"Ужгородський хлібокомбінат закрили"

"Ужгородський хлібокомбінат закрили", – оголошує мені колега, явно очікуючи на мою обурли­ву реакцію. І щиро дивується, коли я байдуже знизую плечима: "Ну то й що?" "Як же? – мовить. – Вони готували такі смачні солоні палички!".

"Ужгородський хлібокомбінат закрили! – обурюється дружина. – А вони ж готували такі смачні бублики й сухарики!"

І колега, і моя супутниця життя народилися й виросли в Ужгороді, тому цей комбінат для них – не просто завод, хліб чийого виробництва вони їли з перших років життя, це, власне, – смак дитинства.

Я, людина, що живе в Ужгороді всього 10 років, приїхавши до нього в уже зрілому віці, і таких хлібних дитячих спогадів не маю. Тому можу припустити, що в сучасних умовах гігантський комбінат, збудований для задоволення потреб у продуктові № 1 цілого міста, просто став нині непотрібним. Припускаю, що він використовував старе обладнання, навряд чи впроваджував енергоощадні технології. Самі розміри хлібокомбінату не дозволяли йому успішно конкурувати з приватними пекарнями. Нема сумнівів, що собівартість спеченого тут хліба була вища за його ціну (власне, в Україні взагалі ціна цього соціально значущого продукту суттєво занижена – кажуть, дешевшого немає в цілому світі).

В умовах дикого капіталізму, в якому все ще перебуває Україна й Ужгород зокрема, немає місця для ностальгійних почуттів. Тому й "Ужгородський хлібокомбінат" ніхто не утримуватиме заради пам’яті. Звісно, міг знайтися якийсь інвестор, що зберіг би його – не заради ностальгії, а через відому кожному ужгородцеві торговельну марку – але братися за порятування такого гіганта страшно й небезпечно.

Проте так міркувати можуть економісти або такі, як я, – люди, котрі не мають почуттів до хлібо­комбінату. Для ужгородців він однаково залишиться підприємством, яке колись випускало такі смачні солоні палички й такий народний орильський хліб. Можна не сумніватися: що б не зробили на місці заводу – супермаркет, офісні приміщення, склади – в людській пам’яті він ще роки лишатиметься "Ужгородським хлібокомбінатом".

Юрій Лівак, "Старий Замок "Паланок"

 

21 листопада 2008р. -->