Ужгородський замок сполучався з Невицьким, за іншою – з Мукачівським і Середнянським, а за третьою – з усіма трьома замками одразу. Можна було, кажуть, стрибнути у 32-метровий колодязь на дворі замку і… вижити, бо з’єднувався він підземним ходом з річкою Уж.
Де поїсти і перепочити?
У центрі є пристойні кав’ярні та піцерії, на березі Ужа — кілька нових ресторанчиків, один із них італійський – “Венеція”. Тут готують незвичайну піцу, яка нагадує коровай. Любителям місцевої кухні рекомендують “Колибу”.
Корчма-музей Друзі нам радили: будете в Ужгороді, обов’язково повечеряйте у корчмі-музеї “Деца у нотаря” (з місцевого діалекту – “Сто грамів у війта”). Це такий собі етнокультурний комплекс, де туристи отримують уявлення про місцеві страви, побут, говірку. Було дуже весело й прикольно читати розписані на стінах корчми усмішки, приказки, прислів’я. На пам’ять купили ще й меню “Заповіт голодного”. Усе життя будемо згадувати про бограч, керзет, курячі цомби, салат з квасолі “Пук-пук”, закарпатський борщ, який подається без шаровар!
Як дістатись?
На автомобілі по міжнародній трасі Київ—Чоп з Рівного до Ужгорода можна дістатись за вісім годин. Можна спланувати одноденний маршрут, виїхавши о п’ятій ранку, а ще краще – зупинитись на ночівлю в одному з численних кемпінгів чи готелів.
Дуже зручний варіант: сісти на потяг “Київ — Ужгород” у Здолбунові о 20.40, на місці – о 07.10 ранку, цілий день і вечір – у вашому розпорядженні, а о 01.20 вирушити додому поїздом “Ужгород–Харків”.
Галина Цуканова, "ОГО"
До цієї новини немає коментарів