Добрий ранок, Дід Мороз!

Електорат і раніше не надто цікавився перегонами, а тепер взагалі порине у мерехтливий туман. Тобто якісь зміни рейтингів у кандидатів виглядають абсолютно неможливими. Хто би вже які дурниці не говорив, їх просто не почують, які би геніальні телеролики не крутили – на них не звернуть уваги. Про якісь масові акції взагалі не доводиться говорити. Гру фактично вже зроблено, і переломити результати не вдасться. Ті, хто звик вічно запізнюватися, кусають з цього приводу лікті, але все марно. Єдиний, хто ще міг би вирватись у фаворити, це Дід Мороз (не однофамілець-соціаліст, а саме казковий персонаж), під чиєю егідою проживемо декілька тижнів, але він чомусь не зареєструвався у ЦВК. Чи 2,5 мільйона у мішку не знайшлося, чи Снігуронька не пустила.

Для багатьох же інших без п’яти хвилин президентів настають останні дні, коли ще можна наростити рейтинг і лишитися у пам’яті виборців. Нині ведеться шалена боротьба за третє місце у списку виборчих симпатій. Коли окремі соціологи віддають це місце то В.Литвину, то С.Тігіпко, хочеться запитати, а за рахунок чого вони так підстрибнули? Адже чудес на рівному місці не буває. Нічого переломного у їхній кампанії не сталося – і раптом такі стрибки. На фоні загальної апатії це виглядає абсолютно неймовірним. Суспільство втомилося від безликих, ні на що нездатних політиків. Зараз воно не схильне зачаровуватися на порожньому місці і роздавати аванси ні за що. Це п’ять років тому виборці з радістю повірили у казку. Тепер же все навпаки – як у Висоцького: "Лукоморья больше нет, от дубов простыл и след". Ніяка казка зараз просто неможлива, тільки дуже жорстка, неприкрашена проза життя. А вона про падіння міжнародних рейтингів України практично за всіма показниками – рівнем людського розвитку, інвестиційної привабливості, корумпованості тощо. За таких умов ніхто у чарівну паличку не вірить. Тільки у добрячу ломаку. І в того, хто здатен гатити цією ломакою направо і наліво.

Сучасна Україна дедалі більше нагадує Німеччину зразка 1932 р. Перед приходом Гітлера там за рік змінилося аж п’ять урядів, панувала така ж сама безпорадність і безпросвітність в умовах світової економічної кризи. Перестарілий президент Гінденбург жив рештками колишньої бойової слави і вів державу у прірву. Аналогічно і в нас народ поступово звіріє, і вимагає крові. Відбувається поступова фашизація українського суспільства, причому процес іде знизу. Носіями такої свідомості є тисячі і тисячі постраждалих від рейдерства, бездушності, обібрані банками і просто шахраями. Названо вже сотні імен здирників і кровопивців, але надії, що з ними розберуться правовими методами, немає жодної. Тому все відвертіше лунають запити на неправові методи боротьби. Якщо така вакханалія десь почнеться, її буде дуже тяжко спинити. Це стане кінцем усієї держави. Врятувати ситуацію може тільки принципова зміна режиму. Звичайно, не в тому напрямку, як у Німеччині (хоч там все починалося доволі демократично), а в напрямку відновлення диктатури закону. Фашизм – це відчай, який переходить в агресію. Зараз до такого стану наближаються тисячі, якщо не мільйони наших співгромадян. Поки ще спрацьовує традиційна толерантність, але її лишається усе менше. Багатьох стримує надія, що все ще можна змінити через вибори. Коли ж ніякої принципової зміни не станеться, це буде катастрофа.

А проте багатьом не хочеться змирятися з поразкою. Хай навіть загине ціла Україна, аби лиш збереглися вони, кохані. Бо після виборів новий переможець, хто би ним не став, неодмінно почне "розбір польотів". Дуже багатьом доведеться відповідати перед законом за нинішній безлад, за власні корупційні дії, за розбазарювання національних багатств, за програний Румунії шматок українського шельфу, за сумнівні міжнародні контракти, за посланий прямо в лапи сомалійським піратам корабель з танками і ще за тисячі і тисячі подібних злодіянь. Най ганебнішим з них вважаємо компрометацію української національної ідеї, коли під правильними і красивими гаслами чинилися цілком протилежні справи – здавалися національні інтереси у сфері міжнародної торгівлі, держава компрометувалася як ненадійний і безвідповідальний партнер, а два береги Дніпра не зближувалися, а, навпаки, все різкіше протиставлялися один одному. Відповідати доведеться.

Тому екс-голова ЦВК Ярослав Давидович заявив в газеті "Україна молода": "Коли є можливість визнати вибори нечесними – це і є демократичність... Дехто ж, очевидно, збирається порушувати закон, і фальсифікувати результати. Якщо таке станеться, і після цього вибори будуть визнані недійсними – це буде великим досягненням України". Готується зрив виборів за результатами першого туру, і кожний день приносить усе нові докази розробки такого сценарію. Найімовірніше, його не вдасться розіграти, бо за що би певна команда не бралася, у неї все валиться з рук. Але спроби такі будуть, і тоді в людей зникне остання надія.

Аби Україна відійшла від цілком реальної фашистської перспективи, нам потрібен нормальний відповідальний президент, здатний провести дезінфекцію усіх владних структур – в першу чергу судових і правоохоронних. Інакше західний світ спробує нас "примусити до демократії", а Росія – традиційно "примусити до миру". І те, й інше, як відомо, здійснюється методами окупації. Правда, від неї життя не стало кращим ні в Іраку, ні в Абхазії. Тому ліпше зберегти суверенітет і спромогтися на реформи власними силами.

"Сьогодні вибір не між конкретними кандидатами, а між цінностями, – заявив В.Ющенко на з’їзді "Нашої України". – Наш курс – це коли Україна повертається додому, в Європу. Вони пропонують курс навпаки – назад". Та хіба ж ми зараз взагалі рухаємося якимось курсом? Ми п’ять років тупцюємо на місці, втрачаємо один шанс за іншим, і все глибше грузнемо у болоті. Це шлях не в Європу і навіть не в Азію, а у небуття. Сирени співають заколисуючі пісні, а зомбовані моряки не чують вже нічого, крім цього облудного співу. Мовляв, особистості не мають жодного значення, головне – під якими прапорами вони ідуть. Та тільки особистості і мають нині хоч якесь значення. Якщо для одного з кандидатів наріжною проблемою є пошук домашнього кошеняти, до чого він залучає цілу країну, то й треба піти йому назустріч і дозволити стовідсотково сконцентруватися на власній родині і дітях, котрі йому вдаються краще, ніж державна політика.

Нормально проведена президентська кампанія, зростання громадянської активності в її ході – це шанс для нашого суспільства відійти від фашистської перспективи, уникнути долі демонстративно розтоптаної Сербії, до чого ми наближаємось дедалі більш загрозливо. І Захід, і Росія поки готові визнати будь-який вибір українців, якщо в результаті у нас постане прогнозована влада, від якої вони знатимуть, чого чекати. Якщо ж вибори не завершаться 7 лютого, а перетворяться на в’яло триваючу шизофренію, на другий Майдан, зовнішні сили обов’язково втрутяться за принципом "лівий шмат нам, правий шмат їм", бо терпіти під боком абсолютно некеровану країну, де є атомні реактори, хімічні заводи, склади боєприпасів, ніхто не буде. Альтернативою зриву виборів є тільки окупація України. Цього тижня відзначали 70-річчя початку радянсько-фінської війни. Тоді фінська армія змогла захистити свою державу. Українська з цим не впорається – про це верховний головнокомандувач відкритим текстом сказав на урочистостях у палаці "Україна" з нагоди її професійного свята. То ж краще просто належним чином провести президентські вибори. Собі дешевше.

Сергій ФЕДАКА


Трибуна

 

06 грудня 2009р. -->