Під знаком Стрільця
Марія Бадида: "Я щаслива жінка. Маю улюблену роботу й чудову сім’ю. Що ще треба для щастя?"
Особливого представлення Марія Петрівна Бадида, начальник Державної податкової інспекції в м. Ужгороді, мабуть, не потребує. Вона — частий гість нашої газети. Однак наше спілкування з нею переважно стосувалося висвітлення діяльності інспекції та змін у податковому законодавстві. Та крім того, що Марія Бадида досвідчений фахівець, чудовий керівник, вона передусім — жінка та яскравий представник людей, народжених під сузір’ям Стрільця. А сьогодні у Марії Петрівни ще й чудовий ювілей — вона святкує 50-річчя. Тож обійдемо сьогодні теми про наповнення бюджету й поговоримо про дещо інше.
— Маріє Петрівно, нещодавно ви стали лауреатом премії "Жінка третього тисячоліття". Що для вас означає така нагорода?
— Будь-яка нагорода є приємною. У мене є чимало різних нагород за мою професійну діяльність, але ця особлива. Це велика честь, у першу чергу, як для жінки. Для отримання такої премії, звичайно, потрібно мати професійні здобутки, посідати якусь позицію і місце у громадському житті, займатися благочинністю.
— Те, що вибрали саме вашу кандидатуру, було для вас несподіванкою?
— Так, для мене це було неподіванкою, бо від Закарпаття були висунуті загалом чотири кандидатури, тож я не думала, що можу стати одною з переможниць. А загалом у нашому краї є багато чудових, достойних жінок, котрі теж могли би претендувати на таку нагороду.
"Як істинний Стрілець, я завжди говорю правду в очі, хоча нерідко сама за це страждаю"
— Безумовно, побувати хоч один день у такому товаристві, де були знані жінки з усієї України, відомі актриси, дуже приємно і хвилююче. Як ви себе почували поряд із ними?
— Трохи було ніяково, бо я не звикла до такої помпи. Це дуже урочиста церемонія, вона відбувалася у Національному театрі опери й балету ім. Т. Шевченка. Навколо багато камер, людей та ще й потрібно сказати зі сцени кілька слів, до того ж я виходила на сцену першою... Тому я спочатку відчувала себе не надто комфортно, але це минуло.
І як добре, коли тебе не питають про плани, про показники, а ти стоїш у вечірній сукні й почуваєш себе жінкою в повному розумінні цього слова. Всі три години, які тривала церемонія, мовилося про жінок, про жіноцтво, весь концерт присвячений був тільки нам...
— Роль жінки мінялася так, як мінялися часи. Ось як ви змалюєте образ жінки третього тисячоліття?
— Жінкою третього тисячоліття не може бути жінка, яка займається суто лише сім’єю, облаштуванням домашнього вогнища, тобто є, по суті, домогосподаркою. Не ті тепер часи. Безумовно, жінка повинна цим займатися і народжувати дітей, але не лише цьому присвячувати своє життя. Я вважаю, кожна жінка повинна ставити перед собою мету й досягати її. І у будь-якій справі, якою вона займається, має бути професіоналом. А щоб бути різнобічно розвинутою людиною, необхідно брати участь і у громадському житті. Тобто жінка третього тисячоліття — це жінка, яка у своєму житті поєднує три складові: професійну діяльність, громадську роботу та сім’ю.
— Як ставитеся до такого прогнозу, що невдовзі пануватиме матріархат?
— Думаю, що чоловіки все ж цього не допустять. Бо гендерна політика у нашій державі не є на такому рівні, як мала би бути. До речі, у Європарламенті жінки питання гендерної політики порушують досить часто. Може, хтось скаже, що це не правильно. Але я вважаю, що певний відсоток жінок мав би бути як у місцевих, так і у вищих органах влади. Світова практика доводить, що є жінки, які прекрасно керували і керують країнами. Вони нічим не гірше, а іноді краще за чоловіків виконують таку відповідальну державну роботу. Та у нас до цього ще не звикли. Візьміть лише за приклад депутатський склад міської ради: із 50 депутатів жінок усього лише вісім-дев’ять. Важаю, це дуже малий відсоток.
— Все-таки жінки часто нині займають керівні посади, "відсуваючи" чоловіків, й дуже успішно виконують свої обов’язки. На вашу думку, чого бракує сьогоднішній "сильній статі"?
— Для жінки характерним є те, що вона краще вміє пристосуватися до будь-яких змін. Жінка й дитину народжує з болем й у муках, тому, напевно, генетично так закладено, що жінка може все краще перенести, вийти з будь-якої ситуації. Чоловікам, по-перше, бракує посидючості. Крім того, у нас так прийнято, що якщо чоловік займає відповідну керівну посаду, то біля нього зазвичай утворюється коло людей, з якими хоч раз на тиждень відвідуються сауни, бані, влаштовуються, так би мовити, розвантажувальні дні. Жінка-керівник такого собі не дозволить ніколи.
Крім того, сьогодні, щоб бути в строю, треба мати на все час, займатися самоосвітою. Чоловіки цього, як правило, уникають, у них на це не вистачає часу. Вони знаходять собі інше захоплення: краще щодня підуть плавати чи грати у теніс. Це можна і потрібно робити, звичайно, але не кожен день... А якщо чоловік ще щодня ходить у перукарню чи на манікюр, то це вже вибачте мені...
— Ви вже двадцять років керуєте досить великим колективом. Що все-таки найважче для жінки-керівника?
— Жінка, якою би "залізною леді" вона не здавалася, дуже чутлива особа. Не всі показують свої емоції, але якщо жінку образили, то вона теж заплаче, хоч і за зачиненими дверима, коли ніхто не бачить. Чоловікам у цьому плані легше, вони розслабляються інакшим способом. Плакати від образи вони не будуть...
— Маріє Петрівно, що цінуєте в людях і що для вас найважливіше у людських стосунках?
— По-перше, порядність. Звичайно, я ціню і розум й інші риси характеру, але порядність — це найцінніше в людині.
Як істинний Стрілець, я завжди говорю правду в очі, можу сказати в емоціях, правда, інколи через це сама страждаю Не люблю таких людей, котрі з тобою ніби щиро говорять, а вже через кілька хвилин, зустрівшись з іншою людиною, починають тебе ж обмовляти.
Це я дуже не терплю. Якщо людина брехлива, зраджує, непорядна — це страшне.
— Ви можете це пробачити ?
— Так, я можу пробачити, хоча стосунки з такою людиною вже ніколи не будуть відвертими. Я звикла, що треба прощати, адже так написано і у Святому Письмі. Треба вміти простити. Бо якщо людина так вчинила, це є її проблема і горе для неї. Я вмію прощати і роблю це. Навіть таких людей, які мене колись дуже образили.
— Ви віруюча людина?
— Я людина віруюча, намагаюся щонеділі й на свята бути на літургії й загалом дотримуватися заповідей Божих.
— Була у вашому житті така яскрава подія, як зустріч із Папою Римським...
— Так, це незабутня подія. Це було у 2008 році, і я під таким враженням приїхала з Ватикану, що місяців зо два відчувала великий душевний спокій і якусь благодать. Після такого людина якось інакше починає себе почувати.
— Які ще яскраві й незабутні моменти свого життя можете назвати?
— Було багато хорошого у моєму житті. Я не можу скаржитися на долю, все життя займаюся одною справою, вже 20 років є керівником податкового органу. І не можу сказати, що доля мене карала і я не мала задоволення від цієї справи. Були різні нагороди, приємні моменти. З іншого боку, я щаслива жінка, у мене чудовий син, якого, я вважаю, добре виховала, виховала з нього Людину. Правда, це єдина моя дитина, так уже склалося. Але у мене прекрасна невістка і прекрасна внучка, яку мені подарували два роки тому. А що ще для жінки потрібно?
Народження внучки — це такий яскравий момент у житті, який не порівняти ні з чим. Раніше я не розуміла тих людей, котрі говорили, що внуків люблять більше за дітей. А тепер я їх зрозуміла і можу це підвердити. Я люблю всіх, але внучку — особливо. Я вдячна долі, що зазнала такої радості. У той день, коли вона народилася, все відійшло на задній план, я забула про все, лише хотілося бути біля цієї дитинки і дивитися на неї.
— Про що мріяли в молодості й чи збулися ваші мрії?
— Я ніколи не була великим романтиком і не мріяла про щось таке велике і нездійсненне. Мабуть, і часу в мене не було для мріянь. Так склалося, що після восьмого класу я вступила до Львівського фінансового технікуму і в 1970 році по його закіченні була направлена на роботу в розпорядження Закарпатського облфінвідділу. І тому в 17 років я вже потрапила на службу в державний орган. Це були суворі реалії, коли ти повинна щодня приймати якісь рішення і працювати. Тому для великої романтики у мене просто не було часу. Я втяглася в роботу, намагалася робити все якомога краще. І через три роки вже стала начальником контрольно-ревізійного відділу. Кожен день — це серйозна робота. Тож можна сказати, я реаліст, бо цього вимагає від мене життя.
— У чому знаходите відраду? Які ваші захоплення?
— Я люблю плавати, грати у великий теніс, правда, останнім часом трохи занедбала його, бо розпалася наша команда та й більше часу хотілося присвятити внучці. Але займатися спортом необхідно і корисно, тому, гадаю, невдовзі повернуся до цього.
Ще дуже люблю подорожувати, практично нема такої країни у Європі, де би я не побувала. Адже є дуже багато прекрасних місць, де хочеться побувати і все побачити. Це незабутні враження, і думаю, краще раз побачити це на власні очі, ніж сто разів почути. Не розумію людей, котрі роками їздять на один і той же курорт. Життя ж таке коротке, от не встигнеш оглянутися, як уже 50.
— У якій країні почуваєтеся як вдома?
— Мабуть, у Чехії, бо там і мову розумієш, і кухня близька, і країна мальовнича. Як тільки маю змогу, хоча б раз на рік намагаюся поїхати туди на лікування на мінеральні курорти.
— Маріє Петрівно, чи є у вас таке життєве правило, яким завжди керуєтеся?
— Це, безумовно, те, по що я вже говорила — залишатися порядною і чесною людиною по відношенню до всіх. Якщо ти таким будеш, то й до тебе так будуть ставитися. Важливо, щоб була душевна рівновага, щоб не мучила совість. Бо на роботі всяке буває, трапляється, скажеш щось в емоціях, а потім думаєш — не треба було цього говорити. Якщо відчуваю за собою вину, намагаюся потім виправити свою помилку. Я прагнула досягти чогось у житті й вважаю — це мені вдалося. Та намагатимусь іти далі, а не зупинятися на досягнутому. Хоча все це важко, але це і є життя.
— Насамкінець дозвольте привітати вас із чудовим ювілеєм, побажати всіляких гараздів, благополуччя, здоров’я та подальших успіхів!
***
улюблене
Страва:
закарпатські голубці
Напій:
коньяк і сухе вино
Колір:
чорно-біла гама, бузковий та зелено-пляшковий
Пора року:
рання золота осінь
Письменник:
Шолохов та інші класики
Музика:
класична і естрадна
РІО
До цієї новини немає коментарів